Американський аналітичний центр Carnegie нещодавно оприлюднив звіт«Ілюзії та реальність. 25 роківполітики США щодо Росії, України та Євразії (ILLUSIONS VS REALITY Twenty-FiveYearsof U.S. PolicyTowardRussia, Ukraine, andEurasia), в якому експерти намагалися дати оцінку останнім 25 рокам відносин між Росією та США. Серед авторів публікації – колишній офіцер національної розвідки за напрямком Росії та Євразії при Національній раді з розвідки США ЮджинРумер, головний аналітик Національного інституту стратегічних досліджень при Національному університеті оборони США Річард Сокольскі та провідний аналітик російської внутрішньої політики при Бюро розвідки та досліджень Державного департаменту США Пол Стронскі.
На думку авторів, підсумком чверті століття можна назвати велику різницю між очікуваннями Сполучених Штатів та отриманим в реальності результатом. Дві держави мають майже діаметральні погляди на більшість ключових аспектів, як національної, так і зовнішньої політики.
В звіті зазначається, що ці суперечки не можуть бути вирішені миттєво. Навіть при демонстративно позитивному відношенні Дональда Трампа до його російського колеги, що, звичайно, добре, але не вирішіть всіх проблем. Адже Росія не бажає змінювати свій агресивний курс розповсюдження антиамериканських настроїв та пошуку зовнішніх ворогів. Політики в США нарешті повинні зрозуміти, що настав час змінити своє ставлення до зухвалої та непередбачуваної Росії.
Читайте також: Чи розуміє Захід справжню загрозу російських кібервійськ
При цьому, за оцінками експертів, Вашингтон повинен дотримуватися наступних принципів. По-перше, продовжувати безумовну підтримку своїх союзників по НАТО. Необхідно повне виконання запланованих заходів щодо посилення східного кордону альянсу. По-друге, важливе значення має участь в розбудові європейської системи безпеки. Крім того, Штати повинні продовжувати надавати допомогу Україні. Зупинка конфлікту на Донбасі (за умов повного та тривалого припинення вогню), попередження можливої російської агресії та стимулювання внутрішніх реформ в Україні повинні залишитися пріоритетами для США. І останнє – налагодження відносин з Росією не може відбуватися ціною здачі інтересів в сусідніх з РФ країнах.
Для реалізації цих принципів повинна бути негайно вирішена низка проблем. Серед головних, на думку авторів, це дати зрозуміти Кремлю, що жодне втручання у внутрішні справи союзників США неприпустимі та матимуть потужну відповідь. Водночас необхідно зменшити ризики випадкових або ненавмисних конфліктів між РФ та силами НАТО, навіть в умовах провокацій з боку російських військ.
У свою чергу, як вважають автори, Росія має певні оправдання для такої поведінки. Війна в Іраку, розпочата без ухвалення з Боку Кремля чи Ради Безпеки ООН, спротив подальшому розширенню НАТО, стурбованість планами Америки щодо розміщення системи ПРО в Європі, підтримка «кольорових» революцій в Україні, Грузії та Киргизстані. В Кремля є доволі довгий список претензій до Сполучених Штатів. Проте справжній розкол відбувся в 2008 році, коли війська РФ вдарили по Грузії. Тоді «російські танки знищили не лише грузинські збройні сили, а залишки надії на партнерство між Москвою та Вашингтоном» – йдеться у звіті. Були порушені головні принципи європейського порядку та безпеки, встановлені після доби холодної війни. Не змогли суттєво покращити ситуацію і нові обличчя – Медвєдєв та Обама. Останньою краплею стало повернення до влади Путіна та криза в Україні. Анексія Криму та неоголошена війна, яка відбувається на сході України призвели до різкого похолодання у відносинах між РФ та США.
Читайте також: Український десант у Вашингтоні: Їсти, молитися, піаритися
В той же час, за оцінками експертів, досі існують сфери, де Вашингтон потребує співробітництва з Росією. Найбільш важливим напрямком спільної роботи може стати контроль за нерозповсюдженням ядерних речовин. І хоча для обох країн існує багато можливостей, Москва поки що не схожа на надійного партнера. Відмова Москви від виконання договору щодо утилізації надлишкового плутонію, який був підписаний ще у 2000 році, у відповідь на політичні розбіжності в поглядах щодо Сирії та України, на погляд авторів говорить про те, що надалі це питання буде використовуватись для політичного тиску. Схожа ситуація і з обмеженням ядерного озброєння. Як і в більшості питань, сторони мають діаметрально протилежні цілі та методи. І поки одна з країн не зможе піти на певні поступки заради консенсусу, будь-який подальший прогрес в справі скорочення ядерних арсеналів є сумнівним. Проте власникам найпотужніших запасів ядерного озброєння так чи інакше необхідно знайти спільну мову. Аналогічна ситуація склалася і зі звичайним озброєнням.
Як зазначають автори, туманним залишається майбутнє співробітництво на Близькому Сході. Найбільш значущий об’єкт суперечок там – Сирія. Росія поки що не бажає відмовлятися від своєї підтримки Асада та не уявляє собі новий сирійський уряд без нього. Водночас, залишається відкритим питання спільних дій Москви та Вашингтону щодо боротьби проти ІДІЛ. Хоча обидві країни розуміють важливість придушення радикального ісламізму, оперативна взаємодія між ними блокується небажанням розвідувальної спільноти США ділитися своїми методами та джерелами.
Окремим розділом звіту йде інформація щодо України. Наша країна визнається ключовою в протистоянні між Заходом та Росією. Зазначається, що попри наміри Кремля, українці намагаються вийти з його орбіти впливу, незважаючи на ціну такого розлучення. Разом з тим, автори підкреслюють, що навіть за таких умов, Україна поступово робить певні кроки на шляху реформування. Так, в звіті позитивно оцінюється зростання економіки (2,5% в 2017 за прогнозами МВФ), оздоровлення банківської сфери та реформування енергетичного сектору. За словами експертів, це стало можливим завдяки консолідації влади, хоча й досі відчувається спротив старої системи. Для його подолання, Захід перейшов до більш жорстких методів контролю за реформуванням країни.
Читайте також: Перестановка радників: зміни у Раді нацбезпеки США
За оцінками авторів звіту, значну роль в подальшому розвитку країни грає війна на сході. Для Москви – це можливість за власним бажанням загострювати конфлікт в будь-який час і водночас, намагання реінтегрувати проблемний регіон назад до України. Такий анклав зміг би забезпечити право вето в усіх напрямках державної політики: геополітичній, внутрішньої та забезпеченні безпеки. У свою чергу, на думку експертів, для Києва реалізація політичних аспектів Мінських домовленостей (наприклад, парламентське схвалення змін до конституції щодо особливого статусу) буде рівноцінно політичному самогубству. Тому, за їхніми словами, Порошенко прагне використати факти недотримання Мінської угоди в якості приводу для безстрокового продовження дії економічних санкцій США і ЄС. Але справа не лишу у санкціях. Адже Захід грає і буде продовжувати грати ключову роль в трансформації України на демократичну державу. Його фінансова підтримка вкрай необхідна Україні для завершення реформ і уникнення економічного спаду. Спроможність США та ЄС продовжити послідовну політику щодо України матиме вирішальне значення не тільки для нашої країни, але й для «майбутнього всієї європейської та трансатлантичної системи безпеки» – зазначається в звіті.
Таким чином, за словами експертів аналітичного центру Carnegie, поліпшення відносин з Росією може бути корисним для Сполучених Штатів та Заходу для досягнення прогресу в питаннях безпеки та економіки. Водночас, політика рішучого захисту західних принципів та цінностей не може поєднуватися з легковажним ставленням до Росії. Західні політики повинні зрозуміти, що російські лідери віддають більшу перевагу реальним справам ніж дипломатії. Аналітики вважають, що Росія може розуміти та поважати лише країну, яка залишається вірною своїм принципам, знає свої інтереси і силу.