Росія продає державні облігації Франції, в перспективі імовірного приходу до влади Марін Ле Пен. Зокрема, згідно зі своїм останнім звітом, Банк Росії нещодавно скоротив свої вкладення до держборгу Франції на 5 мільярдів євро, – себто до суми в 61 млрд. Які, на вашу думку, є економічні наслідки цього кроку?
– Я подивився інформацію на сайті французького Міністерства фінансів. Насамперед, російська частка у контролі французького боргу є доволі незначною. 61 мільярд — це менше, ніж 4% від загального зовнішнього боргу країни. Отже, про потужний удар не йдеться. Коли в лютому Японія продала частину французьких боргових зобов’язань, ситуація була гіршою. Подібні ініціативи виникають, бо частина країн діє на випередження та прагне вбезпечити себе на випадок перемоги Національного Фронту. Деякі держави вважають, що якщо Марін Ле Пен прийде до влади, може настати дефолт Франції. У випадку з Росією, сказав би, ситуація специфічна, бо Москва фінансує Нацфронт.
Отже, РФ спочатку створює політичну ситуацію, допомагаючи прийти до влади кредитованій російським банком політичній силі, але сама ж намагається, в той самий час, захистити себе від економічних наслідків на випадок успіху Ле Пен, бо розуміє економічну шкідливість власних кроків?
– Саме так. Росія шукає перемоги відразу на декількох фронтах, фінансуючи Марін Ле Пен та технічно допомагаючи Франсуа Фійону. Вона хотіла б, щоб Франція змінила свою позицію стосовно Європейського Союзу, відповідно — вийшла б з єврозони. Якщо Франція дійсно повернеться до використання франку, вона дуже швидко наблизиться до дефолту, і це знають у Москві. Щось подібне вони роблять і стосовно українського боргу. Намагаються водночас і дестабілізувати країну, й вимагати швидких відшкодувань, знаючи, що Україна не здатна негайно розрахуватися з боргами. Можна сказати, що це — застосування політичного важеля. Очевидно, що в керівників Росії політичні інтереси завжди тісно переплетені з економічними.
Читайте також: Світові ЗМІ про безвіз: символ зближення з ЄС
Наскільки великим для французів є ризик ланцюгової реакції з боку інших держав, які володіють борговими зобов’язаннями країни? Чи може статися, що, наслідуючи приклад Москви, вони також почнуть швиденько спродувати облігації?
– Я думаю, щось подібне може статися між першим та другим туром. Поки що, я дивився на сайті державної скарбниці, великих продажів не оголошено. Ситуацію на ринку боргів не можна назвати аж такою напруженою. Франція пропонує на продаж, як і завжди, десь 1-1,5 відсотки свого боргу. Проте факт, що кандидатка, яка обіцяє вихід із Єврозони, може зібрати найбільшу кількість голосів у першому турі президентських виборів та має шанси перемогти в другому, дійсно спричиняє велику тривогу в фінансових колах світу. Повертаючись до Росії, вона, звичайно, зацікавлена в виході Франції з єврозони та в дестабілізації Європейського Союзу. Москва почувається в програшу через падіння цин на сировину, яку вона експортує. Чи стануть наслідувати її приклад інші країни? Росія залишається на доволі міноритарних позиціях. Вона спробує підштовхнути до аналогічних кроків країни Перської затоки, – ми бачимо, що альянс з цими державами, на ринку боргів, стає дедалі міцнішим. Проте, енергетичний ринок залишається набагато цікавішим, ніж ринок боргових зобов’язань, бо йдеться про значно більші гроші. Отже, чого б хотіла Росія — то це вести переговори щодо постачання енергоресурсів з кожною європейською країною окремо. Вона тисне з метою дістати двосторонні контракти, домагаючись непрозорості, закритості… Ціль, яку собі ставить Москва — це зберегти глобалізацію, але тримати її максимально неврегульованою. Вона штовхає світ до “дикої” глобалізації.
