Утім, навіть із такої складної ситуації можна знайти вихід. Російська влада вирішила це питання шляхом створення численних нелегальних підрозділів, так званих приватних військових компаній (ПВК). Вони підконтрольні силовим відомствам, насамперед ФСБ та Міністерству оборони Росії. І хоча офіційно ці формування поза законом, їхня діяльність доволі чітко регламентована й успішно розвивається. 2012 року вже кілька разів у Держдумі РФ намагалися ухвалити відповідні правові акти, які унормовували б діяльність ПВК, але поки що законопроекти відхиляються через невідповідність Конституції РФ. Утім, це не заважає компаніям діяти: на сьогодні відомо щонайменше про десять російських ПВК, серед яких найактивнішими є Centre R, E.N.O.T. Corp, МАР та ПВК Ваґнера.
Перші аналоги ПВК з’явилися в РФ одразу після розпаду СРСР. Цьому сприяла велика кількість відставних військових і співробітників КГБ із досвідом ведення бойових дій на території інших держав, які не змогли знайти себе у звичайному цивільному житті. Дві війни в Чечні лише поповнили цей «кадровий резерв». Частина з них долучилася до злочинних угруповань на початку «буремних 1990-х». Про участь таких росіян-найманців у різних конфліктах відомо доволі багато. Придністров’я, Нагірний Карабах, Осетія, Таджикистан, колишня Югославія, Ірак, Грузія, а згодом українські Крим та Донбас, Сирія…
Читайте також: Russia Today у Франції: пропаганда проти журналістики
У створенні власних ПВК РФ копіювала аналогічні кроки Сполучених Штатів. У США були схожі причини — багато ветеранів усіх можливих воєнних конфліктів, які не бачили себе в мирному житті. Крім того, американська армія, а точніше її найбільш підготовлені підрозділи, буквально розривалася між Іраком, Афганістаном та Балканами. Це призводило до того, що бійці-спецпризначенці не мали достатньо часу на відпочинок між місіями, що негативно впливало на їхню боєздатність. Тому частину завдань, не пов’язаних із державними таємницями, було покладено на ПВК. Використання зовнішніх цивільних підрядників у військовій сфері (логістика, харчування, науково-конструкторська діяльність тощо) взагалі є одним із пріоритетних напрямів для армії США. До сфери відповідальності ПВК належать переважно охорона (наприклад, об’єктів критичної інфраструктури, державних установ та важливих персон) і підготовка персоналу (співробітників правоохоронних органів, військових).
ля найманців це непогана можливість заробити, адже гонорари починаються від $850 на день (Ірак) і коливаються до близько $1200 (Афганістан). Головними замовниками послуг є державні структури, хоча після серії скандалів із відомою компанією Blackwater в Іраку це намагаються не афішувати. Тоді ПВК обвинувачували в убивствах мирного населення, контрабанді зброї та конфліктах із регулярною армією.
Дещо інша ситуація з російськими приватними компаніями. Важко уявити, що в сучасній РФ, яка переповнена спецслужбами та правоохоронними органами, можна вільно створити якусь напіввійськову організацію, озброїти її членів, провести спеціальну тактичну підготовку, а потім перекинути цих бійців через кордони. І все це начебто без відома влади й без офіційних ліцензій. Утім, підтверджень саме про державне керування чимало. Головний доказ — наявне озброєння. Сам по собі факт володіння військовими зразками стрілецької зброї незаконний, автомати й снайперські гвинтівки в таких кількостях не можуть з’явитися з нічого. Але, за даними розвідки з відкритих джерел, крім легкого озброєння в ПВК є і гранатомети, і міномети, і переносні зенітно-ракетні комплекси, навіть бронетехніка (один із загиблих у Сирії бойовиків був оператором-навідником БМП). А ще доказ — відрядження на військових літаках та лікування в державних шпиталях.
