Здається, що більше говорять про Горішні Плавні, Слов’янськ і Маріуполь (з відомих, звісно, причин), про Кирилівку, Прип’ять і Раву-Руську, навіть про село Шабо. І Запоріжжя часто оминають увагою. Про нього згадують, мабуть, лише тоді, коли мова заходить про нібито «найдовший проспект у Європі» або про чергову екологічну катастрофу. І, напевно, тоді, коли на Запорізькій атомній електростанції зупиняють котрийсь з енергоблоків і журналісти починають панікувати стосовно «другого Чорнобиля».
Тож на Запоріжжя і як на місто, і як на місцевість можна дивитися крізь призму давно усталених регіональних стереотипів на кшталт козацька столиця, металургійна столиця, найдовший проспект. І, відвідавши хоча б один раз, завжди послуговуватися тими кліше, розповідаючи про нього. Але можна намагатися сприйняти місто зовсім інакше. Запоріжжя, Запорожжя — ці слова навіюють роздуми про щось незнане, щось за межею, бо ж за порогами. Це таке собі засвіття Наддніпрянської України, інший світ, досі загадковий, навіть у XXI столітті. І ніби вже все розгадано, досліджено й описано, вже й ніби ті Дніпровські пороги давно приборкані та затоплені, але говорять тепер про них дедалі більше, і ось-ось вони ніби знову виринуть, вже й ніби більшість скіфських могил навколо Запоріжжя розорано, але дедалі частіше згадують про тих давніх кочівників як про наших предків. Дедалі більше приходить усвідомлення того, наскільки важливими для України є степ, південь і той самий південний схід.
А здавалося б, що той степ? Лише простір, куди не глянь, усе однакове… А нам би в гори, до лісів, на середземноморський пляж, на далекі тихоокеанські острови! І ніби десь там усе краще, яскравіше та солодше. Але український степ — це і є стихійний океан, а Запоріжжя серед нього наче віддалений острів. І сонце сяє та усміхається тут завжди. Просто наберіть у пошуку «sunny days in Europe» і перегляньте кілька перших знайдених мап. Запоріжжя — це Європа? Ще й яка! Європа південна, латинська, середземноморська, еллінська. Іспанія, Італія, Греція, Туреччина та Болгарія. І Запоріжжя з ними. Завжди життєрадісне, відкрите й чарівне. Завжди з блакитним небом. Це правдива степова Еллада. І тому тут не буває сумно. Можна злоститися на недолугих водіїв, на недобудовані мости, на поведінку простих перехожих, але сумно в Запоріжжі не буває. Не буває сумно взимку, адже, найімовірніше, на новорічні та Різдвяні свята випадає сніг; не буває сумно навесні, коли степова природа вибухає різнобарв’ям; не буває сумно спекотного літа, особливо серед вечорових заграв; не буває сумно жовтолистої осені.
Читайте також: Запоріжжя. Розумне, тепле, красиве – моє
Щоразу дивуюся: яке ж велике Запоріжжя, стільки будинків, вуличок, крамничок, скільки різних людей, доль, думок, сміху, затишку. Як співає Latexfauna в одній пісні: «…мене в тобі все влаштовує, особливо липень…» Це може бути про Запоріжжя. Або ще з однієї пісні: «…і кричить щойно народжене літо…» У Запоріжжі особливо відчутне народження літа. Велосипедистом тут бути краще, ніж водієм. Особливо влітку. Чуєш спів птахів, відчуваєш постійні поцілунки сонця, невпинну опіку нашого надмогутнього світила. І, як писав Антонич, «золотоперого та життєсійного прабога всіх релігій». Мені щоразу пригадуються ці слова впродовж життєрадісного запорізького літа.
І хай там як формували б із Запоріжжя образ «індустріальної столиці» України, де продукують усі можливі сплави металів, де відвантажують залізну руду Кривбасу та вугілля Донбасу (принаймні до 2014-го), але все ж таки, коли перебуваєш тут, здається, що суть цього міста значно глибша, а дієпис набагато старший ніж 1770 рік.
Звісно, терикони запорізьких металургійних комбінатів — це окремий світ усередині міста. І, не затримуючись на детальному описі, варто лише сказати, що саме їх наявність ніби контрастує з Дніпром, Хортицею, залишками плавнів, усім загальним оточенням. Ті терикони є ніби величними пам’ятниками жорстокої перемоги індустріалізації над силами природи, над Великим Лугом, дніпровськими порогами, довколишніми степами. Але все ж таки перемоги тимчасової.
Краєвид на Хортицю, Дніпро, острів Байди та правий берег Дніпра
Погляньмо на Хортицю і хортицькі скелі, які я називаю хортицькими фіордами, а «справжні» фіорди десь у Норвегії або Ісландії називаю хортицькими скелями. Цим скелям і камінню більш як 2,5 млрд років. Ці скелі — вихід на поверхню Українського кристалічного щита, який, зокрема, є однією з найдавніших ділянок протоматерика Мегагеї. Вони такі давні, що не містять слідів навіть найпримітивнішого життя. Коли утворювалися ці породи, на Землі ще не було кисневої атмосфери! Все лише зароджувалося, утворювалося, промальовувалося. Утворення збереглися в тому вигляді, якими були в ті часи. А окремі камені приніс на берег Дніпра льодовик, який, пройшовши до межі сьогоднішнього міста Дніпра, зупинився там і почав танути. У його товщі в процесі просування з півночі накопичилося безліч каменів та брил, які, коли танули, потужний струмінь води прибив до Хортиці та інших протилежних берегів. Тож саме на цих берегах, зокрема й на Хортиці, є свідки не тільки одного з льодовикових періодів, а й самого зародження життя на Землі — скелі Українського кристалічного щита.
Давнє святилище на Хортиці
Лиш уявіть собі: у давні часи Дніпром із півночі на південь і навпаки подорожували різноманітні народи, так само як і степами зі сходу на захід. І в тих, і в інших на шляху поставала Хортиця. Із самим поняттям острова завжди пов’язане щось незвичайне, особливе, навіть дивне та випадкове. Десь посеред світових океанів, серед найвіддаленіших островів завжди є чудернацькі види тварин і рослин або й загадкові залишки прадавніх цивілізацій. Ті острови природа створила ніби навмисне, щоб заховати й зберегти там щось таємне та недосяжне.
Читайте також: Запоріжжя. Нестерпна легкість наступного кроку
Мабуть, і Хортиця колись постала як певний сховок. Саме тут натрапляємо на сонячні святилища, яким сьогодні кілька тисяч років. Нині можна лише здогадуватися про враження людей різних епох та культур, які з Хортиці одночасно спостерігали вируючі Дніпровські пороги, різноманіття самого острова та Великий Луг. І, власне, якийсь ніби відгомін тих почуттів виникає повсякчас та повсюдно, коли перебуваєш на Хортиці: позасвідоме почуття захищеності, втихомирення, величі та зв’язку з минулими тисячоліттями. І так самохіть це почуття не зникає, коли з Хортиці мандруєш далі, вже самим містом.
Ковила на Хортиці у травні
А що ж із самим сьогоденним містом, тим, яким воно є тепер, із його урбаністикою?
Про урбаністику Запоріжжя я не замислювався, доки не почав подорожувати іншими містами України. І, власне, після першої поїздки до Львова, а потім після кількох до Києва запитав себе: а де ж центр Запоріжжя? Де та центральна площа, чи будинок, чи будь-який інший осередок, навколо якого обертається життя міста? Виявляється, центру Запоріжжя у звичному розумінні немає. Певним чином функції такого осередку виконує проспект Соборний, але й уздовж нього можна виокремити кілька інших жвавих осередків зі своїми особливостями.
Читайте також: Суми. Місто можливостей
Сучасне Запоріжжя значно відрізняється своєю будовою від класичних європейських міст: тут немає головної площі, де відбуваються основні події, структура міста не радіальна чи променева, а, так би мовити, поздовжня, воно збудоване навколо проспекту Соборного, від якого в різні частини, як гілки від стовбура, відходять райони. Таким чином, загальну структуру вулиць Запоріжжя можна порівняти з квіткою або соняшником.
Соняшники біля летовища в Запоріжжі
Якщо відійти від проспекту та площі Запорізької в бік Дніпра, дійдемо до Запорізької площі, звідки відкривається краєвид на Дніпро, Хортицю, хортицькі скелі, мости, а також на Дніпрогес. хоч би якою була велич індустріальних об’єктів Запоріжжя, все ж таки її поглинає велич Дніпра. І саме тут закінчується проспект Соборний. І саме ця площа та навколишні вулиці особисто для мене є певним історичним осередком, адже основна артерія міста — проспект Соборний — виростає із самого Дніпра, ніби з глибини віків. Саме з площі Запорізької видніються місця, де вирувала донедавня історія Запоріжжя і водночас місця нинішньої його історії.
Ще один осередок уздовж проспекту Соборного, який я для себе виділяю, — це бульвар Шевченка, або, у просторіччі, БеШа. Саме цей променад від будинку Запорізького муніципалітету і аж до пляжу на Дніпрі є, мабуть, наймолодіжнішим місцем. Бо коли молодь хоче зустрітися десь у Запоріжжі, то це буде БеШа. Але останнім часом таким осередком стає торгово-розважальний центр «Аврора».
Читайте також: Берегове і Хуст. Угорське. Єврейське. Французьке
Відповідно до моєї візії Запоріжжя ще одним рухливим тутешнім осередком є площа Маяковського, яку окреслюю як культурний осередок. Тут недостатньо місця, щоб проводити великі зібрання та концерти, але затишно: площа гармонійно доповнена багатьма деревами та фонтаном Життя в пам’ять про жертви Чорнобильської катастрофи. Фонтан незвичайний і складається з восьми кам’яних композицій: відображення катастрофи в Чорнобилі — розкладене ядро атома, козак Мамай, чумаки — степові мандрівники України, Берегиня, скіфи, мисливець та Кам’яні Могили. Звісно, цими композиціями культурне багатство Запоріжжя не вичерпується, але все ж таки простежується його давність і певним чином непереможність.
Наступний осередок — суспільно-політичний — це майдан Героїв перед Запорізькою обласною державною адміністрацією, площа Фестивальна та парк за нею. Саме тут у 2013–2014 роках підтвердилася належність Запоріжжя до України, вирішилася його доля і певним чином доля самої України.
Уздовж проспекту Соборного простягається «Студентське містечко», або «Старе Місто», — фактично колишній Олександрівськ. Цей осередок, як на мене, починається від залізничної станції «Запоріжжя-2» (яку доцільно було б перейменувати в «Запоріжжя Старе») й тягнеться до парку Дубовий Гай і річкового вокзалу «Запоріжжя». Тут міститься безліч об’єктів: корпуси трьох університетів (КПУ, ЗНУ та ЗНТУ), кав’ярні, бібліотеки, зупинкові комплекси, гуртожитки, парки, місця відпочинку, майдан Університетський та площа Свободи, які й відображають характер цього осередку.
Будівля Запорізької обласної державної адміністрації
Пам’ятник студентові в Олександрійському парку в Запоріжжі
Запоріжжя можна було б банально назвати якось на кшталт «місто шести центрів», «металургійна столиця України», «колиска козацтва», але, як на мене, його різноманітність значно ширша й виходить за межі будь-яких кліше.