Взимку 2013-го група соціологів поставила за мету визначити узагальнений портрет учасників Євромайдану. Для цього вони протягом двох днів — 7 і 8 грудня — спілкувалися з протестувальниками у центрі столиці та Львові. У неділю 8 грудня відбулися наймасовіші мітинги після нічного розгону студентів тижнем раніше. За два дні соціологи опитали 443 особи. «Опитування провела ініціативна група молодих соціологів. Вони взяли за основу методику, спрямовану саме на визначення цінностей. Виявилося, що учасники протестів дуже відрізняються від решти населення тим, що «найєвропейськіші» у всій Європі. Там були дуже яскраво виражені цінності самореалізації, допомоги іншим тощо», — пригадує директор Фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» Ірина Бекешкіна.
Узагальнені результати того дослідження пізніше виклав на ресурсі «Українська правда» один із авторів Олексій Шестаковський. За його словами, дослідники використали методику European Social Survey, що дало змогу порівняти цінності євромайданівців із цінностями решти населення України та інших держав, де проводять опитування за такою самою методикою. Пріоритетами для учасників протестів тих днів виявилися універсалізм і доброзичливість, а також самостійність і безпека. Найбільш незначущими були особисті влада й багатство, а також конформність і гедонізм. Опитування засвідчило, що учасники протестів за своїми цінностями набагато ближче до жителів Північної Європи, ніж до більшості власних співвітчизників.
«На мапі загальних ціннісних вимірів євромайданівці найближчі до населення Норвегії та Фінляндії. Тоді як ціннісний профіль населення України в середньому десь на шляху від Болгарії до Словаччини. Навіть порівняно з іншими пострадянськими країнами консервативні цінності збереження є найважливішими для українців загалом», — зазначив у своєму матеріалі Шестаковський.
Упродовж наступних двох місяців відбудеться чимало подій, які повністю затьмарять собою віче початку грудня. Перша спроба штурму станеться вже в ніч на 12 грудня, у січні загинуть перші учасники протестів, а закінчиться все масовим розстрілом протестувальників. Визначити ціннісний портрет людей, які йшли вгору Інститутською під кулями силовиків уранці 20 лютого, вже неможливо. Так само навряд чи можна точно дізнатися, наскільки вони відрізнялися від єврооптимістів початку грудня. Згадане опитування 2013-го є чи не єдиною спробою узагальнити, чим безпосередні учасники протестів відрізняються від інших громадян у ціннісному вимірі. І воно засвідчило суттєву відмінність. Інше питання, наскільки майданівцям вдалося вплинути на решту суспільства в наступні п’ять років. Оцінити це також украй складно. Одразу після Майдану почалася війна.
Читайте також: Тітушкам тюрми
«Проблема в тому, що важко виокремити, які зміни пов’язані з Майданом, а які з анексією Криму та війною на Донбасі. Ми фіксуємо зміни в настроях людей, але незрозуміло, з чим вони пов’язані. Я можу говорити радше про сумарний вплив Майдану та війни з Росією», — каже директор Київського міжнародного інституту соціології Володимир Паніотто.
Якщо все ж таки спробувати конкретно оцінити вплив Майдану, то наслідок, на якому акцентують увагу співрозмовники Тижня, — це активізація громадянського суспільства.
«Різниця між помаранчевим Майданом і Революцією гідності в тому, що протест у першому випадку організували політики й керували ним також вони. Після перемоги Ющенка Майдан розійшовся, громадянське суспільство фактично демобілізувалося й стало чекати задоволення вимог. Нинішній Майдан організувався значною мірою стихійно. Найактивніші організатори були саме з громадського сектору. Горизонтальні зв’язки були дуже сильними, а вертикальні, до речі, ні. Наприклад, обрати Раду Майдану так і не вийшло. Якось я сама була присутня під час спроби зробити це, але не вдалося. Що теж дуже цікаво: горизонтально ми організовуємося дуже добре, але створити якусь вертикаль у нас не виходить», — зазначає Бекешкіна.
За її словами, влада всі ці роки була змушена рахуватися з громадянським суспільством, яке постало під час Майдану. Чимало змін у країні відбулося саме завдяки його активності. Соціолог наводить приклади із запровадженням обов’язкового електронного декларування або нинішньою судовою реформою, яка відбувається під наглядом Громадської ради доброчесності. «Інша річ, як саме це відбувається», — додає Бекешкіна й зауважує, що протягом останніх двох років спостерігається контрнаступ старої системи саме на громадянське суспільство, що також свідчить про його дієвість: «Такого раніше не було, а не було тому, що на громадянське суспільство не звертали особливої уваги. Зараз так уже не виходить».
