Американський президент своєю поведінкою впевнено розриває усталені шаблони. Так, цього тижня Клеменс Верґін вирішив присвятити цій темі статтю з красномовною назвою «Америка стане шахрайською супер-державою». Трамп знищує міжнародний післявоєнний порядок і гегемонію відносно своїх старих союзників, щоб задовольнити власні інтереси. Новий світ матиме жахливий вигляд. Не так давно світова спільнота, збита з пантелику, мала змогу ознайомитися з поглядами американського очільника. На зустрічі Великої сімки він обманув своїх найближчих союзників, проти яких тут же почав торговельну війну. На зустрічі за зачиненими дверима, він узяв під сумнів існування НАТО, нібито через високі видатки. Атепер Трамп зустрінеться з російським президентом і не відкидає, що може визнати російським півострів Крим. Це якийсь перекручений світ, у якому західні країни втратили моральний та стратегічний компаси. У цьому процесі, що розпочався ще за Обами, Трамп своїми діями продовжує зменшувати сфери впливу США. Європейці мають визнати, що тепер вони не зможуть видобувати корисні копалини десь у Сирії, бо раніше американці за них розв’язували проблеми з порядком. За Трампа політика Обами, яку можна визначити як «нехтування світом», отримала нову агресивнішу тональність.
Читайте також: Тріумф слабкості
Повідомлення, що надсилає нинішня адміністрація своїм західним партнерам звучить чітко: на нас тепер не треба покладатися. Американці захищали союзників у Європі та Азії, що давало їм змогу не витрачатися на регіональні війни, а розвивати власні економічні та соціальні системи. США також отримували очевидний профіт, від прив’язування цих економік до свого долара та мали вплив у міжнародних організаціях. Але Трамп виступає за розірвання зовнішньополітичних традицій. Ясно, що за таких обставин ЄС зі своєю багатосторонньою системою зазнає величезного тиску. Старому континенту не залишається нічого іншого, як адаптуватися до вимог часу, щонайменше на період правління Трампа. На проблемі взаємин США з іншими країнами загострює свою увагу й Штефан Бойтельсбахер. Зокрема, він зазначає, що «торговельна війна знову почалася. Але той процес, який почали США та Китай, є безпрецедентним». Американці кажуть «послуга за послугу», типу «ти мені — я тобі». У протистоянні між США та Китаєм усе має такий само вигляд: Трамп вводить нові мита на чималу кількість товарів із Китаю, загальною вартістю $34 млрд, і звичайно ж, Народна республіка відповість дзеркальними заходами. Китай обов’язково помститься. Скидається на те, що обидві країни розминаються перед серйознішими заходами. У світі було багато торговельних воєн, але жодна з них не порівняється з цією за сумами. Те, що нині відбувається між США та Китаєм стане найбільшою розбіркою за розмахом. Як Вашингтон, так і Пекін спробують завдати ударів у найдошкульніші місця. Нові американські мита вводяться на китайські технічні товари, що є ударом у серце їхньої економіки. Підставою американці вважають те, що китайці лише розвивають ідеї та продукти, які вони перед цим украли. Тут варто сказати, що багато економістів розділяє цю критику, проте вважає такі заходи небезпечними, адже вони загрожують зростанню загальносвітової економіки. Пекін може відреагувати вводячи свої мита на сільськогосподарські товари з США, особливо критичним для останніх є експорт сої. Тож, як бачимо, колись стабільна міжнародна торговельна архітектура змінюється дуже швидко.
Читайте також: Die Welt: Як Путін нишком робить політику
Звичайно, мало який огляд Die Welt обходиться без аналізу дій Росії. У своєму інтерв’ю міністр закордонних справ Естонії Свен Міксер попереджує про поширення антиамериканізму. «Існує чітка різниця між США та Росією, яка є реальною загрозою. Німці повинні це краще розуміти. Проте питання збільшення витрат на оборону для членів НАТО вже довгий час обговорюється. Про це наголошували й за Обами, й за Буша-молодшого. Ця вимога не є повністю новою чи несправедливою. Стакан наполовину повний чи порожній? Насправді, треба говорити про те, що не всіх заявлених цілей було досягнуто. Напад Росії на Україну став тривожним дзвіночком. І альянс досить швидко відреагував: посилилося повітряне спостереження, збільшилася кількість військ. Але звичайно, потрібно ще більше дій. Треба також зрозуміти, що ми зможемо робити в критичних ситуаціях, наскільки швидко почнуть діяти підрозділи, розташовані в Прибалтиці. З огляду на певні вияви напруженості між Європою та США, варто сказати, що вони мають тактичний характер. Із США континент пов’язаний різними міжнародними договорами, а також спільними інтересами. Із Росією такого зв’язку немає. Москва часто вдавалася до військових засобів, щоб отримати контроль над чужими територіями. І саме це треба добре пам’ятати і не забувати. Щодо «Північного потоку-2», то необхідно сказати що, це не економічний, а геополітичний проект. Він суперечить принципам енергетичної політики ЄС. Це зручна нагода значно впливати на європейську політику».
