Близько третьої ранку 24 лютого Тереза Мей прокинулася через есемеску. Консерватори щойно перемогли в Копленді — виборчому окрузі в Камбрії, де з 1935-го домінували лейбористи. Це перші довибори після 1982 року, на яких партія влади відвоювала в опозиції місце в парламенті. Через кілька годин прем’єрка полетіла виступати перед захопленими членами виборчої кампанії в Копленді. Вона назвала «дивовижний результат» доказом того, що її партія захищає інтереси «усіх і в усій країні». Торі набирають в опитуваннях більше ніж 40%, а останнє дослідження, проведене агенцією ICM, показує майже рекордний відрив консерваторів (18 пунктів) від лейбористів. Прем’єр-міністр у Британії ще ніколи (після зеніту популярності Тоні Блера) не здавався таким впливовим, як сьогодні. Частково беззаперечну перевагу собі Мей забезпечила сама. Повівши свою партію ліворуч в економічних питаннях (риторикою про нову промислову стратегію, хоча поки що більше на словах, ніж на ділі) й праворуч у соціальних (зробила обмеження імміграції пріоритетом плану виведення Британії зі складу ЄС), вона змогла вклинитися на територію лейбористів в округах на кшталт Копленда і закріпити за собою політичний простір на правому полі, який раніше був цілковито колонізований популістською Партією незалежності Сполученого Королівства (UKIP).
Читайте також: У гості до королеви
Ультраліва революція Джеремі Корбіна в Лейбористській партії не могла не зіграти на руку торі. Зараз вона пожирає своїх дітей. Ліві, які колись підтримували лідера лейбористів, тепер покидають його. Звільнився Саймон Флетчер, архітектор перемоги Корбіна за лідерство в партії 2015 року. Схоже, початок кінця ери Корбіна не за горами. Він хоче ініціювати реформи, завдяки яким зменшилася б кількість номінацій від парламентаріїв (налаштованих проти Корбіна), що потрібні для висунення кандидата в лідери партії на голосування серед її членів (де підтримка Корбіна вища). Але коли це станеться, він зіткнеться з новими вимогами однопартійців: поступитися своїм місцем, наприклад, міністрові бізнесу в тіньовому уряді Ребекки Лонґ-Бейлі. Процес може затягтися на кілька років. Зараз UKIP може заповнити вакуум, який лишили по собі лейбористи, і звідти тиснути на Мей. Але наразі користі від партії практично немає. Перед довиборами в окрузі Сток-Сентрал того самого дня, що й у Копленді, UKIP вихвалялася власними шансами в «столиці Brexit». Вона навіть висунула кандидатом свого нового лідера Пола Натталла. Але той провів хаотичну виборчу кампанію, заплямовану неправдивими заявами на його сайті, й зрештою програв лейбористам. Крім того, після довиборів UKIP взялася за самофрагментацію. Колишній її лідер Найджел Фарадж відкрито розкритикував Натталла. Після цього він та Аррон Бенкс, важливий спонсор партії, заявили, що Даґласа Карсвелла, єдиного депутата в парламенті від UKIP, слід звільнити.
Читайте також: Саміт ЄС на Мальті: розділ про Велику Британію в ЄС закрито
Відсутність справжніх опонентів — це погано для партії влади, адже так вона більше схильна до помилок. Сьогодні справжня опозиція в Англії складається з чотирьох сил: фунта, торі-єврофілів, Палати лордів і Ліберально-демократичної партії. Підтримка Терезою Мей «жорсткого» Brexit різко опустила національну валюту, що вдарило по рівню життя. У її партії дедалі більше чути голос проєвропейських сил: минулого тижня колишній прем’єр сер Джон Мейджор розкритикував міністрів за надмірний оптимізм щодо виходу з ЄС і закликав їх показати «трішечки більше шарму й набагато менше дешевої риторики». 1 березня Палата лордів внесла поправки до законопроекту, який уповноважує Терезу Мей розпочати переговори щодо Brexit, із вимогою гарантувати права громадян ЄС у Британії. Дехто з консерваторів побоюється, що ліберал-демократи можуть підірвати підтримку їхньої партії в єврофільних регіонах країни. Але поки що жодна зі згаданих вище сил не є вирішальною. Падіння фунта не так легко політизувати. Торі-єврофіли становлять невеличку меншину в партії. Пери дали зрозуміти, що перешкоджатимуть Терезі Мей у запуску Brexit. А ліберал-демократи мають лише дев’ять місць у нижній палаті парламенту.
Читайте також: Парламент Великої Британії розпочав дебати щодо запуску Brexit
Тим часом на північ від англійського кордону все зовсім інакше. Там вплив першого міністра й лідерки Шотландської національної партії Ніколи Старджон такий самий, як і в Мей на південь. Лейбористська партія Шотландії, у якої колись були міцні позиції у владі, 24–26 лютого провела хаотичну конференцію, на якій Корбін не підтримав пропозиції її лідера щодо федералізації Британії. Лейборист і мер Лондона Садік Хан викликав цілу бурю, нібито назвавши націоналістів вузьколобими. «Це було ще те зіткнення», — сказав, посміюючись, один із керівників ШНП.
Вирішальним полем битви в британській політиці майбутніх років стане протистояння Терези Мей і Ніколи Старджон. Минулого тижня Старджон зауважила, що Шотландія з великою перевагою проголосувала за те, щоб лишитися в ЄС, а якщо її втягнуть у «жорсткий», то «легітимним, майже необхідним кроком» буде другий референдум про незалежність. Вона може оголосити новий плебісцит за кілька тижнів, сподіваючись, що Шотландії вдасться вийти зі складу Британії ще до того, як станеться Brexit. Здається, Мей сприймає такий сценарій серйозно: нещодавно вона наказала своєму уряду готуватися знову доводити необхідність єдності королівства.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com