Її колега з КМІСу Володимир Паніотто зауважує, що зміцнення громадянського суспільства виявляється в опитуваннях про довіру до різних інституцій. Нині перші місця утримують волонтери, церква й армія. Далі йдуть саме громадські організації, баланс довіри до яких покращився протягом останніх років. За словами Паніотто, такі зміни є безпосереднім наслідком Майдану та війни. До 2014 року перша трійка складалася з церкви, медіа й лише потім, із суттєвим відставанням, громадських організацій.
Читайте також: Справи Майдану: Бажання проти реальності
Водночас широкі верстви населення хоча й визнають заслуги найактивніших, але ще мало змінилися самі. Принаймні якщо це стосується громадської діяльності. У 2015-му «Демократичні ініціативи» запропонували респондентам дати подвійну відповідь на запитання: про суспільство загалом і про себе. Наприклад, на запитання «Чи зросла за останні два роки готовність громадян до об’єднання в громадські організації та ініціативи?» відповіді були такі: понад 50% побачили зростання готовності в суспільстві, однак лише 17,7% зізналося в аналогічних змінах у собі. Понад 40% помітило зростання зосередженості на громадській діяльності в суспільстві й тільки 13% — у собі. Таку саму різницю в уявленнях про суспільство й про себе соціологи зафіксували майже в усіх питаннях із блоку про громадянську активність.
У дослідженні, проведеному 2017 року серед самих представників громадських організацій, серед найгостріших проблем виявилися «пасивність і байдужість населення». Така відповідь набрала лише трохи менше підтримки, ніж «небажання влади йти на співпрацю» або «корупція у владі».
Паніотто вказує на тенденції до зростання втоми серед найактивніших. «Зараз у нас з’являються замовлення, зокрема й від міжнародних компаній, на дослідження вигоряння людей. Адже волонтери не можуть замінити собою державу. Вони вигоряють, і таке враження, що рівень волонтерської активності дещо зменшується», — каже він.
Основні зміни, що є відчутними в суспільних настроях, передусім пов’язані із зовнішньополітичним вектором: ставленням до ЄС, НАТО та Росії. Водночас співрозмовники Тижня зауважують, що і в цьому питанні є низка важливих нюансів.
За словами Бекешкіної, сам по собі Майдан насправді розділив суспільство ще більше, ніж до того. А подальша консолідація зумовлена саме війною та вторгненням Росії. «Східний вектор рухнув, і зміни значною мірою відбулися у східних і південних областях. Сьогодні поділ на умовний Південний Схід та Північний Захід досі є, але проросійських громадян залишається 20–25%», — зазначає соціолог.
Паніотто, своєю чергою, радить не забувати, що зміни в настроях залежать від території, де проводиться опитування. «Ми не проводимо дослідження в Криму й дуже рідко проводимо на окупованому Донбасі. Одна з головних змін стосується орієнтації на вступ до ЄС і НАТО. За нашою оцінкою, це приблизно на третину пов’язано зі зміною території», — каже соціолог. За його словами, якби референдум про вступ до ЄС провели сьогодні, то в перерахунку на явку прихильників вступу було б близько 80%. Також із невеликою перевагою українці підтримали б і вступ до НАТО. Водночас в останньому випадку Паніотто застерігає від швидких і необдуманих кроків. «Більша частина Півдня та Сходу проти вступу. Я не раз писав, що мене непокоїть ідея Порошенка провести референдум. Це небезпечно тим, що невеличка мобілізація на Сході та Півдні може призвести до провалу. А для України вступ до НАТО важливий зі зрозумілих причин», — каже він.
Читайте також: Як вшановують героїв Небесної сотні
На його думку, кількість людей у суспільстві, які негативно оцінюють Майдан, лишається досить сталою. У деяких регіонах навіть зростає. Така ситуація може бути наслідком впливу російської пропаганди. КМІС періодично вимірює так званий Індекс результативності російської пропаганди. В опитуванні респондентам пропонують висловити ставлення до тих чи інших тез пропаганди агресора, зокрема й щодо того, чим був Майдан. У 2015-му Майдан назвали «боротьбою за владу антиросійських, націоналістичних сил за підтримки західних спецслужб» 22% населення. Майже 59% вважало його «народним протестом на підтримку європейського шляху розвитку. За словами Паніотто, нині є нові результати цього опитування. Вони свідчать про те, що ситуація лишилася загалом стабільною, але подекуди погіршується. Наприклад, на Харківщині та Одещині майже половина населення підтримує тези російської пропаганди. Ірина Бекешкіна, своєю чергою, зазначає, що велика частина суспільства звинувачує саме Майдан у подальших подіях, зокрема анексії Криму та війні. За її словами, особливо це стосується тих, хто й раніше не підтримував протести.
З остаточною оцінкою впливу тих подій на суспільство варто трохи зачекати. Принаймні доки респондентами соціологічних опитувань не стануть ті, хто в лютому 2014-го сидів за шкільною партою або ходив до дитячого садочка.