Суспільство

  ▪   Вікторія Малишева

Незворотні процеси

Уже який день я збираю подібно до славно­звісного Шурика з відомої комедії слова та мовні звороти воєнного часу: «Ремонт хороший, бо до війни зробили», «Знайди мені хоч когось у «республіці», кого задовольняли б ціни та зарплати», «Люди повертаються», «Де були? Виїжджали?».
Матеріал друкованого видання
№ 3 (479)
від 19 січня, 2017

Останнє взагалі маркер — як психологічний тест. Якщо виїжджав і повернувся, то вдосталь пережив по чужих орендованих квартирах, на старих диванах та в пошуках роботи. Якщо не їхав нікуди, це теж показник, але дивний. Іноді показник безглуздя (чому не їхав?), іноді заслуговує на повагу, як горе, яке людина перенесла, тримаючись при цьому доволі мужньо. Якщо зустрічаються ті, хто їхав і повернувся, їм є про що перемовитися: де були, чи довго микалися по чужих кутках, коли й чому повернулися. Якщо ті, хто не їхав нікуди, то це теж розмова, котра буде не дуже зрозумілою решті, бо складатиметься з окремих фраз, поміж якими довгі паузи.  

Якось колега розповіла мені, що, коли вона навчалася в училищі, її зґвалтували. Відтоді минуло понад 10 років, це була успішна молода жінка. Але після того зізнання мій пазл сприйняття почав складатися: її різкість до чоловіків, яка змінювалася дивовижною покірністю полонянки, несподівані зміни настрою, захоплення алкоголем… Як намагання вирішити давню проблему спиртним, роботою та спробами пристосуватися до чергового чоловіка в її житті…

Читайте також: Заради близьких

Ті, хто пережив літо 2014-го в місті, розмовляють доволі дивно: «Ну як?» — «Як і всі, без води, світла. На підлозі біля шафи». — «А ми в погребі, а там води було майже по коліна: насоси не качали тоді, бо електрики не було». Розмова якимись уривками, ніби поштовхами. Наприкінці може бути різкий сміх — з обставин, винахідливості, як данина пережитого. Але я хотіла б дослідити інший психологічний феномен — мотиви жінки, яка добровільно пішла в місцеву «армію», та зміни, що з нею відбуваються після цієї «служби».

Я знала одну таку жінку. Про них кажуть «розбитна». Сама виховувала двох синів. Маленька, ладна, приваблива. Сини були майже постійно з бабусею, а вона або на роботі, або в постійних спробах побудувати жіноче щастя. З таких, як вона, виходили дуже хороші адміністратори супермаркетів, у яких і багато роботи, і відповідальність, і спілкування водночас. Чомусь вона опинилася в «армії». Нібито «за ідею». Я бачила, що для неї ця «армія» як той супермаркет — люди різного віку, якими треба керувати: кимось із гумором, кимось з окриком. А кричати вона вміла, як і братися за непід’ємні для інших справи. У її підпорядкуванні були лише чоловіки: хтось старий, хтось зовсім неписьменний із трьома класами освіти, хтось із судимостями. Для всіх них вона була майже богиня — єдина жінка в їхньому підрозділі, взагалі єдина така — смілива, лагідна. Майже відразу ця жіночка у формі знайшла собі коханця. Почала жити з тим російським найманцем, навіть поїхала з ним у коротеньку відпустку на його батьківщину…

Читайте також: Коли годинник 12-ту б’є?

Інша теж пішла в «армію» за «ідею», яка зводилася до пошуків чоловіка. До війни ця кремезна жінка жила в селі, де всі чоловіки, з кого можна було вибирати, зловживали алкоголем, а робота для жінки без освіти була лише в корівнику, у якому й працювала. «Армія» виявилася ще цікавішою, ніж вона могла собі уявити: проживання в гуртожитку, різноманітні обов’язки, а головне — неабияка популярність серед чоловіків. Єдине, що засмучувало, — поруч із нею не було справжнього чоловіка та господаря, хоча за деякий час він знайшовся серед російських військових. Він не обіцяв нічого, а їй було досить і того, щоб носити йому ліки, мінералку, їжу із супермаркету та мати секс. Згодом стала помічати, що нічого з цих стосунків не буде: ані майбутнього, ані родини. Чоловік відверто використовував її, принижував, вона навіть у його телефонній книжці була підписана принизливо — «скорая». Коли на підпитку вкотре підняв на неї руку, попросила передати її комусь із таких, як і він, приїжджих — при грошах та посаді. Хоча навіть при цьому вона з кожної зарплати робила манікюр у салонах, косметичні процедури, фарбувала волосся та мріяла про щасливі зміни у своєму житті…

Якимось дивом у бойових діях показала себе як надійний товариш і спокійний боєць, а цим могли похвалитися навіть не всі чоловіки. Хоча й за таких чеснот її життя в «армії» висіло на волосині: запізнення, прогули, дивні моральні цінності. Були б звільнили, але їхати було нікуди: село перебувало під контролем України, куди шлях їй закрито. Мала донька жила з бабусею, яка іноді возила їй у Луганськ гостинці…

Читайте також: Порушені зв’язки

Коли я кажу про зміни, вони повсюди. У житті, характерах, цінностях, планах. Це тема іноді незворотних змін, що відбуваються з невиліковними хворими. Тому не вірте, коли вас запевнятимуть, що все так, як і було раніше. Як і те, що все цілком гаразд.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.