Екологія нечасто стає темою номер один, коли йдеться про ситуацію на окупованих територіях. Загалом це зрозуміло: Україна та міжнародні організації не можуть забезпечити дотримання прав людини на цих територіях, куди там до природоохоронної діяльності. Однак події в Криму останніх тижнів чітко показали, що ігнорування може призвести до вкрай поганих наслідків.
Щоправда, неодмінною умовою контролю є постійне спостереження за ситуацією. Із цим нині великі проблеми. Крим перетворюється на закриту військову базу РФ. Вислів давно став шаблонним, але це чи не єдиний опис нинішньої ситуації на півострові, щодо якого немає жодних сумнівів. Незалежні спостерігачі з’являються там нечасто. Наприклад, відома більшості моніторингова місія ОБСЄ (менше знають, що вона діє по всій території України, а не лише на Донбасі) звітувала про наслідки аварії на кримському заводі «Титан» із території сусідньої Херсонщини.
Коли тема екосистеми Криму все-таки потрапляє до поля зору преси, то в центрі уваги такі проблеми, як хаотична забудова прибережної зони або значна кількість стихійних сміттєзвалищ. Жодного з цих питань окупанти не вирішили, у чому можна легко пересвідчитися, відвідавши місцеві інтернет-форуми. Показовою можна назвати ситуацію з урочищем Ласпі на півдні Криму. Ще за часів української влади заповідні землі віддали під забудову компаніям з орбіти екс-міністра оборони Павла Лебедєва. Після початку окупації чимала частина місцевих еко-активістів повірили обіцянкам влади Росії, що дозволи на забудову скасують. Однак нещодавно вже російський «суд» залишив землі Лебедєву (той після початку війни перейшов на бік Росії. — Ред.), оскільки «не знайшов» там рослин, які слід охороняти. Тепер еко-активісти обурюються вже рішенню росіян.
Проте найчастіше, коли йдеться про екологію, кажуть про питання водопостачання півострова. Образ Криму, знайомий більшості українців, насправді сформувався досить нещодавно — у 1960 роки минулого століття. Головним чинником формування нової екосистеми став побудований після передачі півострова в підпорядкування УРСР Північно-Кримський канал. До початку окупації він забезпечував близько 85% потреб півострова в прісній воді. Після вторгнення Росії Україна поступово припинила постачання води до регіону.
Читайте також: У окупованому Криму зафіксовано зменшення рослинності через дії Росії – МінТОТ
Посадовці окупаційної адміністрації, звісно ж, звітують про вирішення всіх можливих проблем, пов’язаних із цим. У 2015-му в Росії навіть розробили спеціальну програму, яка передбачала буріння свердловин та зміну напрямку руху річок на півострові. Є ще один важливий чинник — кількість опадів у Криму, які поповнюють місцеві запаси води. У перші роки окупації регіону відносно пощастило з цим, однак літо 2018-го принесло посуху, яку визнала навіть місцева «влада». У кількох степових районах на початку літа оголосили надзвичайну ситуацію. В Україні ж опублікували супутникові знімки території, які свідчать, що зелений покрив на території півострова суттєво зменшився порівняно навіть із 2016-м.
«Цьогоріч зовсім біда насправді. Батьки чоловіка моєї сестри живуть біля міста Саки (у західній частині Криму. — Ред.), і там посуха нереальна. Моя мама їздила до них у гості, каже, будинки просто розсихаються й тріскають. Про рослинність годі й казати: все висохло й погоріло від спеки. Овочі та фрукти від цього дуже піднялися в цінах», — розповідає Пакізе. Дівчина з родини кримських татар, нині проживає на вільній території України. Однак більшість родичів залишилися в Криму, і вона періодично відвідує близьких.
Пакізе, чиї батьки живуть у Сімферополі, додає, що якість води справді стала набагато гіршою саме після початку окупації півострова та перекриття Північно-Кримського каналу.
«Проблеми почалися з 2015-го. Вода з кранів жахлива, навіть фільтри інколи не допомагають. Особливо восени та весною, коли водосховище виходить із берегів, у воді з крану навіть трапляються якісь домішки, наприклад трава. Ну й постачання води: його недостатньо», — каже вона.
Крим і до окупації належав до вкрай малозабезпечених водними ресурсами регіонів, про що свідчать численні заяви посадовців Інституту водних проблем і меліорації НАН. Брак дніпровської води в Криму не призведе до автоматичного повернення регіону до часів початку ХХ століття. Інакше кажучи, вплив буде значно ширшим, ніж просто зміна сільськогосподарських культур, які вирощували на півострові.
