Die Welt: Що залишиться від Меркель

Світ
16 Грудня 2018, 13:49

Ось вона. До чорних штанів — один із її улюблених кольорових жакетів, цього разу між бузковим і рожевим, отже, між фемінізмом й отуплюванням жінок. І вона виголошує феміністичну промову. Так, саме її! Перед нею — 350 «жінок, які ухвалюють рішення» з усіх суспільних сфер. За нею — транспарант «Сто років виборчого права для жінок». 13 із них вона канцлерка.

Сьогодні для політики Меркель вимагає паритету, тобто значно більше за квоту: просто 50 на 50. І натякає, як можна це організувати: система замка-блискавки. Вона прагне, щоб «самозрозумілим стало рівноправне залучення жінок і чоловіків у заробляння грошей, виховання дітей, домашні справи й щоб нікого не змушували до певної ролі за статевою ознакою. Більшого домагатися годі. Наступного дня нова промова. Цього разу не в Берліні, а в Страсбурзі. Удвічі довша. Перед нею — кілька сотень депутатів ЄС. Німецька канцлерка каже про безробіття серед молоді, свободу преси й солідарність. А от жінок вона не згадує. Тоді як вони мають принаймні стільки ж специфічно-групових проблем і так само суспільно важливі, як і молодь. Із жіночою темою Меркель обережна. Хоча вона могла б собі це дозволити: також бути жінкою, також бути східнячкою, мати коріння.

 

Читайте також: Die Welt: Відхід регентки

Натомість канцлерка згадує іншу проблему, якої в Берліні за можливості уникала, — кризу біженців. «Перед 2015‑м нам знадобилося надто багато часу, щоб і в Німеччині прийняти й усвідомити питання біженців як спільне для всіх країн — членів ЄС, зрозуміти, що воно загальноєвропейське», — каже вона. У залі оплески й невдоволення. Це тема, за яку після 13 років правління зашпортується канцлерка. Її рішення та реакції в цій справі продемонстрували, наскільки погані їй давали поради й наскільки вона не чує народ. А вирішити все можна було й восени 2015-го. Але проблеми в Анґели Меркель глибші. Так звана криза біженців — лише верхівка айсберга.

Ми пам’ятаємо: у липні 2015 року канцлерку ще називали «сніговою королевою». Не лише ліволіберальні медіа вважали, що вона безсердечно відреагувала на питання молодої палестинки: на публічній зустрічі з громадянами й громадянками та запитала в Меркель, чи її родина може залишитися. Якщо уважніше подивитися на перебіг усієї розмови, яку медіа маніпулятивно передають лише частково, стає зрозуміло, що канцлерка відреагувала цілком сердечно й щиро. Окрім того, швидко виявилося, що дівчина з войовничої антиізраїльської сім’ї.

Та закид у немилосердності, мабуть, глибоко зачепив доньку протестантського пастора. Через кілька тижнів, 5 вересня, Меркель відкрила німецькі кордони й дозволила масам біженців, яких не прийняли інші держави, в’їхати до Німеччини. Народ охопила ейфорія гостинності. Повні 80% були згодні зі своєю канцлеркою: «Ми пишаємося нею! Ми вважаємо правильним, що саме Німеччина з її темним, ворожим до інших минулим тепер демонструє сердечність». А тоді біженців ставало дедалі більше. Серед них і чоловіків. Чому ж усі ці молоді люди кидають свою країну напризволяще?

 

Читайте також: Нормандські формальності

 

Чи справді всім їм загрожує небезпека й вони втікають від (громадянської) війни? Де ж жінки? Небагато з них у таборах біженців зі своїми дітьми, і ніхто не захищає їх від чоловіків-мародерів, на ласку яких вони вже були віддані в себе на Батьківщині, де зневага до них екстремальна. Проблеми наростали. Усі різнорідні побоювання тепер раптово вибухають у великому страху перед «біженцями». Лють громадян розхитує партійний ландшафт. «Хороші» рушили до «Зелених», «погані» — до АдН. А мовчазна більшість тим часом стискає кулаки.

 

Її нерозуміння глибше, значно глибше

Чому канцлерка цього не зрозуміла? Чому два роки не знаходила правильних слів? Так, не всіх біженців готові приймати. І так, ті, кого готові, приносять зі своїх глибоко патріархальних, охоплених насиллям країн проблеми, які треба розпізнати й розв’язати. Спільно. Натомість лунає стоїчне «Ми зможемо». А через два роки неймовірне висловлювання: «Я знову зробила б усе так само». Країною проноситься стогін. Як із нею могло таке статися? Можливо, тому що її нерозуміння глибше, значно глибше. Анґела Меркель досі, коли є проблеми з політизованим ісламом, який прагне теократії замість демократії, каже про «свободу релігій». Очевидно, вона досі не зрозуміла різницю між ісламом як вірою та ісламізмом як ідеологією.