Читайте також: Нове покоління "соотєчєствєнніков"
Забагато для тих, кого офіційно не існує. Забагато державного там, де нібито повинно бути приватне. Однією з найвідоміших компаній, пов’язаних із Кремлем, є ПВК Ваґнера, що отримала назву за позивним її командира-засновника Дмітрія Уткіна. Підполковник запасу, він служив командиром 700-го окремого загону спецпризначення, після звільнення працював у російській ПВК Moran Security Group (офіційно охоронна фірма, яка спеціалізується на захисті суден від піратів). Згодом був у «Слов’янському корпусі» — фірмі, що займалася вербуванням та відправкою найманців до Сирії, мала офіс у Санкт-Петербурзі, але зареєстрована була в Гонконзі. Майбутнім «псам війни» пропонувалася щомісячна зарплата в розмірі $4 тис. за начебто охорону енергетичного об’єкта. Насправді ж їх кинули як гарматне м’ясо на штурм міста Дейр-ез-Зор, один із сирійських центрів нафтової промисловості. Єдина військова операція цього угруповання завершилася поразкою від опозиційних сил Сирії, втечею з поля бою та банальним обманом. Ніхто з найманців так і не одержав грошей за своє «відрядження». Натомість удома ошуканих бійців уже зустрічала ФСБ із допитами та обвинуваченнями. Після невдачі зі «Слов’янським корпусом» у 2014 році Уткін заснував власну компанію, кількість бойовиків якої, за різними даними, становить від 700 до 2,5 тис. осіб. Зараз ПВК Ваґнера підпорядковується ТОВ «Евро Полис», із яким Сирія підписала контракт на охорону нафтових об’єктів. Повідомлялося, що винагорода за ці послуги становить чверть від видобутку газу й нафти. Своєю чергою, «Євро Поліс» належить відомому російському олігарху Євґєнію Пріґожину, улюбленому ресторатору та другу президента Путіна…
За даними розслідувань журналістів російського видання «Фонтанка» та низки західних ЗМІ, вербування й підготовка бойовиків для групи Ваґнера майже відкрито проводиться неподалік селища Молькіно (Краснодарський край). За дивним збігом, саме там, у цьому поселенні, розміщується база 10-ї окремої бригади спеціального призначення ГРУ ГШ РФ, яка вже встигла «засвітитися» і в Грузії, і на Донбасі.
У соцмережах відкрито радять усім охочим приходити на КПП частини й там питати про приєднання до ПВК. За словами російських журналістів, кількість охочих значно перевищує вакансії, тож перед частиною завжди черга. З 2017 року в компанію набирають також українців з окупованих територій, існує окремий підрозділ «Весна» в кількості до 150 осіб. Пояснюється така популярність привабливими фінансовими умовами, які обіцяють у ПВК.
Однак найманцям дістаються не лише гроші. У грудні 2016-го керівники цієї військової компанії були помічені на фотозвітах з урочистих заходів у президента РФ, присвячених Героям Вітчизни. Особливість прийому: всі гості повинні мати нагороди Героя Росії або орден Мужності. На світлинах поруч із Путіним помітно й самого Ваґнера, згодом його присутність на врочистостях підтвердив і прес-секретар президента РФ Дмітрій Пєсков, при цьому не відповівши на запитання про участь бойовиків ПВК у бойових діях у Сирії. Цікава деталь: указів президента РФ про нагородження державними бойовими орденами найманців ПВК (зокрема, і посмертно) на урядовому інтернет-порталі немає. Як немає офіційної інформації про те, де саме й чому гинуть російські найманці. Хоча такі повідомлення з’являються регулярно. Найбільша кількість загиблих за часом збігається з основними боями на Донбасі, а також у Сирії. Не раз зафіксовано смерть у цій країні бойовиків, які спочатку воювали в підрозділах самопроголошеної «ДНР». Свіжий приклад — Вячєслав Металіді, уродженець Мурманської області, з 2014 року — бойовик «Спарти», що був убитий у Сирії наприкінці серпня 2017-го. Точна кількість загиблих та поранених найманців невідома, однак для таких компаній є порівняно великою. Імовірно, це пов’язано з використанням бойовиків ПВК на найважчих ділянках фронту, щоб зменшити втрати серед офіційних військових. Саме такої тактики дотримували російські підрозділи під час штурму Дебальцевого, про що доволі багато пишуть у соцмережах учасники тих подій із боку незаконних збройних формувань «ДНР».
Читайте також: Дебати Гіркіна та Навального: Чужий проти Хижака
Таким чином, ПВК є доволі важливим елементом російської гібридної війни, а підтримка їх державною владою ставить під сумнів приватний статус компаній. Використання найманців дає змогу Кремлю вирішити відразу кілька завдань. Насамперед (найбільш характерно для Сирії) це мінімізація втрат регулярної армії, адже в разі загибелі чи травмування солдатів закон передбачає компенсації та пільги, а їхнім рідним — офіційні пояснення причин трагічних випадків. Плюс зменшення негативу від різних правозахисних організацій на кшталт Комітету солдатських матерів. Іншим важливим фактором є використання бойовиків приховано, з можливістю в будь-який момент відмовитися від офіційної участі РФ у конфлікті, як це робиться на Донбасі. В окремих випадках члени ПВК залучаються для прикриття реальних дій Сил спеціальних операцій або ГРУ ГШ. Є й певний політичний підтекст. Адже, багато хто з найманців має не лише бойовий, а й кримінальний досвід, частина з них належить до радикальних націоналістичних рухів. Тому ПВК певним чином служать для ізоляції та «утилізації» осіб із небезпечними навичками та досвідом, які становлять потенційну загрозу для суспільства й Кремля. Можливо, саме за це й був нагороджений Уткін-Ваґнер.