Тож вони прямо чи опосередковано пов’язані зі злочинами, скоєними проти протестувальників у листопаді 2013-го — лютому 2014-го: від фальсифікації протоколів працівниками ДАІ до масових розстрілів на Інститутській. Однак за весь час розслідувань здебільшого до суду вдавалося довести справи рядових виконавців, як-от Сергій Зінченко чи Олександр Маринченко (екс-беркутівці, яких судять за злочини, скоєні 18–20 лютого 2014-го). Цього року в суді опинилося й провадження проти Віктора Януковича, а саме підозра в державній зраді. Щоправда, попри шість місяців судових розглядів прокуратура не може похвалитися значними досягненнями: за цей час устигли допитати хіба що одного свідка й двічі замінити адвокатів. Активна громадськість почала закидати їй, мовляв, вона не хоче займатися виконавцями середньої ланки, які частково лишилися працювати в правоохоронній системі й досі не втекли з України.
Наприкінці минулого тижня Департамент спеціальних розслідувань (ДСР) Генеральної прокуратури повідомив про підозру трьом колишнім міліціонерам.
Суть обвинувачення полягала в причетності до «гуманітарної допомоги» з РФ, тобто до отримання спецзасобів, зокрема світлошумових гранат. Якщо бути точнішим, то колишні міліціонери брали участь у розробці проектів постанов Кабінету Міністрів, які дозволяли силовикам, зокрема й працівникам спецпідрозділу «Беркут», використовувати російські спецзасоби під час розгону мітингувальників 18–19 лютого 2014-го. Згодом видання «Тексти» повідомило, що двоє з трьох обвинувачених досі працюють у правоохоронних органах. Назвали і їхні імена, і посади: Ігор Бабич, голова департаменту превентивної діяльності Нацполіції, Анатолій Серединський, заступник голови згаданого вище департаменту, Сергій Поготов, нині звільнений із правоохоронних органів за станом здоров’я. Їм інкримінували незаконне перешкоджання мітингам (ст. 340), перевищення влади, що призвело до тяжких наслідків (ч. 3 ст. 365), співучасть (ч. 5 ст. 27), умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть (ч. 2 ст. 121), та умисне вбивство (пп. 1, 5, 12 ч. 2 ст. 115). ДСР просив обрати підозрюваним запобіжний захід — тримання під вартою. Судовий розгляд призначили на 15:00 29 вересня. За справу взявся Печерський районний суд.
Чиатйте також: Поліцейські чини у суді. Розгляд резонансної справи вдруге затягнули
Відповідно до норм Кримінального процесуального кодексу (ст. 186) суддя має обрати запобіжний захід невідкладно, не довше ніж за 72 год. Однак Віталій Писанець, який мав вирішити це питання, не поспішав. Попри те що ввечері минулої п’ятниці його чекали прокурори, підозрювані, народні депутати, ЗМІ та громадськість. Секретар служителя Феміди заявила: пан суддя зайнятий в іншому провадженні. А розгляд, попри визначену законом терміновість, переносять аж на два дні — до понеділка 2 жовтня. Підозрювані з адвокатами лишають залу суду, активісти обурюються. Мовляв, за два дні фігуранти розслідування, як до того низка їхніх колег, цілком можуть опинитися в умовному Ростові. Згодом стає відомо: суддя готує ухвалу в іншому провадженні. У якому саме — невідомо, бо воно закрите. Попри побоювання, підозрювані не втекли, однак справу це не пришвидшило. Незважаючи на те що термін у 72 год спливав опівдні, займатися першим підозрюваним Сергієм Поготовим Печерський суд почав майже о 12:50. Наступний, Анатолій Серединський, мав зайти до зали судових засідань о 15:00. Утім, пан Писанець виніс рішення щодо Поготова приблизно о 16:00 — нічний домашній арешт. А вже о 17:00 мало розглядатися питання Ігоря Бабича (засідання призначили на дев’яту ранку, однак через відсутність адвоката розгляд запобіжного заходу перенесли на вечір. — Ред.). Фактично можна було прямо говорити про затягування судового процесу. Тож прокурори заявили судді відвід. Дата й час його розгляду з’явилися лише о другій половині 3 жовтня. І в цьому випадку судова система не поспішала: питання на розгляд поставили о 17:30. Після кількох годин судового засідання у відводі Писанця відмовили, наступні засідання призначили на другу половину дня 4 жовтня. Такі зволікання та нехтування нормами КПК дають непогані аргументи для потенційного оскарження будь-якого судового рішення в апеляції.