Читайте також: Die Welt: G7 перетворилася на 6+1
Впливовий колумніст Ріхард Герцінґер наголошує, що «Захід дав Путіну карт-бланш діяти, як заманеться». Поки Владімір Путін вважається добросердечним господарем чемпіонату світу з футболу, його військова авіація, що на боці вбивчого режиму Асада, бомбить чергову провінцію. Ці напади здійснюються так само, як і попередні операції осі Москва-Тегеран-Дамаск. Бойові дії в Дар’а можуть призвести до ще більшої трагедії, ніж це було в Алеппо чи в Східній Гуті. Хоча, повстанські загони значно ослабли і здали багато міст. До того ж, сирійські війська все одно атакують ті території, які перебувають під спільний контролем. Так, провінція Дар’а належить до так званих зон деескалації між Росією, Йорданією та США. Але для Путіна домовленості нічого не значать. Не випадковим видається і час обраний для атак. Російський президент, переконаний у власній безкарності, абсолютно безперешкодно здійснює свою політику в цьому регіоні. І він практично не зустрічає серйозного опору. Лише відносно курдських територій він має брати до уваги інтереси Туреччини. За задумом Кремля Асад повинен залишатися біля керма. США за президенства Дональда Трампа де-факто благословили його на це. Повстанці на півдні Сирії дали чітко зрозуміти, що вони не очікують жодної підтримки з боку Вашингтону. А заклики ЄС щодо «політичного рішення» за столом переговорів, з огляду на реальний стан справ, є нічим іншим, як безпорадними спробами. Далі — більше, Путін хоче, щоб європейці оплатили з власних кишень відновлення країни, знищеної віссю Москва-Тегеран-Дамаск. Також важливим є те, що Трамп, перед зустріччю з Путіним, висловлюється проти своїх союзників в агресивний і деструктивний спосіб. Майже так само, як він це робив на зустрічі Великої сімки. І тут же американський президент висловив бажання вивести війська з Німеччини, з країни, яку Путін вважає ключовою для отримання контролю над всією Європою. Очевидно, російський президент може починати святкувати.
На проблемах, що існують на Близькому Сході сфокусувався Ґіл Ярон у своєму матеріалі «Страх Нетаньяху перед російськими солдатами». Уже кілька тижнів сирійський режим бомбардує провінцію Дар’а на кордоні з Ізраїлем. Нервозність зростає. Чи з’являться тут іранські солдати та російські літаки? Установлено новий трагічний рекорд сирійської війни: більш ніж 270 тисяч людей покинули свої домівки внаслідок бомбардування урядовими військами провінції Дар’а. Це одна з найжорстокіших військових операцій нещодавньої сирійської історії, яка відбувається неподалік кордону з Йорданією та Ізраїлем. Для останнього ці події мають парадоксальний характер. Тисячі біженців концентруються біля кордону, в цих тимчасових будівлях вони шукають захисту від власного уряду. Боротьба за Дар’а має величезне значення. Саме звідси на початку 2011 року почалося повстання проти режиму. Тож захоплення регіону матиме велику символічну вагу, бо означитиме, що Асад переміг повстанців. Проте Єрусалим ставить собі логічне запитання, чи раптом іранські або сирійські солдати під час бойових дій на цій території не захочуть облаштуватися на ізраїльському північному кордоні. От саме цьому Ізраїль хоче завадити. Як тільки іранській війська наблизяться до кордону, Єрусалим погрожує завдати удару. Багато хто вимагає військового вторгнення, якщо сирійські війська почнуть убивати цивільних, які підтримують ворогів Асада. Небезпека відкритої конфронтації наростає, і не так із сирійцями, як з іранцями та росіянами, які прикривають їх із повітря. Для Йорданії цей тиск ще більший, адже більш ніж 250 тисяч сирійців тікають до Аммана та просять притулку. Нова хвиля біженців загрожує внутрішній безпеці королівства. Тож, зрозуміло, що з кожним днем напруга в регіоні зростає.
Читайте також: Die Welt: Відродження жорстокого християнства
Видання також фокусується і на внутрішніх проблемах Німеччини. Клеменс Верґін пише про «розплату за слабкості». Світ похитнувся. Але наші Збройні сили не є боєздатними. Що ще потрібно щоб розбурхати німецьку байдужість до власної військової політики? Німців вважають реалістами. Але треба почати з того, де Німеччина вступає в конфлікт з реальністю: після фази ослаблення Росія хоче відновити власну імперію і починає відвоювати території за допомогою військових дій, як це було в Грузії та Україні. Москва піддає сумніву європейський мирний простір загрожуючи країнам-партнерам НАТО. У Москві також відроджуються сталінські традиції і вони називають свої полки містами Білорусі, України, Польщі, Румунії та Німеччини. Тут також треба згадати й провідну країну США, яка за часів Барака Обами втратила бажання підтримувати порядок у Європі, а за Трампа й узагалі сумнівається чи потрібно дотримуватися гарантій щодо надання безпеки. З огляду на таку дійсність постає питання: що потрібно зробити, щоб у Німеччині відродити зацікавленість власним військом? Адже Бундесвер є небоєздатним, йому бракує кораблів, літаків, танків. Ми — погані партнери та робимо занадто мало, щоб до 2024 року виконати свою обіцянку витрачати 2% від ВВП на оборону. Більше того, цифра 1,5% видається недосяжною. У справах оборони Німеччину можна вважати справжнім імітатором. Європа також ігнорувала попередження від США, що статус-кво не бути триматися вічно. А тепер ми отримали рахунок від Трампа. І саме зараз той час, коли треба цим зайнятися, а не робити американців відповідальними за проблеми на Заході.
Тему оборони підхопив й Торстен Юнґгольт, який стверджує, що німецькі витрати на оборону зростатимуть. Але документи пояснюють: у плануванні є мільярдна дірка. Це загрожує скасуванням оборонних проектів, що є величезною проблемою для НАТО. Чого варті обіцянки федерального уряду на міжнародній арені? На це питання Анґелі Меркель доведеться відповідати наступного тижня на зустрічі НАТО. У 2014 році в Уельсі та 2016 у Варшаві вона обіцяла підвищити витрати на оборону до 2% від ВВП. Проте уряд не особливо просунувся у цій справі. У військовому бюджеті на 2018 рік передбачено видатків на армію €38,9 млрд, що становить лише 1,24% від ВВП. Тобто, щоб виконати свої зобов’язання перед НАТО цю цифру треба майже подвоїти. Це, звичайно, політична ілюзія, що така сума стане занадто великою. Уряд уточнив свою обіцянку, 1,5% є тією верхньою межею фінансування армії. Цієї п’ятниці кабінет визначив ключові показники державного бюджету на 2019 рік. І на перший погляд видається, що уряд поставився до своєї цяцянки серйозно. Військовий бюджет зростає на €4 млрд, із 38,9 до 42,9 млрд. Але для виконання вимог перед НАТО йдеться лише про те, що видатки на оборону зросли з 1,24% до 1,31%. Тому не потрібно дивуватися, що Дональд Трамп написав у листі до Меркель, що «Німеччина підриває безпеку Альянсу своїм тривалим недофінансуванням військової сфери». Очевидно, що країні давно пора переглянути своє ставлення до військових і переосмислити їхню роль для безпеки як усередині, так і зовні.
Читайте також: Die Welt: Ручні критики Мааса
Не оминув увагою нагальні проблеми, пов’язані з безпекою, і Вольфґанґ Ішинґер у розмові з Die Welt. «Уже традиційно на зустрічах НАТО сторони повинні старанно добирати слова у своїх повідомленнях, щоб не вийшло як 2008 року в Бухаресті. Тоді переговірники не домовилися між собою чи можуть Грузія та Україна претендувати на членство в НАТО. Вони погодилися на формулу без конкретної дати вступу, щоб не провокувати Росію. Але Москва розцінила це як початок боротьби. Як наслідок: через три місяці війна в Грузії, через декілька років в Україні. НАТО нині має непоганий вигляд. Зростають видатки на оборону, укріпляються фланги, особливо це видно в Прибалтиці та Польщі. США також зробили гарну роботу. Але треба сказати, що проблеми між союзниками виникли не вчора. Це було б занадто лукаво, якби європейці, а тим більше німці, на цій зустрічі поставили питання «Північного потоку-2» чи іранської проблеми. Але, безумовно, економічні питання будуть порушуватися. Я також вважаю, що зустріч між Трампом і Путіним уже давно назріла. Між цими країнами немає довіри. Хоча існує вірогідність, що вони можуть домовитися стосовно задоволення власних інтересів, нехтуючи європейськими».