Щ о сподівалася здобути лідерка французького «Національного фронту» Марін Ле Пен, поїхавши 24 березня до Москви? Її базовому електорату подобається бачити свого кумира поруч із Владіміром Путіним: сильну лідерку поруч із сильним лідером. Від’їжджала Ле Пен із меседжем про те, що світ нині належить націоналістам-популістам на кшталт Путіна, Дональда Трампа, індійського лідера Нарендри Моді та, як слід було розуміти, її самої. Що цікаво, цей візит, схоже, не мав звичної мети, за якою претенденти на вищі посади їздять за кордон: запевнити електорат, що їм можна безпечно довірити зовнішню політику.
У французьких кампаніях поїздки за межі шестикутника (так називають континентальну Францію через її форму на карті) для зміцнення авторитету кандидата особливо популярні серед тих, у кого мало досвіду в урядуванні. Цього року Ле Пен уже побувала у США (де посмакувала каву в нью-йоркському «Трамп-тауері»), Німеччині, Лівані та Чаді. Емманюель Макрон, молодий центрист, що змагається з нею за першість в опитуваннях, відвідав Алжир, Британію, Німеччину, Йорданію та Ліван. Частково для того, щоб зустрітися з виборцями-експатами й донорами.
Поїздка Ле Пен до Кремля була ризикованою. Їй необхідно розширити базу підтримки, що зараз охоплює чверть електорату. Для цього доводиться апелювати до поміркованіших виборців. Вона сподівається вкрасти якісь голоси у Франсуа Фійона — правоцентристського кандидата від «Республіканців», за яким тягнеться хвіст звинувачень у корупції (Фійон теж заграє з Росією, але більшість симпатиків підтримує його не за це). Схвалення Ле Пен вторгнення Росії у Крим, бажання вивести Францію зі структури спільного командування НАТО й той факт, що у 2014 році її партія взяла позику близько $10 млн у московському банку, не допоможуть їй привабити поміркованих, як і, зрештою, будь-кого, хто звертав увагу на прикрий послужний список Путіна.
Читайте також: Французькі вибори на фінішній прямій
Більшість французьких виборців не в захваті від Росії. Опитування Pew Research Center 2015 року показало, що 70% із них сприймали РФ негативно, а 85% не довіряли Путіну. Тож Макрон, називаючи захоплення своєї опонентки російським лідером «токсичним», поціляє в яблучко. Однак Ле Пен ставить на те, що, вихваляючи Brexit і панібратствуючи з російським автократом, зможе позиціонувати себе як частину славного всесвітнього наступу націоналістів, чиє покликання — подолати боязких глобалістів на кшталт Макрона. У Парижі минулого тижня вона сказала представникам промислового бізнесу, що оскільки Франція — «велика країна», то процвітання інших їй не потрібне. Ле Пен хоче обмежити міжнародну торгівлю та міграцію, оживити зв’язки з колишніми африканськими колоніями Франції та вийти з ЄС. Вона характеризує Макрона (колишнього працівника банку Rothschild) як привілейоване дитя фінансового світу, який потрапив у рабство до «імперії» ЄС, що розвалюється.
Експерт із міжнародної політики Франсуа Ейсбур, що консультував Макрона, переживає, що така її стратегія може виявитися ефективною, особливо у другому турі виборів. Громадська думка «не дуже сприймає глобалізацію», як зазначає він. Меттью Ґудвін з Університету Кента трактує контакти Ле Пен з іншими лідерами-популістами як спробу асоціюватися з «альтернативним світовим ладом».
Якщо й так, то лад цей лякає. Один зі стратегів команди Ле Пен нещодавно їздив до Лондона: там він розповідав інвесторам, що її плани стосовно виходу з єврозони та референдуму щодо членства у ЄС матимуть аж ніяк не більш руйнівні наслідки, ніж Brexit. Це твердження, якби й було правдивим (а воно таким не є), уже саме собою змушує хвилюватися.
Читайте також: Внутрішній вибір. Якого президента шукають французи
Як стверджує Ле Пен, важливо не лівий ти чи правий, а націоналіст чи глобаліст. Макрон із таким підходом погоджується. Минулого тижня він сказав представникам бізнесу в Парижі, що Brexit виявиться дорогою помилкою, через яку ще доведеться дуже пошкодувати. А ще злітав за 9,4 тис. км на острів Реюньйон — французьку територію в Індійському океані. «Глобалізація — це факт, — сказав він. — Простір для реагування на неї обмежений і полягає в «розумній регуляції». Багато французьких політиків мають таку саму думку. Колишній прем’єр від соціалістів Манюель Валльс минулого тижня офіційно підтримав Макрона. Так само зробили кілька сенаторів-правоцентристів.
Утім, остаточно не визначилися ще приблизно 40% виборців. Якщо, як підказують опитування, у другому турі таки зійдуться Макрон і Ле Пен, скаржитися на відсутність чіткої ідентифікації кандидатів не випадатиме.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com