Політики 25 років бездіяльно спостерігали, як мусульмани, що є поборниками шаріату, цькують людей у спільнотах, ба більше, вони навіть обслуговували їхніх представників. А медіа в ім’я культурно-релятивістської, хибної толерантності мовчали чи навіть захоплювалися цим

За кордоном мене постійно запитують: «У неї є план?». «Ні, — відповідаю я, — боюся, вона не має плану». Вона просто не має поняття, чи не хоче це визнати. І в цьому канцлерка, на жаль, не одна. Вона є, чи принаймні була на боці більшості в політиці та медіа. Усі вони досі не зрозуміли, що проблема починається не з тероризму, а що він є її драматичним завершенням. Вона починається з розділення дівчаток і хлопчиків, із хіджабів жінок, з апартеїду статей. Її десятиліттями пропагують та обстоюють у судах ортодоксальні й ісламістсько орієнтовані товариства. Саме вони підтримують патріархально-авторитарні мусульманські середовища, ба навіть створюють їх.

За минулі десятиліття це середовище під впливом товариств і фінансованих з-за кордону (Саудівська Аравія, Туреччина) імамів та інших облудників постійно збільшується та радикалізується. Передовсім радикали тиснуть на інтегрованих, демократичних німецьких громадян і громадянок мусульманського походження.

Політики 25 років бездіяльно спостерігали, як мусульмани, що є поборниками шаріату, цькують людей у спільнотах, ба більше, вони навіть обслуговували їхніх представників. А медіа в ім’я культурно-релятивістської, хибної толерантності мовчали чи навіть захоплювалися цим. Результат — сильні паралельні суспільства, які вже ледве чи можна контролювати. Що робити, коли директорка школи з Берлін-Нойкельн скаржиться: «Із 103 першокласників лише одна учениця вдома говорить німецькою мовою». Астрід-Сабіне Бюсе: «Стосовно третього, інтегрованого покоління мігрантів: дружину чи чоловіка досі привозять із колишньої Батьківщини — ось знову хтось із батьків не володіє німецькою». Нині багато хто каже про необхідність побороти правих і лівих радикалів. Справедливо. Але треба побороти нарешті й радикальних ісламістів включно з їхніми вовками в овечих шкурах! Адже ці ісламісти є новими, блискуче організованими міжнародними правими.

 

Читайте також: Складне партнерство

Визнавати такий стан справ не хочуть не лише в Німеччині. У французів саме намітилася зміна. Два репортери ліволіберальної щоденної газети Le Monde Жерар Даві та Фабріс Ломм опублікували книжку зі своїми багатомісячними спостереженнями в передмістях Парижа. Картина, яку вони там побачили, загрозлива. У центрі Парижа та всієї Франції живуть, наприклад, маленькі дівчатка, які ховають за паранджею навіть обличчя, їм не можна слухати музику (харам) і доводиться бавитися ляльками без облич. Бо зображувати навіть обличчя жінки та її волосся — харам, гріх. А що ж маленькі хлопчики? Вони охороняють своїх сестер, мов бранок, і мріють про джихад. «Із часу появи книжки в соціальних медіа, які влучніше було б назвати асоціальними, нас називають ісламофобами, фашистами та навіть нацистами», — скаржиться репортер Фабріс Ломме в інтерв’ю журналу Le Causeur. Він, як і його колега, сам виріс в одному з цих передмість і тепер його не впізнає.

«Twitter, — продовжує репортер, — став зброєю боягузів і сфрустрованих, які зводять наклепи на просвітників і критиків та залякують їх. Очевидно, усі громадські сили щось пропустили — від поліцейських до професорів і журналістів. Щоправда, дехто це бачив, але говорити чи діяти вони боялися. Насамперед того, що їх назвуть «правими» чи «ісламофобами», що вони стануть жертвами насильства. Усе це змусило нас мовчати. І так триває понині».
Нас, її небагатьох критиків, досі можна безкарно залякувати й зводити на нас наклепи. До такої атмосфери доклалася, на жаль, і канцлерка. Вона не озвучувала проблему й виступала публічно пліч-о-пліч із відповідно відомими Федеральній службі захисту Конституції мусульманами-шаріатами. Анґела Меркель у листопаді 2005 року, а незадовго перед тим ХДС і СДПН оголосили, що досягли згоди для коаліції під її керівництвом.

Водночас ми багато чим завдячуємо канцлерці:
1. Просто її існуванню: жінка-канцлер!
2. Її стилю: замість пихи — 13 років скромності й діловитості!
3. Її блискучій зовнішній політиці: вона робить ставку не на війну, а на дипломатію.

Меркель не приєдналася до воєнної операції в Лівії, де Америка із Францією занурили не лише країну, а й півконтиненту в хаос, у якому домінують ісламісти. І вона принаймні один раз зберегла мир у світі: у лютому 2015 року в Мінську, коли їй у 48-годинному марафоні вдалося утихомирити Путіна й завадити Обамі озброїти Україну.
Поза сумнівом, її бракуватиме не лише нам! Попри все. І вона ввійшла в історію. Жіночу історію.

Позначки: