Навряд чи 2019-й буде настільки ж драматичним для України, як 2014-й, однак він має всі шанси стати другим за складністю роком із початку воєнного вторгнення.
Росія завжди робить ставку на дестабілізацію, яка дає змогу легко ловити рибу в каламутній воді. І 2019-й дарує Москві відразу кілька зручних можливостей для загострення суперечностей та ескалації ситуації всередині України. Передусім це вибори президента й депутатів Верховної Ради. Причому тут важко сказати, які з них більше вплинуть на майбутнє країни: парламентські чи президентські.
У разі вибору президента, який буде прихильником м’якшого курсу щодо Росії, зовнішня політика Києва може суттєво змінитися. Водночас якщо умовно проросійські партії та мажоритарники в парламенті отримають більше крісел, ніж тепер, на світ можуть з’явитися дуже неочікувані закони, як-от про обмеження економічної блокади Криму та окупованої частини Донбасу чи часткове або повне зняття санкцій із російських підприємств. Варто зауважити, що такі варіанти цілком можливі, і тільки від українських виборців залежатиме, якою буде загальнодержавна політика наступні п’ять років. Утім, навіть за умови наявності ризику певного пом’якшення політики щодо Москви, Кремлю не варто розраховувати на політичний розворот України не те що на 180, а й на 90 градусів. Українське суспільство ментально подолало точку неповернення, і не може впасти назад в обійми Росії.
Водночас є ціла низка важелів, якими може скористатися Кремль для досягнення своїх цілей. Задля розуміння цих цілей доцільно детально зупинитися саме на плані Росії: чого вона хоче досягти та які події намагатиметься для того використати. Щоб виграти в протистоянні, потрібно поставити себе на місце супротивника, об’єктивно оцінити власні слабкості, а потім сконцентруватися на запобіганні можливим ударам. Спираючись на такий підхід, варто окреслити всі песимістичні сценарії — те, що може статися в найгіршому разі, а потім вже намагатися їх не допустити. Тож далі йтиметься саме про них.
1. Росія однозначно втручатиметься в перебіг українських виборів. Причому потрібно усвідомлювати, що Кремль, звичайно, мріє побачити в урядовому кварталі своїх фаворитів, але в найгіршому для себе варіанті готовий просто стравити між собою різні групи впливу. Для цього в хід піде весь спектр звичних для Москви засобів:
— інформаційні атаки через проплачені матеріали в ЗМІ, фабрики тролів у соцмережах, а також гучні заяви «експертів» на зарплаті;
— проплачені акції кишенькових активістів, особливо силові — із залученням тітушок;
— у разі успіху базових акцій із розхитування ситуації можливі захоплення адміністративних будівель на регіональному рівні й точкові теракти з максимальним використанням українських патріотів «утемну».
Захоплення адмінбудівель і теракти можливі лише за умови достатнього розігріву ситуації до потрібного Москві рівня. Добрим прикладом акцій, що переходять у силове протистояння, можуть слугувати не тільки події «русской весны» у 2014 році, а й марш «Об’єднаних правих» 11–12 серпня 2017-го в місті Шарлотсвіль (штат Вірджинія, США), розігрівом якого активно займалася Росія.
Читайте також: Die Wel: Путін — майстер домінування в умовах ескалації
2. Кремль спробує максимально використати ним же створену зону напруження в Азовському морі. Це означає, що варто очікувати традиційних морських провокацій:
— затримання українських риболовецьких суден і незаконне ув’язнення рибалок, що займатимуться рибним промислом в Азовському морі;
— блокування в районі Керченської протоки інших українських суден, що прямують із/у порти Маріуполя та Бердянська.
Передача Україні двох фрегатів типу Oliver Hazard Perry від США, звичайно, може покращити ситуацію, але не здатна повною мірою врятувати від загострення на цьому напрямку.
3. Також варто враховувати, що, за даними низки експертів, будівництво Керченського мосту відбулося з численними порушеннями як на етапі георозвідки, так і на етапі будівництва. Він є знаковим проектом для Кремля, тому в разі виникнення серйозних конструкційних ушкоджень, особливо під час та після сезону зимових штормів, Москва може вдатися до крайніх заходів. Наприклад, підірвати його та перекласти всю відповідальність за підрив на Україну. Тут не має бути жодних ілюзій: Росія ніколи не вирізнялася чуйним ставленням до людей, усі кроки Кремля продиктовані політичною доцільністю та вигодою окремих бенефіціарів, не більше. Україна, звичайно, мусить бути до цього готова.