Допоки Печерський суд, свідомо чи ні, тягнув час, на підтримку обвинувачених виступили керівники силовиків. Так, і 29 вересня, і 2 жовтня на засіданнях був помічений заступник голови Нацполіції, голова Департаменту патрульної поліції Олександр Фацевич. Він переконував, що за потреби готовий узяти своїх підлеглих на поруки. Цю саму обіцянку підтвердив і в понеділок. На питання, чи планує відсторонити Бабича та Серединського від посад на час розслідування й суду, відповів відмовою. Ще далі у своїх заявах пішов голова Міністерства внутрішніх справ Арсен Аваков. 2 жовтня під час брифінгу він прямо заявив: обвинувачення проти його підлеглих надумані, однак «формальній судовій процедурі» він не перешкоджатиме.
«Якщо в нас відпускають Лавриновича (екс-міністр юстиції Олександр Лавринович. — Ред.) і в усіх інших випадках за три роки слідство щодо Майдану на чолі відповідної групи не знайшло інших підстав, окрім як притягувати рядового співробітника поліції за надуманим звинуваченням, то вважаю, що це малодостойне заняття… Водночас ми не перешкоджаємо формальній судовій процедурі та вважаємо, що це питання має вирішитися в юридичній площині. І впевнений, що ці звинувачення розваляться», — переконаний Аваков.
Читайте також: Поліцейські чини у суді. Як несподівано затягнули резонансну справу
Крім того, міністр додав, що обвинувачений Бабич «провів дев’ять місяців у зоні АТО». Там він, за словами Авакова, звільняв від бойовиків Миколаївку, був в Іловайську та має бойовий досвід. Фацевич, зі свого боку, називав Бабича «героєм», у підпорядкуванні якого голова патрульної поліції перебував свого часу. Власне, така активна підтримка від високопосадовців не нова. Скажімо, торік наприкінці листопада прокуратура висунула обвинувачення начальникові управління громадської безпеки Нацгвардії Володимирові Гриняку. Окрім перешкоджання мирним зібранням і перевищенню влади йому інкримінували хабарництво. А саме надання 30 млн грн керівникам спецпідрозділів охорони громадського порядку МВС за те, що вони використовували проти активістів надмірну силу й спецзасоби. Однак уже на початку грудня двоє нардепів, Андрій Левус і Михайло Бондар (представники «Народного фронту»), забирають його на поруки. Разом із ними готовність поручитися за колишнього міліціонера висловили Сергій Висоцький, Микола Величкович, Микола Соляр («Народний фронт»), а також Володимир Ар’єв та Андрій Антонищак (Блок Петра Порошенка). Врешті Гриняк опинився під особистим зобов’язанням.
Фактично такі гучні заяви і від керівництва Нацполіції, і від керівництва МВС сміливо можна розцінювати як спроби тиску на суд. Особливо якщо зважити, що прозвучали вони або перед, або в процесі обрання запобіжних заходів. На цьому наголосили й прокурори, які представляли держобвинувачення в суді, й керівник ДСР Сергій Горбатюк. І якщо заяви пана Фацевича прокуратура пропустила, то не відреагувати на міністра не могла. Тож скликала термінову прес-конференцію 2 жовтня та показала частину доказів, на яких базувалося обвинувачення Серединському, Поготову та Бабичу. Не забули й про Гриняка. Власне, тут почалося найцікавіше.
У прокуратурі переконують, що на момент подій 18–19 лютого в силовиків уже не було власних запасів світлошумових гранат. Однак наприкінці січня 2014-го до України завезли «гуманітарну допомогу» з Росії. Згідно з документами підрозділи міліції громадського порядку отримали понад 26 тис. різних спецзасобів із РФ, серед яких і згадані вище гранати. Унаслідок їх застосування щонайменше загинула одна людина, 19 дістали тяжкі тілесні ушкодження (втрата очей і кінцівок), 35 — травми середньої тяжкості, 84 — травми легкої тяжкості. Прокурори наголошують: російські спецзасоби не проходили сертифікацію в Міністерстві охорони здоров’я. А це мало б відбуватися, адже МОЗ має дати свій висновок, наскільки небезпечними для життя людей вони можуть бути.
