Традиційне прохолодне ставлення жителів Донбасу до центральної преси, природно, загострилося під час війни: тут воліють довіряти та прислуховуватися до «своїх». Хоча можна констатувати, що останнім часом «свої» стали доволі різновекторними, гострими та якіснішими.
І ці фактично перші після початку бойових дій повноцінні вибори відчуваються для багатьох видань та телеканалів своєрідним випробуванням.
Про те, що в багатьох регіональних ЗМІ, і не тільки Донеччини чи Луганщини, не сформоване розуміння важливості якісної роботи на тему виборів, каже кураторка агенції розвитку локальних медіа «Або» Лєра Лауда: «На Донбасі ми маємо в проекті п’ять ЗМІ. У Торецьку та Волновасі на Донеччині, у Попасній, Сватовому й Троїцькому на Луганщині. Планували запускати для всіх 23 редакцій, із якими працюємо, єдиний спецпроект щодо виборів. Частина контенту універсальна. Приміром, тексти про програми кандидатів, пояснювальні лонгріди «Що вам слід знати про вибори», тобто те, що розміщується на всіх сайтах. Решта контенту локальна. Це вже історії, які редакції збирають на місцях. Приміром, про доступність дільниць для людей з інвалідністю». Кураторка зізнається, що кілька редакцій просто відмовилося від участі. «Хтось це пояснював браком людського ресурсу для того, щоб займатися цими темами, готувати тексти з елементами аналітики. Інші, підозрюємо, побоялися, що відлякають замовників політичної реклами. І це сумно, — зазначає Лауда. — Багато хто зізнавався, і це також дуже здивувало, що ніколи не висвітлював виборів і що для них теми, формати, що де шукати й на що звертати увагу — це темний ліс. Страшно те, що частина редакторів, здається, навіть не усвідомлює всієї важливості висвітлення й аналізу виборчого процесу, а також того, які наслідки може мати невисвітлення. А хтось каже, що в нього в газету вся політична реклама не влазить, куди ще аналітику давати». В агентстві запевняють, що на їхніх «підшефних» сайтах усе марковане, щоб чітко було видно, що це реклама. Розміщувати чорнуху вони не дозволяють, лише те, що в межах адекватної політичної реклами (якщо її взагалі можна вважати адекватною, але то вже питання до кандидатів, а не до ЗМІ).
Читайте також: Геополітика. Втримати штурвал
Більшість із цих зауважень підтверджує навіть поверховий аналіз сайтів, каналів чи газет, що виходять у прифронтових областях. Місцева преса найчастіше охоплює й найближчі сільські райони, у яких немає окремих ЗМІ, тому територія впливу навіть локального видання доволі велика. Найбільше претензії стосуються саме колишніх комунальних чи галузевих медіа, які існують багато років і мають свої традиції висвітлення передвиборчих кампаній. У деяких випадках це традиції уникання теми перегонів узагалі або обмеження принципово беземоційними новинами, блогами та готовою політичною рекламою. Наприклад, серед помітних в інформпросторі платформ, які працюють із місцевим контентом, більш-менш планомірне висвітлення цієї теми вдалося знайти на місцевому мережевому сайті Маріуполя «0629»: у кількох аналітичних матеріалах було розглянуто ставлення кандидатів у президенти до проблеми забруднення довкілля, що актуально саме для цього промислового міста. В іншій публікації уважно придивлялися до риторики топових кандидатів (й обов’язково тих, хто має стосунок до регіону) щодо питання війни. І хоча редакція намагалася максимально об’єктивно висвітлювати програми, у деяких випадках усе ж таки відчувалося, хто з «рідних» кандидатів є «ріднішим» для міста та його громади. Але це не йде в жодне порівняння з прикладами, які можна знайти в інших виданнях, коли відверту джинсу навіть не намагаються приховати.
