Войовнича зовнішність трицератопса вводила в оману, хоча насправді він був лагідною твариною: жив сам по собі, пасся на травичці. Але Едґар Райс Берроуз у своєму забутому романі «Тарзан Жахливий» створив грифа — жахливого зубатого нащадка трирогого трицератопса. Берроузів гриф блукав африканськими саванами, закусуючи місцевими мешканцями. Якщо Європа хоче порозумітися з новою американською Адміністрацією, якій набридло самій гратися в тиранозавра, їй доведеться пройти схожу еволюцію. Чи здатна травоїдна потуга минулих часів, яка так довго захоплювалася гнучким інструментарієм дипломатії, торгівлі та допомоги, справді перетворитися на агресивного, до зубів озброєного хижака?
Команда Дональда Трампа значну частину минулого тижня провела в Європі, підчищаючи огріхи за своїм очільником. На Мюнхенській конференції з питань безпеки міністр оборони США Джеймс Меттіс назвав НАТО (яке Трамп списав як застаріле) «найкращим альянсом у світі». У Брюсселі віце-президент Майк Пенс запевнив свою аудиторію в «надзвичайній прихильності» Америки до Європейського Союзу, тоді як президент Сполучених Штатів обізвав цей клуб країн «знаряддям Німеччини». Європейці не можуть отямитися від суперечливих меседжів, що надходять від Адміністрації Трампа. Схоже на давнє питання Генрі Кіссінджера: кому дзвонити, коли потрібно поговорити з Європою, тільки тепер це до Америки, жартує Ганс Кунднані, аналітик Фонду Маршалла Німеччина — США у Вашингтоні.
Читайте також: Тінь Трампа: про що говорили на Мюнхенській безпековій конференції
Але в одному питанні американський президент ні в чому не розходиться зі своєю командою. Як і його попередники, Трамп нарікає, що союзники Америки в НАТО не оплачують власних рахунків. Окрім США лише чотири країни з-поміж 28 виконали план із фінансування оборонної галузі на рівні 2% ВВП. Трамп, напевно, блефує, коли каже, що Америка більше не виступатиме гарантом безпеки. Але в нього є й інші карти в запасі, зокрема урізання видатків на програми спільних навчань. Минулого тижня генерал Меттіс попередив своїх колег-міністрів у НАТО про можливе «зменшення» участі Америки в Альянсі, якщо європейці й далі шкодуватимуть грошей на оборону.
Деякі дипломати вважають, що такі вимоги США справедливі: у 2014-му всі 28 союзників пообіцяли за 10 років виконати план із фінансування оборонної галузі в межах 2% ВВП. Але на ділі Трамп стукає в прочинені двері. Затяжний спад видатків на оборону в Європі закінчився 2015-го. Росія і тероризм освіжили історію в пам’яті європейців, та й економіка їхня знову зростає. Майже всі держави НАТО, на велику втіху генерального секретаря Альянсу Єнса Столтенберґа, збільшують фінансування оборони в реальному вираженні. Хоча деякі, особливо на півдні й заході Європи, ще відмовляються потрусити гаманці, адже загроза здається їм такою далекою.
Їхні аргументи добре відомі. Мовляв, критерій 2% надто узагальнений. Адже мало хто візьметься доводити, що Греція (яка вписується в цю вимогу почасти завдяки катастрофічному скороченню своєї економіки) має ефективніші збройні сили, ніж Норвегія, яка виділяє велику частку свого оборонного бюджету (1,5% ВВП) на проектно-дослідницьку роботу й посилає сотні солдатів до Афганістану та в інші гарячі точки. Альянс має дев’ять конкретних критеріїв, за якими ранжує своїх членів, але вони лишаються засекреченими, а відтак є менш помітними в політичній аргументації за 2% норматив. Проблеми Європи пояснюються роздробленістю не менше, ніж ресурсами: європейські члени НАТО витрачають на оборону вчетверо більше за Росію, але на озброєнні в них стоять 27 різних типів гаубиць і 20 типів винищувачів. За підрахунками Європейського парламенту, об’єднанням оборонних ринків ЄС можна заощаджувати €26 млрд ($27 млрд) щороку.
Тож градус дискусії зростає, а травоїдні починають шкірити широкі й пласкі кутні. Якраз напередодні візиту Майка Пенса голова Європейської комісії Жан-Клод Юнкер розсердив чимало представників НАТО закликом до європейців не піддаватися тиску Америки. Він натякнув, що безпеку слід розуміти в ширшому значенні; якщо до цього додати ще і європейські програми розвитку, то європейці матимуть набагато кращий вигляд. Канцлер Німеччини Анґела Меркель заявила щось подібне в Мюнхені, але в дипломатичнішій формі.
Читайте також: Конгресмени США про російську пропаганду: пора розплющити очі
Якщо Америці прохання платити за свердловини для води в Намібії замість розвідувальних дронів у Литві здається дивним, то в Берліні воно слугує конкретній меті. Анґелі Меркель потрібна якась історія, щоб переконати скептичних німецьких виборців у доцільності збільшення видатків на армію, які нині становлять лише 1,2% ВВП. Один зі способів — теплі слова про збереження безпеки невійськовими засобами (голова Мюнхенської конференції Вольфґанґ Ішинґер пропонує 3% на фінансування армії, гуманітарних проектів і програм розвитку). Інший — «європеїзація» оборони. Німеччина шукає різноманітних безпекових домовленостей з іншими країнами ЄС. Юнкер виступає за створення оборонного фонду ЄС для спільної дослідницької роботи та закупівлі техніки, а також за виключення капітальних витрат із нормативів комісії, що регулюють бюджетні дефіцити. Усе, що завгодно, аби тільки виборці проковтнули гірку пілюлю.
Бійтеся німецького грифа
Трампа не можна звинуватити в опортунізмі: він уже не один десяток років критикує любителів безпеки «на халяву». Але успіх його тактиці не гарантований. Німців особливо дратуватиме необхідність виділяти більше грошей на те, чого вони не сприймають, щоб зробити приємно президентові іншої держави, якого терпіти не можуть. Критика інспірованого Америкою мілітаризму може виявитися вигідним прийомом для виборчої кампанії Мартіна Шульца — соціал-демократа, який хоче не допустити переобрання Меркель у вересні. А всі балачки про спільні європейські закупівлі та операції легко припинити натиском поборників національної оборони, яких цікавить лише одне: як урвати ще один жирний контракт.
І справді, застороги Трампа здатні викликати зворотний ефект. Інші європейські країни можуть злякатися Німеччини в новій ролі військової супердержави із серйозними експедиційними можливостями, якби вона обрала цей шлях. Крім того, багато держав нізащо не захочуть виконувати 2% план. Але погрози з Білого дому можуть змусити їх перестрахуватися на випадок відмови Америки їх захищати, зауважує французький експерт із питань безпеки Франсуа Ейсбур. Варто лише прив’язати функціонування НАТО до певних умов — і союзники почнуть шукати незалежності, а ще обирати таку зовнішню політику, яка не обов’язково влаштовуватиме американські інтереси. Бувало, що навіть лагідний трицератопс кидався на хижаків зі своїми рогами.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com