Тобто стратегія Кремля полягає в тому, щоб спочатку створити проблеми, посварити між собою європейські країни, домогтися ізоляції та послаблення тої ж Франції, вивести її з НАТО та Єврозони, а потім запропонувати рятівну допомогу на вигідних для себе умовах? Тобто — Москва будує нову залежність від себе?
– Стосовно Сирії — це саме те, що вони спробували здійснити. Але на фінансовому рівні, я думаю, Росія хотіла б мати якнайбільше так званих сірих зон. Вона не хоче входити до системи офіційних допомог, але віддає перевагу непублічним домовленостям. Раніше, в 2011-2012 роках, політика була іншою: Москва шукала легальних кроків на ринку капіталів. Нині її більше цікавить нелегальна діяльність. Саме в цьому полягає велика небезпека. Інший аспект стосовно боргу, який також є важливим: Росія контролює невелику частину боргового ринку Європи. Вона не є потужним гравцем на ньому. Значно активнішою є РФ на американському ринку. Схоже, Росія намагається в якийсь спосіб відновити існування біполярного світу. Вона хоче, аби переговори відбувалися за віссю “Москва — Вашингтон”, а Європейський Союз щоб залишався під впливом або Америки, або Росії. В останні роки ми добре бачимо, що Москва не хоче незалежної, сильної фінансової політики Євросоюзу. Отже, її дії стосовно боргу, в плані стратегії, скеровані на послаблення європейців та відновлення власної потужності, великого російського впливу. Це неправда, ніби Росія хоче вийти з доларової зони. Навпаки, вона збільшує свою присутність на ринку американських боргових зобов’язань. Це один з парадоксів російського націоналізму. Або швидше — те, що виглядає як парадокс: активно застосовуючи анти-американську риторику, Росія дуже міцно прив’язана до можливостей інвестувати в Штатах. У питаннях прибутків та рентабельності, вона прагне максимально збільшувати та експортувати фонди в стабільне фінансове середовище. Це стає все важче здійснювати в легальних умовах (згадаємо розслідування про відмивання грошей, що розпочалися за президента Обами), отже, оскільки росіяни бояться вдаватися до непевних фінансових операцій на території ЄС, вони воліють зруйнувати Євросоюз.
Читайте також: «Європа різних швидкостей»
Цими днями Жак Шапір – французький економіст, відомий своїми проросійськими поглядами, заявив, що вихід Франції з зони євро не коштував би ані копійки. Ви згідні з ним?
– Франція втратила багато грошей, коли використовувала за валюту франк. Я це досить уважно вивчав. Франція, отже, перебувала в зоні дойчмарки та мала серйозний дефіцит. Вона зовсім не була у виграші, якщо казати про змагальні характеристики. Якби Париж дійсно вирішив вийти з зони євро, перше, за що довелося б додатково платити, – це за подорожчання боргу. Оскільки країна позичала гроші в євро, то і відшкодовувати мусить у євро, в сильній монеті. Це дуже дорого. Друга позиція, що збільшить витрати держави, це — подорожчання імпорту. Франція імпортує чимало, і неминучу інфляцію треба буде покривати за рахунок платника податків, як у Штатах. Третій рівень, на якому доведеться платити, – це втрата інвестиційної привабливості. Франція отримує інвестиції, бо вважається стабільною державою. Перехід на франк, ми бачимо це по балканських країнах, переставить її до зони нестабільності. Навіть якщо робота в таких державах коштує недорого, підприємці не хочуть інвестувати, через несприятливий, непевний інвестиційний клімат.
Мова, отже, про чергову маніпуляцію?
– Так! Не будемо забувати й про четвертий фактор, який виникне, якщо Франція запровадить франк. Як в Україні, відразу ж постане подвійна валютна система. Буде діяти сильна валюта, – якщо не євро, то дойчмарка, в якій люди робитимуть заощадження, – та поряд з нею інша, офіційна. Це також має свою ціну.
Тема зовнішнього боргу майже не лунала під час передвиборчих дебатів…
– Вона неминуче вирине між першим та другим туром. Перспективи приходу до влади Марін Ле Пен створюють фінансові ризики не лише для Франції.