Читайте також: Вінець еволюції
Наприклад, репортаж з урочистого заходу привітання жінок Олександром Вілкулом на сайті часопису «Знамя индустрии» було розміщено в рубриці «Дозвілля», а в бахмутській місцевій газеті «События» змістовні зізнання в любові до жінок Олега Ляшка опубліковано в рубриці «Восьмимартовское». І позначення рекламного матеріалу не вдається знайти в багатьох виданнях. Хоча й наявність їх не завжди додає конструктиву. Про засилля однакових пафосних великих статей у колишніх комунальних газетах міст, районів та області можна розповідати так довго, як і намагатися їх прочитати: замість власних аналітичних матеріалів масово штампуються начебто інтерв’ю чи монолітні тексти про потрібного кандидата від передвиборчих штабів. Відмовитися від цих грошей не в змозі навіть великі ЗМІ, що вже казати про малобюджетні місцеві, яким перебирати рекламою не випадає. На жаль, як серед старих медіа, так і серед оновлених після виїзду з окупованих міст подекуди зберігається й тенденція до пропаганда якихось особливих тотальних «протестних» та «опозиційних» настроїв мешканців Донеччини й Луганщини, що лунають із доволі розкручених регіональних інтернет-порталів і натякають на підтримку виключно колишніх регіоналів. Інколи здається, що редакція просто застигла в довоєнному часі, не помічає зміни, через які нині в регіоні чути безліч різноманітних голосів, котрі звучать набагато сильніше, ніж за часів президентства земляка. І така начебто аналітика із залученням типових експертів робить свою справу, на яку й сподіваються власники цих медіа — майже без винятку представники донецького олігархату.
Проте одностайного потурання джинсі, як це було до 2014 року, вже немає. Інколи на замовні сюжети, які намагаються видати за новини, вказують одне одному навіть колеги. «Нещодавно побачили відверту джинсу на комунальному телеканалі Бахмута, написали про неї на своєму сайті», — розповідає Ганна Сердюк, головна редакторка «Вільного радіо», яке працює як регіональне медіа. До речі, на сайті самого радіо, яке є відносно новим медіа, вибори висвітлюються доволі інтенсивно та якісно: читачам і слухачам уже кілька тижнів пропонують не тільки компактні збірки програм кандидатів, а й оригінальні тести. «Це йде в радіоефір і на сайт. Оскільки радіо має значну зону покриття на непідконтрольних територіях, готували також кілька матеріалів про зміну місця голосування, нагадували, що і люди з окупованої території можуть приїхати й віддати свій голос. У день виборів плануємо роз’їхатися в кілька міст Донеччини й працювати на дільницях там. Уже готуємося поступово до парламентських», — каже редакторка.
Читайте також: Президентські вибори. Участь – не перемога
Саме нові або істотно переформатовані через кризові виклики й вимушений переїзд медіа-проекти різного масштабу та охоплення, що активно працюють у регіоні останні п’ять-шість років, є показником значних змін. Частіше це гнучкіші й здатні на зміни інтернет-ресурси та радіо. На жаль, телебачення й друковані ЗМІ поки що не досягли такого рівня. Деякі регіональні медіа демонструють доволі якісний супровід перегонів, що сприяє більш свідомому вибору громадян та збільшенню соціальної активності. Одні фінансуються глядачами та читачами, які готові оплачувати якість, інші мають грантовий бюджет, що вимагає висвітлення демократичних процесів, тому матеріали готуються цікаві та змістовні. Звичайно, назвати ідеальним, стовідсотково зваженим та неупередженим складно будь-яке медіа, але на сьогодні, безумовно, заслуговують на увагу такі портали, як «Вчасно», «ОстроВ», «Новости Донбасса», «Антикризовий медіа-центр» та кілька мережевих сайтів у різних містах. Вони вже сформували свій стиль, мають доволі високий рівень довіри та вплив на формування громадської думки серед соціально активних верств населення. Звісно, ці медіа не працюють у сегменті газет із телепрограмою та місцевих новин із прогнозом погоди, але, вважаю, політичну погоду в регіоні роблять уже доволі впевнено. У деяких ЗМІ є спеціальні рубрики, де висвітлюється процес перегонів, публікуються думки впливових експертів, проводяться опитування. І, що не менш важливо, ці редакції працюють із політичною тематикою не лише перед виборами, а весь час. Помітна їхня постійна зацікавленість діяльністю Ради, виконанням передвиборчих обіцянок, висвітленням різноманітних корупційних скандалів за участю депутатів, які представляють Донеччину та Луганщину. Але, на жаль, поки що це нагадує гру в одні ворота, бо співпрацювати з таким форматом регіональних медіа не готові самі майбутні обранці, які почуваються комфортніше на шпальтах зручних ЗМІ, що не ставлять непотрібних запитань, а просто транслюють обіцянки та гасла.