Він провів власне опитування за чотирма параметрами, котрі стосуються життя в окупації, і дійшов висновку, що все зовсім не так, як показує українцям Міністерство оборони. Спробую обґрунтувати свою скромну думку щодо його чотирьох питань.
1. Чи існує систематична невиплата зарплат і пенсій?
— Запитання складене з підступом, бо невидання пенсій у «ДНР» немає, а ось зарплат — є.
Що стосується пенсій, то тут «республіка» ввійшла у 2017 рік із тією самою «перемогою». Щоправда, це не її заслуга. Як відомо, всі соціальні виплати в окупації включно з пенсіями перераховують за курсом 1:2, що донедавна було відвертим шахрайством за офіційних 2,5–2,6. Так, маючи пенсію 1300 грн, людина втрачала близько 800 руб. А шахтаря-пенсіонера й зовсім грабували на 2–3 тис. руб. Хоча в січні 2017-го в Донецьку за 1 грн дають 2 руб. Це означає, що офіційний Київ утратив потужний аргумент проти «ДНР». Через девальвацію гривні окупаційна пенсія фактично зрівнялася з українською, що в «республіці» не перестають видавати за свій черговий успіх.
Читайте також: Хворіти в «ДНР»
Із зарплатами все інакше. У гірничій галузі, яку ніби мимохідь згадує Зубрицький, ідеться не про «окремі шахти» із заборгованістю за місяць, а про систематичний борг на більшості підприємств. А ось на окремих — іще з жовтня. Далі. Чи й справді вже забули про недавню ситуацію, коли вмирала залізнична галузь, де взагалі нічого не платили? Так, нині погашено частину боргів перед залізничниками. Але становище в них не набагато краще, ніж у гірників. Приблизно так само почуваються в «ДНР» і медики. Їм не затримують зарплат від осені 2016-го, однак «від графіка» «республіка» відстає в секторі охорони здоров’я на місяць-два регулярно.
2. Яка була якість продуктів у «гумконвоях» із Росії?
— Відмінна. І за кількістю, і за якістю ця гуманітарка певною мірою вигравала в ахметовської, про що не раз казали мої ж таки бабусі. Та я і сам бачив обидві сумки — від Ахметова та з РФ — і міг порівняти.
Утім, кого це взагалі сьогодні хвилює? Адже ключове слово тут «була». Замість російської гуманітарки вже близько півроку в «ДНР» видають допомогу обсягом 500 руб. І навіть тоді, коли поміч із «гумконвоїв» іще вручали пенсіонерам, явна більшість жителів окупованих територій не мала до неї жодного стосунку, харчуючись «комерційними» продуктами з РФ.
Читайте також: Порушені зв’язки
3. Чи справді масштабними є агресія і травмування місцевих жителів російськими військовослужбовцями? І чи існує заборона на вихід військових у місто?
— Читаєш коментарі під постом: більшість опитуваних стверджують, що взагалі не бачили тут російських армійців, а тому й відповідати не резон. Це також маніпуляційний момент, хоча сам автор у ньому не винен: у його питальнику військові з РФ таки присутні. Звісно, у Донецьку ви не побачите того, що було в Криму. Тут є люди, одягнуті в зовсім різний камуфляж із безліччю всіляких нашивок, іноді навіть із російським прапором, а іноді й зовсім без розпізнавальних знаків. Спільне між ними одне: аніякісіньких явних ознак того, до якого військового підрозділу вони належать. Решта — фахова справа розвідки та вашої позиції стосовно Донбасу. Попри численні прорахунки таких «невидимців», зібрані у вигляді доказової бази (зокрема, і волонтерами), багато хто з донеччан усе ще свято вірить, ніби кадровиків із РФ тут не було ніколи.
Що ж до агресії «ополчення» і травмування ним населення, то можна сказати, що на кінець 2016‑го — початок 2017-го це вже випадки поодинокі. Такого свавілля, яке панувало у 2014–2015 роках, тепер не видно. Це правда. «Ополченці» ходять містом без зброї, хоча й нарядів комендатури, яка стежила б за їхніми поведінкою і станом (наприклад, сп’яніння), немає.
Читайте також: Бідний платить двічі
4. Чи є громадяни або групи, котрі закликають до боротьби з окупантами, і наскільки багато їх затримують?
— Є. Від кінця серпня до середини вересня тільки в Донецьку було проведено низку конкретних заходів (від включення українського гімну до поширення написів і розповсюдження листівок), спрямованих проти «ДНР». Окрім того, була й низка вибухів. Певна річ, усі ці акції організовані тими, хто «закликає до боротьби з окупантами». Дехто з них навіть зняв себе у вигляді групи на донецькому териконі, де було встановлено український прапор (перед тим знамено підняли й на териконі в Макіївці). Багато хто з таких людей уже «на підвалі». Тут досить згадати нещодавнє затримання вже в «ЛНР» блогерів Едуарда Недєляєва та Геннадія Беницького; групу так званих малолітніх диверсантів у Донецьку; Лілію Коц, яку тут звинувачують у роботі на «Правий сектор»; засудженого на два роки Володимира Фомічова, котрий нібито привіз із Києва до Макіївки пару гранат; Ігоря Козловського, вченого зі світовим ім’ям, що фактично був заарештований просто за свою проукраїнську позицію, хоча публічно її і не виказував. І всі ці люди — лише верхівка айсберга.