Населення Криму станом на початок Другої світової війни, коли каналу з Дніпра ще не існувало, становило трохи більше як 1,1 млн людей. Тепер його кількість зросла в понад два рази й становить більше як 2,3 млн осіб. Це означає, що повернення до старої екосистеми без украй серйозних проблем не може бути в принципі. Наслідки їх не з’являться одразу ж, однак із роками вони тільки поглиблюватимуться.
Читайте також: Врятувати біорізноманіття
Незважаючи на переможні заяви місцевої окупаційної та офіційної російської влади, їхні дії свідчать, що знайти комплексне рішення проблем із водою на півострові так і не вдалося. У Єдиному реєстрі судових рішень можна натрапити на ухвалу Київського окружного адмінсуду від 5 березня 2018 року. Вона полягає у відкритті провадження за позовом одного адвоката до директора Департаменту екології та природних ресурсів Херсонської ОДА Юрія Попутька та голови Херсонської ОДА Андрія Гордєєва. Суть позову полягає в тому, щоб зобов’язати херсонських чиновників надати документи, на підставі яких обмежується постачання дніпровської води до Криму. За твердженням юриста, херсонські посадовці проігнорували його відповідний запит.
Цей позов можна було б не розглядати серйозно, щодня до судів надсилають велику кількість заяв із найрізноманітніших питань. Якби не один важливий нюанс. Позивача звуть Максим Глотов і він представляє адвокатське об’єднання «Могильницький та партнери». Серед клієнтів цієї структури, зокрема, голова «уряду Криму» Сергій Аксьонов, голова «парламенту» півострова Володимир Константинов і нинішній депутат Держдуми Росії та колишній «генпрокурор Криму» Наталя Поклонська. Зважаючи на перелік таких клієнтів, назвати інтерес Глотова до водопостачання Криму випадковим було б украй наївно.
Про те, що Росія відпрацьовує різні механізми відновлення водопостачання півострова, ще на початку року попередив постійний представник президента України в Криму Борис Бабін. Одним із варіантів, який розглядає російська сторона, він назвав суто юридичний: відновлення постачання води через рішення українських же судів. Тож за справами на кшталт тієї, яку розглядає Окружний адмінсуд Києва, слід спостерігати дуже уважно.
Читайте також: Екобомба від сепаратистів
Офіційна позиція України з цього питання наразі доволі чітка. 9 вересня заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій Юрій Гримчак в ефірі телеканалу «Еспресо» назвав умови відновлення водопостачання Криму. «Можу сказати офіційно. Перше — Російська Федерація як країна-окупант у Криму, як країна-агресор не зверталася до України офіційно з питань подання води. Друге — якщо є таке бажання, то спочатку треба звернутися до України й визнати факт окупації Криму. Без цього взагалі нема про що розмовляти», — заявив він.
Ця заява пролунала у відповідь на ситуацію, яка склалася на кримському заводі «Титан» поблизу Армянська. Як відомо, на півночі Криму наприкінці серпня стався викид отруйних речовин у повітря. Достеменно казати про причини наразі складно, адже до заводу немає доступу. Українські військові та президент Петро Порошенко поспішили заявити, що аварія сталася внаслідок навчань російських військ. Окупаційна влада в намаганні перекласти провину на Україну згадала про фактор нестачі води. Крім того, у російських провладних ЗМІ завод «Титан» ураз став «українським». Хоча відомо, що олігарх Дмитро Фірташ перереєстрував свої активи за російським законодавством.
З огляду на попередню історію можна сказати, що правдоподібною здається версія з браком води та халатністю місцевої «влади». Якщо повертатися до наслідків окупації для екології Криму, то аварія на заводі може стати лише першою ластівкою.
Українське Міністерство з питань тимчасово окупованих територій (МінТОТ) попереджало про загрозу від викидів заводу ще на початку цього року. Однак тоді жодної реакції від російської влади не було. На цьому прикладі можна пересвідчитися й у необхідності моніторингу ситуації. Як повідомляє МінТОТ, до анексії перевірку екологічної безпеки на «Титані» проводили регулярно. Також завод сплачував відрахування за забруднення території та проводив роботи з модернізації. Що ж відбувається там нині, можна хіба що здогадуватися.
Якщо повернутися до загальних проблем екології Криму, то фахівці спільні в одному. Що довше триватиме окупація, а отже, і вплив спричинених нею факторів, то довшим буде період відновлення Криму після звільнення. Іншого дієвого способу вирішити проблеми комплексно наразі не запропонували ані міжнародні організації, ані російська влада, яка на цей момент повністю відповідальна за події в Криму.