Суспільство

  ▪   Вікторія Малишева

Бідний платить двічі

Я з тих оптимістів, хто на всі запитання про життя в «республіці» завжди відповідає «нормально». Кожне моє позитивне ствердження про наше нормальне життя в нових реаліях відсікає певну частку моїх знайомих, бо не всі готові до тотального позитиву та відсутності скарг.
Матеріал друкованого видання
№ 47 (471)
від 24 листопада, 2016

Днями нам принесли квитанцію з боргом за електрику. Треба сказати, що ми доволі педантично ставимося до всіх комунальних виплат. А тут борг майже 2 тис. руб. Це ж треба було не платити років з півтора, а головне — контролер з електромереж жодного разу не помітив цього, відвідуючи нашу домівку раз на місяць та ретельно звіряючи показники. І щоразу та жіночка відповідала на наші запитання приблизно однаково: «Так, у вас жодних боргів немає». А вчорашню платіжку принесла нам саме вона. Єдине її пояснення — перепідпорядкування колишнього обленерго з Києва на «республіку»: «Раніше ви платили Києву, а зараз усі гроші лишаються в «республіці». Нова комп’ютерна програма все перерахувала. Ідіть звіряйтеся за всіма квитанціями». Нам дали місяць на сплату боргу до моменту відключення від постачання електрики. Потім складніше: платити все одно, а ще й за підключення та штрафні санкції.

Сказати, що нас збентежили, не сказати нічого. Увечері мама вибирала всі квитанції за два роки. Наступного дня пішла на звірку. Вся ця процедура вилилася в шість годин, із яких лише одна пішла на власне перевірку, решта часу — очікування, зокрема й на вулиці. Поки мама чекала разом із компанією старих у безкінечній черзі, пересвідчилася, що нічого доброго з цього рейду не вийде. Тарифи з 2014-го змінювалися п’ять разів. І, зважаючи на результати всіх тих, хто стояв попереду в черзі, правда завжди за постачальником електрики. Жоден не вийшов переможцем із тієї зустрічі: «республіка» проти її мешканців.

Читайте також: Подорож «за міст»

Так вийшло й у нас. Запитання оператора були доволі дивними: «Кажіть уголос, скільки ви платили наприкінці 2014 року» або «Назвіть показники лічильника в травні 2015-го та порахуйте суму». Щось схоже на імітацію перевірки або гру в шкільного вчителя. Це ж треба орієнтуватися у всіх платах-квитанціях, мати прекрасний зір і вміти перераховувати все в голові за першою вимогою. Трохи дивували запитання, чому в нас в одному місяці багато вийшло до сплати, а в іншому мало (яка їм різниця?): «Чому так по-різному у вас нагорає електрика?». І ти ніби виправдовуєшся за те, що платиш щомісяця різні суми та в різні числа («Чому ви платите не в одне й те саме число?»). Резюме оператора мережі: «Я, звичайно, можу перерахувати все за вашими квитанціями за два роки. Але наш комп’ютер жодного разу не помилявся». Тож платіть і якомога швидше.

А взагалі всі навколо жартують, що «влада» збиває з її мешканців гроші всіма способами, аби було чим давати пенсії, заробітну плату та соціальні виплати, бо на сьогодні «республіка» має заборгованість 10 днів за пенсіями, а також учителям і лікарям за жовтень. Дехто не отримав ще нічого, а мешканцям «столиці» трохи пощастило: дали половину. Це теж реалії, на які ніяк не виходить сказати, що все добре. Як може бути добре, коли жодна людина не здатна пояснити, коли будуть гроші. Пошепки: гроші вкрали під час перевезення. І чомусь у цьому переконуєшся все більше, бо від керівництва підприємств чути те саме: гроші вкрадено. На заборгованість 2014–2015-го учителям та лікарям казали, що у всьому винен Київ.  

Читайте також: Життя з «тривожною валізою»

Грошей за півроку нам так і не дали, кивали на Україну, мовляв, вона винна, а ще й перекрила кордони. І знаєте, цьому вірили, бо ті пояснення лунали в «республіці» з усіх «офіційних» мереж інформації. Зараз цілковита тиша. Невже все справді вкрадено й чекати невідомо скільки тих невеликих для більшості грошей, які для «держави» виходять непід’ємними сумами. Хтось каже, що треба тугіше затягувати пояси: гроші будуть лише після Нового року. «А куди ще тугіше їх затягувати, якщо пенсія 2 тис. руб., а зарплата 3 тис.?» Хто може, той бере їжу в борг під запис. Хтось звично чекає, бо змінити ситуацію неможливо. І ця покірність населення знову дивує. Всі пам’ятають, як працювали півроку без грошей. Пам’ятають дуже добре той невеселий час, коли годували обідами на роботі: каша з тушонкою та чай, а люди брали їжу додому, щоб поділитися з дітьми. Невже це знову повернеться? І невже єдиний вихід — їхати звідси? А ті, хто не може цього зробити через вік, хворобу? І з чим їхати? Днями батько моєї подруги агітував: «Їдьте. Тут не буде нічого доброго!». Наводив цілком розумні аргументи, один із яких особливо здивував: у Луганську мешкають люди зі згаслим поглядом, ті, хто розчарувався у всьому та не має сил боротися за власне життя чи щось змінювати. Я готова була посперечатися, але останні два роки щодня бачу саме такий погляд у своєму відображенні в дзеркалі. І ніби все добре, у чому я прагну переконати себе та своїх співбесідників, і гроші (розмір пенсії моєї мами) за тим боргом ми сплатимо за електрику, але…

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.