4. Дуже ймовірно, що Москва спробує розіграти карту релігійного протистояння на тлі перспективи отримання томосу про автокефалію Української православної церкви. Релігійні та етнічні конфлікти — найулюбленіша партитура Кремля, а з урахуванням того, що православ’я заявлене як один із ключових елементів доктрини «русского мира», слід очікувати спроб підбурення силового протистояння навколо належності храмів. Цей ризик особливо високий для традиційно «проблемних» церковних об’єктів, таких як Києво-Печерська лавра, Почаївська лавра, каплиця на території Десятинної церкви. До них нещодавно додалася Андріївська церква, передана в постійне користування Вселенському Патріарху Варфоломію. Однак можливі й інші варіанти, особливо з огляду на те, що перелічені храми перебувають під пильним спостереженням і навряд чи до них непомітно можна стягнути досить суттєві сили найманців, видавши їх за мирних парафіян.
Читайте також: Місія України ― знищити московську імперію
5. Ще одним ризиком є висока ймовірність штучно розіграних провокацій у прикордонних зонах, особливо на кордоні Україна — Білорусь. Суть полягає в тому, що Росія максимально зацікавлена представити Україну як зону нестабільності — державу, яка не може навести лад у розірваній війною країні. Найпростішим і найімовірнішим сценарієм у цьому випадку є банальна стрілянина чи підрив на прикордонному контрольно-пропускному пункті. У такому разі Москва легко може зманіпулювати Мінськом, який звинуватить Україну в тому, що вона не контролює зброю, яка нібито безперешкодно тече до Білорусі із зони бойових дій на Донбасі. Однак логічно, що Білоруссю справа не обмежиться. Такі провокації цілком можливі й на інших ділянках кордону, зокрема з Росією, яка в будь-який момент може використати інцидент як привід для нападу під вивіскою захисту власних інтересів. Іншим тригером таких провокацій може стати нестабільність і конфлікти в самій РФ, тоді Москва пустить у хід план і заявить, що їй терміново потрібно стати на захист союзників, захопить прикордонні території України й проголосить їх буферною зоною. Утім, варто розуміти, що до таких кроків Росія вдасться лише за умови, якщо зможе розхитати й довести українське суспільство до певної точки кипіння, інакше ці силові заходи позбавлені доцільності.
6. Класичні диверсії й теракти можуть стати додатковим випробуванням для України. Це ще плюс один щабель напруження, гранична фаза перед можливим воєнним загостренням. Тут особливо прискіпливо варто пильнувати об’єкти критичної інфраструктури. Так, підрив газопроводу у 2019 році, ймовірно, буде дуже вигідним для Москви, оскільки теоретично може переконати європейських партнерів у ненадійності України як транзитера газу з Росії. Пожежа на газопроводі стане прекрасним аргументом на користь будівництва «Північного потоку-2», яким обов’язково скористаються агенти впливу Кремля в ЄС. Перелік потенційних об’єктів для проведення диверсій і терактів, звичайно, не обмежується самим газопроводом. Під приціл можуть потрапити військові арсенали, бази, виробничі потужності ОПК, електростанції та інші об’єкти критичної інфраструктури. Ще вірогіднішими є кібератаки, які майже напевне матимуть місце у 2019-му.
7. Також не можна виключати замахи проти топ-політиків (особливо на тлі виборів), активістів, релігійних та громадських лідерів. Такі теракти не мусять розглядатися як інструмент залякування. З огляду на особливості розвитку українського суспільства останніми роками вони радше матимуть на меті спонукати окремі групи до дії: загострення суперечностей і перехід до силового протистояння всередині країни.
Читайте також: Глянути війні в обличчя
Ще раз варто підкреслити, що всі описані ризики — лише план Кремля. План-максимум, який за умови реалізації всіх або майже всіх пунктів може дати можливість Москві перейти до масштабної ескалації ситуації, яка потенційно створить умови для отримання подальшого контролю над Україною.
Що можна зробити, щоб не допустити песимістичного сценарію? Від спецслужб, правоохоронних органів та державних установ потрібна підвищена пильність по всіх перерахованих пунктах, тому що Росія використовуватиме найменші шпарини для втілення принаймні частини з них у життя. Пересічним українцям і громадським діячам теж не варто розслаблятися, бо Кремль намагатиметься будь-що проштовхнути свої меседжі й збурити серйозне протистояння. Тому перш ніж діяти в будь-яких складних ситуаціях, варто відповісти собі на такі запитання: кому це вигідно, куди веде грошовий слід та в кого є найсильніший мотив? І найважливіше — пам’ятати, що українці воюють із Росією, а не між собою: будь-які внутрішні суперечності можна вирішити в мирний спосіб, а збройне протистояння може призвести до повної втрати незалежності.