Москва скористалася тим, що під час громадянської війни в Сирії американці завагалися, чи варто поновлювати свою присутність у регіоні після фактично 20-річної відсутності. Росіяни зупинили просування повстанців і не допустили поширення ісламістського екстремізму на північ, до неспокійного Кавказу. До того ж відвернули увагу Заходу від анексії Криму та вторгнення в Україну.
Минуло три роки, і тепер сирійська авантюра росіян видається надто тривалою та дорогою. Москві доводиться воювати замість президента Башара Асада, забезпечувати його режим зброєю, грошима й військами, а він, своєю чергою, воюючи з ворогами, вдається до дедалі жорстокіших методів. Росіяни зазнають небажаних втрат і ризикують опинитися в безпосередньому конфлікті із Заходом через застосування хімічної зброї режимом Асада. Попри те що президент Путін уже кілька разів повідомляв, нібито РФ виведе війська, навряд чи росіяни позбавлять воєнної підтримки режим, який досі не здобув повної перемоги.
Москва сподівалася, що воєнна інтервенція допоможе відстоювати стратегічні інтереси в Сирії, зокрема убезпечити військово-морську базу в Тартусі. Влада РФ хотіла відігравати роль миротворця в регіоні, де має великі політичні інтереси. Від початку росіяни наполягали: у разі усунення Асада в Сирії запанує не поміркована опозиція, а радикальні ісламісти, пов’язані з «Аль-Каїдою» та «Ісламською державою». Кремль заблокував ініціативи американців у Раді Безпеки ООН щодо резолюції із засудженням дій Асада й натомість усадив сирійського лідера за стіл переговорів у Женеві.
Читайте також: Російські найманці робили спроби атакувати сили США в Сирії – Держдеп
Спершу стратегія росіян спрацьовувала. Захід поступово погодився з Москвою, що режим Асада не варто усувати від влади силою: нехай і далі керує (утім, лише тимчасово) та сформує широкий уряд за участю опозиції. Та Кремль, хоч і постачав Дамаск зброєю, повного контролю над непоступливим Асадом не мав. Переговори в Женеві не склалися, бо ні сирійська влада, ні опозиція не йдуть на компроміси.
Захід обурився, коли Асад застосував хімічну зброю. Президент Америки пообіцяв втрутитися, якщо сирійці перетнуть цю «червону лінію». Та коли британський парламент проголосував проти інтервенції, США не наважилися на цей крок. Натомість американці вхопилися за пропозицію міністра закордонних справ Росії Сєрґєя Лаврова проконтролювати вилучення всієї хімічної зброї із Сирії. Водночас Росія зголосилася допомогти США та Заходу в боротьбі проти ісламістів «ІД», які йшли в наступ на деяких територіях Сирії та Іраку, а також створили загрозу нестабільності в регіоні й терактів у Європі.
Відтоді ситуація загострилася. Погані відносини Росії із Заходом стали жахливими. Через нещодавню хімічну атаку проти останнього оплоту повстанців в околиці Дамаска виникла небезпека безпосереднього конфлікту між Росією та Заходом у Сирії. Москва робить усе, щоб виправдати Асада: розповідає маловірогідні історії, нібито застосування хімічної зброї організував хтось інший, зокрема звинувачує країни Заходу, а також не допустила міжнародних інспекторів у регіон одразу після атаки.
Однак Кремль розумів, що Захід відреагує. Своєю чергою, останній відтермінував ракетний удар по сирійських об’єктах, де має зберігатися хімічна зброя, напевно, для того, щоб дати росіянам змогу евакуювати їхніх людей з імовірних мішеней і застерегти сирійців про атаку. Обійшлося без втрат. Прагнучи покарати Асада за жорстоке використання хімічної зброї та порушення міжнародного права, Адміністрація Трампа не хоче вв’язуватися у воєнну конфронтацію з Росією в Сирії. До того ж Америці нині не до пристрастей на Близькому Сході, тому активного втручання не передбачається.
Чи є ще причини, з яких Росія й далі підтримує лідера, котрому не довіряють навіть російські дипломати, бо не можуть його контролювати? Подейкують, Москва сподівається, що нестабільність у регіоні сприятиме зростанню цін на нафту. Це дуже допомогло б російській економіці, яка нині в поганому стані. Така стратегія видається ризикованою та малоймовірною. Навпаки, Росія могла б регулювати ціни на нафту на свою користь, якби скористалася добрими відносинами з найбільшими виробниками нафти — Іраком і Саудівською Аравією.
Читайте також: Україна в ООН виступила за притягнення РФ до відповідальності за дії в Сирії
Та, безумовно, Москва має інтереси в Сирії. По-перше, росіянам треба дбати про свою репутацію союзника. РФ уклала довгостроковий договір про дружбу із Сирією. Тож росіянам треба показати світу, що вони здатні бути надійними та гідними довіри. Крім того, Кремлю потрібно підготувати стратегічний плацдарм в Арабському світі. Коли російські війська ввійшли в Сирію, інші арабські країни усвідомили, що Москва відіграє в регіоні не менш важливу роль, ніж США. Суперництво за вплив часів холодної війни досі дається взнаки. Відтоді Саудівська Аравія, Єгипет і кілька країн Перської затоки, які раніше вороже ставилися до Росії, налагодили з нею відносини.
Завдяки участі в сирійському конфлікті Росія відіграє ключову роль у мирному врегулюванні та співпрацює з Іраном, чиї війська також розташовані в Сирії. Путін доклав зусиль, щоб повернути добрі відносини з Туреччиною, і то недаремно. Лідери Туреччини, Росії та Ірану кілька разів зустрічалися й обговорювали умови миру в Сирії та роль кожної з країн у відбудові та відновленні на постраждалих територіях.
Читайте також: Путін досі прагне укласти угоду з Трампом, незважаючи на санкції і удари в Сирії – Bloomberg
Усі ці події вплинули на громадську думку в РФ, а також надіслали Вашингтону сигнал, що Росію варто сприймати як сильного гравця на світовій арені. Щоправда, напружені відносини зі США та Європою означають, що, навіть коли вона в змозі лишатися в Сирії безкінечно, економічно й стратегічно виграти від цього навряд чи вдасться. Адже нині ця держава опиняється в дедалі більшій міжнародній ізоляції. Спроби вберегти Асада від осуду світової спільноти за використання хімічної зброї не підняли РФ в очах Арабського світу або інших країн, що розвиваються.
Тим часом, попри добрі відносини з більшістю арабських країн, Росія втягнула себе в щоразу напруженішу конфронтацію між Ізраїлем (ізраїльтян потихеньку підтримує кілька країн, як-от Саудівська Аравія) та Іраном. Конфлікт може вилитися в сутички в Сирії, де Ізраїль, імовірно, нападе на іранські війська та об’єкти. Кого в такому разі підтримуватиме Росія? Ізраїль, де налагоджені тісні зв’язки з урядом Біньяміна Нетаньягу? Чи Іран, підтримка якого загрожує черговою конфронтацією з Адміністрацією Трампа? Мабуть, люди, що ухвалюють рішення в Кремлі, уже збагнули: вплив на Близькому Сході задовольняє его Путіна й пиху росіян, проте в довгостроковій перспективі обходиться надто дорогою ціною.