Це назва предмета на зразок історії. Я спитала, про кого це? Пєскова, Лаврова чи Путіна? Знайома засмутилася: ні, про Романових. Кого ще студентка денної форми вивчала цілий семестр окрім династії Романових я так і не змогла домогтися від неї: чи то Романових так багато, чи то ходила вона не так часто… Для мене вчорашнє відкриття — яскравий приклад того, що відбувається зараз з освітою «республіки». До речі, іншим іспитом у моєї знайомої була російська мова. Так ось, якщо говорити про освітянські новини, то це схоже на перекроювання сукні: з однієї речі доволі невміло прагнуть зробити іншу без бодай якоїсь делікатності.
По-перше, вікових меж для здобуття освіти в «республіці» немає. Уже давно ніхто не дивується, що в групі денного відділення може бути лише кілька молодих студентів, які вступили до вишу одразу після школи, а більша частина перестаркувата — до 70 років. Хоча ці 70 зовсім не показник. Єдине обмеження — не можна навчатися коштом держави за умови наявності однієї вищої освіти на бюджеті. Ніби певні структури розбиратимуться в цьому та вимагатимуть повернути гроші за здобуту зараз чи тоді освіту. Ви думаєте, таке обмеження хоч когось зупиняє? Ні, жодної людини. У прийомній комісії попереджають: не кажіть нікому, що вже маєте вищу освіту. Я думала спочатку: кому потрібна в такому доволі похилому віці вища освіта? Навіщо? Куди потім людина піде й де зможе реалізуватися? Мої розмірковування доволі наївні. Відповідь очевидна, лежить на поверхні: люди вчаться заради стипендії 1445 руб. Мабуть, є і ті, кому це справді потрібно, хто мріє потім якось покращити своє життя або влаштуватися на роботу за омріяною спеціальністю (чому я сама в це не вірю?). Мабуть. Але більшість студентів часто просто пересиджує час. Сидіти вдома без роботи важко, тож люди пішли вчитися.
Читайте також: Незворотні процеси
Прийомна кампанія 2016-го вражала масштабами. У звітах це мало такий вигляд, ніби життя в «республіці» піниться, як свіжий молочний коктейль, — стільки охочих учитися! Я думаю, якщо підібрали всіх у два останні роки, то хто залишиться на наступні?
Звичайно ж, із таким контингентом студентів казати щось про якість освіти було б смішно. Ви думаєте, ці далекі родичі на зразок двоюрідної тітки першого чоловіка ходять на лекції? Вони складають списки мертвих душ, із якими під час кожної сесії бігають «уповноважені» особи. Іспити та заліки ставлять просто за чернеткою, у якій уже зазначено, кому яка оцінка потрібна. Такі групи навіть формують спеціально: усі без винятку з мертвих душ. Моя приятелька вчора сказала, що в її групі лише шість реальних дівчат, які відвідують заняття та складають самотужки іспити, решту, а це 21 особа, жодного разу не бачила. До речі, ті дівчата «вигрібають по повній»: трійки на іспитах, хоча вони якраз ходили постійно.
Якщо казати про якусь систему освіти, то вона кульгає на обидві ноги. Син моїх знайомих хотів іти в ПТУ, по-хлоп’ячому останні кілька років школи мріяв ремонтувати авто. Батьки наполягли: здобудеш вищу освіту — роби що заманеться, йди у своє ПТУ чи кудись іще. Аргументи доволі прості: вищу освіту зараз здобувають усі. І коли дитина піде в ПТУ, це недолік передусім батьків: про що вони думали, якщо не змогли подбати про неї й забезпечити більш-менш пристойний диплом. Зараз батьки шукають тих, хто вчитиме їхнього хлопця — закриватиме сесію.
Читайте також: Заради близьких
До речі, омріяні російські дипломи — марення. Їх немає. Може, десь завідувачі кафедр змогли домовитися та подбати про це. Але таких одиниці. Більша частина випускників гірко розчарована: дипломи лише місцеві, з якими не візьмуть на роботу в Росії, як обіцялося. Хоча, може, хтось просто гає час та отримує від усього задоволення, а якість чи результат процесу, як у сексі, не такі вже й важливі.
І коли дивишся на всі ті новоутворення, стає по-справжньому страшно: до чого ми прийдемо? Якщо я бачу навколо таке ставлення до вищої освіти, чи зможу довіряти молодому лікарю, який лікуватиме мою дитину? Я вчилася в 1990-ті. То були важкі часи: безгрошів’я, перехід на навчання українською мовою, затримки стипендії та невиплати заробітної плати батькам. Але від нас чомусь дуже жорстко вимагали результату навчального процесу — знань. Ми вчили вдень і вночі. Постійно ходили відпрацьовувати якісь заборгованості. І тоді мені це здавалося цілком нормальним навчальним процесом. На факультеті не було жодної мертвої душі — усі навчалися реально. Тих, хто не ходив, відраховували одразу. Так, було смішно, коли викладачі суржиком викладали нам історію України. Але вони хотіли опанувати мову, а ми були доволі лояльними до них, бо розуміли ту ситуацію, коли студенти знали мову краще за викладачів. І жодного разу ніхто не сказав тоді, чому так відбувається. Ніхто взагалі не ставив запитань: ті зміни були державними, це не обговорюють. А зараз видатні діячі Росії…