Окрім того, на момент подій Революції гідності Бабич, Поготов, Серединський і Гриняк обіймали керівні посади в Департаменті громадської безпеки (ДГБ). До повноважень цієї структури відповідно до наказу МВС України від 31.05.2012, зокрема, входив контроль за організацією діяльності міліції особливого призначення «Беркут». За даними ДСР, під час розгону протестувальників 18–19 лютого 2014‑го підозрювані саме цим і займалися, координуючи дії спецпризначенців. Це можуть підтверджувати дані з телефонів. Так, 19 лютого Бабич контактував із підрозділами силовиків із Волинської, Донецької, Миколаївської, Луганської, Житомирської, Херсонської областей. Серединський був на зв’язку з «Беркутом» Одеської, Рівненської, Запорізької, Тернопільської, Черкаської та Львівської областей. Поготов зідзвонювався з керівництвом ДАІ, Головним управлінням МВС у Києві тощо. До того ж усі вони контактували один з одним (детальніше в інфографіці). Уже після Революції Поготова звільнили з правоохоронних органів за станом здоров’я. Гриняк став керувати Управлінням з громадської безпеки в Нацгвардії, Бабича призначили керівником Департаменту превентивної діяльності в Нацполіції (який, по суті, відтворює функції ДГБ), Серединський став його заступником.
Читайте також: Правоохоронна реформа: старі-нові обличчя
Що ж до ризику впливу на свідків і контактування з іншими підозрюваними, прокуратура навела доволі цікаві епізоди вже з постреволюційного життя силовиків. Під час прес-конференції слідство продемонструвало аудіозаписи, із яких можна зробити висновок про вчинення підозрюваними й інших правопорушень, серед яких підробка документів. Так, на одному із записів Гриняк доручає Бабичу (який уже не його підлеглий) видати дозволи на зброю заднім числом. На аудіо чути, як підозрювані обговорюють, хто саме та як писатиме заяви замість людей, яким потрібні зазначені вище дозволи. У розмові лунало прізвище Аллерова — керівника Національної гвардії. Насамкінець у ДСР зазначили: службові розслідування в МВС щодо Бабича, Серединського, Поготова чи Гриняка не проводили. До того ж, за словами Горбатюка, слідство відчуває певний спротив у розслідуванні й боїться, що на свідків у цьому провадженні, які й досі працюють у силових структурах, може чинитися тиск. Очільник ДСР також запевнив: із цими проблемами він намагався звернутися до генерального прокурора Юрія Луценка, однак і телефонні, і письмові звернення понад дев’ять місяців лишаються без відповіді. Луценко, щоправда, наступного дня під час прес-конференції в Харкові зазначив, що про факти перешкоджанню слідству в справах Майдану йому нічого не відомо.
Не встигли ЗМІ опублікувати відкриті ДСР матеріали, як симпатики обвинувачених почали закидати прокуратурі, мовляв, та намагається вплинути на суд, зливаючи ЗМІ прослуховування телефонів і матеріали справи, ще не відкриті в судах. Утім, як запевнило керівництво Департаменту спецрозслідувань, усі оприлюднені матеріали вже були відкриті в суді під час спроби обрати запобіжні заходи (частину з них і справді озвучували під час засідання щодо Поготова). Навіть більше, Горбатюк назвав такі дії «вимушеним кроком», оскільки заяви керівництва Нацполіції та МВС «дискредитують слідство». Водночас можна пригадати заяви радника Авакова Антона Геращенка чи й самого Луценка, у яких лунають практично однозначні судження щодо винуватості тих чи інших підозрюваних до рішення судів.
На час здачі матеріалу в друк, на шостий день від моменту вручення підозри, запобіжні заходи було обрано не всім. Так, Анатолію Серединському Печерський райсуд призначив частковий домашній арешт із 22:00 до 7:00. Сергій Поготов, як сказано вище, отримав нічний домашній арешт. Клопотання щодо Ігоря Бабича суддя Писанець почав розглядати близько 23:00 середи. Такі повільні судові розгляди, як і реакція керівництва силовиків, змушує дійти невтішних висновків: бажання «здавати» правосуддю теперішніх працівників силових структур, підозрюваних у злочинах часів Революції гідності, немає. Це, своєю чергою, робить примарними шанси на покарання середньої ланки виконавців злочинів. Тож принаймні поки що на лаві підсудних лишаються рядові беркутівці, які виконували накази, і примарний Янукович.