Кажуть, ніч із неділі на понеділок 5 грудня була безсонною для євробюрократів у Брюсселі. Усі чекали на результати референдуму в Італії. На порядку денному стояло питання зміни до Конституції: на меті було спростити громіздку політичну систему країни, реформувати склад та повноваження парламенту, а також розподілити повноваження між центральною владою та регіонами. Насправді ж сам референдум був вотумом довіри прем’єрові Маттео Ренці. 59,11% італійців сказали «ні» — і молодий прем’єр-реформатор подав у відставку, як і обіцяв. «На жаль, сам Ренці персоналізував цей референдум», — коментує Тижню аналітик Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Маттео Каццулані. «Тож плебісцит був фактично «за» чи «проти» прем’єра. Результатом такої персоналізації стало об’єднання право- та ліворадикальних популістів у коаліцію проти нього. І фактично вони перемогли», — пояснює експерт.
Італія — третя за величиною економіка єврозони, а прем’єр Маттео Ренці разом із президентом Франції Франсуа Олландом і канцлером Німеччини Анґелою Меркель був третім найвпливовішим політиком ЄС. Зважаючи на внутрішні проблеми у Франції та постійне вирішування зовнішніх і внутрішніх криз Анґелою Меркель, Ренці був політичною надією для ЄС. Недільне голосування цю надію поховало.
Читайте також: В Австрії на президентських виборах перемагає екс-лідер "зелених" Ван дер Беллен
Для України за будь-яких обставин відставка нинішнього італійського прем’єра — поганий знак, як і загалом для ЄС. «Ренці був найбільш прозахідним політиком в Італії», — каже Каццулані. — А я дозволю собі нагадати, що Італія зовсім не прозахідна країна». На думку експерта, є серйозна загроза того, що парламентські вибори приведуть до влади уряд популістів на чолі з партією «Рух 5 зірок» та антиміграційною «Північною лігою». Окрім того, представники цих політсил є проросійськими й антиукраїнськими. Лідер «Північної ліги» Маттео Сальвіні нещодавно їздив до Москви, де зустрічався з Алєксандром Дуґіним, і навіть потрапив до рук московської поліції, розгорнувши плакат із закликом голосувати «ні» на недільному референдумі в себе вдома. Окрім того, «Північна ліга» підтримує анексію Криму, і Сальвіні також відвідував окупований півострів. Сказати, що такий розвиток подій небажаний ані для України, ані для ЄС, — це нічого не сказати.
Утім, попри сумні віщування експертів, конкретних кроків наразі небагато. Поки що президент Серджо Маттарелла попросив Ренці залишитися на посаді до схвалення бюджету. На думку Каццулані та інших експертів, незважаючи на вимоги популістських сил провести перегони вже найближчим часом, президент призначить новий кабінет на чолі з міністром фінансів в уряді Ренці П’єром Карло Падоаном, а вибори до парламенту відбудуться, як і планувалося, навесні 2018 року.
Поки Брюссель переживав італійський політичний землетрус, позитивні новини надійшли з Австрії. Перемогу ліберального кандидата, екс-голови партії «Зелені» Александера Ван дер Беллена на виборах президента багато коментаторів сприйняло як знак, що поширення популізму Європою успішно зупинено. Захоплення підживлювалося й тим, що в недільному переголосуванні Ван дер Беллен переміг свого суперника зі значно більшим відривом, ніж той, який раніше оскаржував кандидат від правої популістської партії Норберт Гофер (тоді він становив 1%, а 4 грудня Ван дер Беллена підтримало на 7% більше австрійців, ніж його суперника). Віце-канцлер і головний соціал-демократ Німеччини Зіґмар Ґабріель написав у Twitter, що «у всієї Європи впав камінь із серця». Попри незначну роль Австрії в політичному та економічному житті Європи, деякі високопосадовці навіть робили глобальні висновки. Наприклад, інший німецький політик-соціаліст Ульріх Кельбер. На його думку, обрання Дональда Трампа було поворотним моментом, а тепер ліберальні сили відвойовуватимуть своє.
Редакторки відділу внутрішньої політики австрійського журналу Profil Ева Лінзінґер вважає, що результати цих виборів дають невеличку передишку від голосувань, які призвели до Brexit чи обрання Дональда Трампа президентом Сполучених Штатів. «Утім, я не робила б поспішних висновків про те, що популістів зупинено. Хоча в Австрії маємо з цим перерву», — зазначила вона в коментарі Тижню.
Слід також зауважити, що посада австрійського президента має переважно церемоніальний характер подібно до того, як у монархів. Формально вона передбачає повноваження не менші, ніж у президентів країн із парламентсько-президентською формою правління. Але насправді австрійський очільник держави діє за згодою канцлера та уряду.
Перемога Ван дер Беллена має насамперед символічний характер. Утім, небезпека приходу до влади правих популістів в Австрії нікуди не поділася, адже 2017-го або 2018-го на країну чекають парламентські перегони, на яких, зважаючи на значний результат на президентських, має всі шанси якщо не перемогти, то здобути вагому підтримку виборців Австрійська партія свободи, яку представляє Норберт Гофер.
Новий президент Австрії засудив анексію Криму та не цурається називати війну на Донбасі конфліктом між Росією та Україною. Але ці висловлювання знову ж таки є більш символічними, адже зовнішньою політикою займаються уряд і парламент. «Обрання Ван дер Беллена не впливатиме на зміну австрійського курсу в питанні санкцій проти Росії та російської агресії, адже це не його компетенція», — зазначає Ева Лінзінґер.
Читайте також: Німецькомовні ЗМІ про перевибори в Австрії: торжество демократії, але психологічна перемога для праворадикального кандидата
На завершення цього важкого електорального періоду 11 грудня відбудуться парламентські вибори на «прикордонні ЄС» у Румунії. З часів вступу країни до євроклубу в 2007 році їй доводиться боротися з багатьма проблемами: бідністю, безробіттям, відпливом робочої сили, корупцією. Щоб подолати останню, країна вдається до рішучих заходів, які протягом останніх 10 років призвели до відчутних змін. На сьогодні ефективно працюють два антикорупційні органи: Дирекція із боротьби з корупцією (ДБК, аналог українського НАБУ) та Агенція з доброчесності (аналог НАЗК). У 2015-му ДБК висунула звинувачення на той час ще прем’єр-міністрові Віктору Понті (у листопаді того самого року він пішов у відставку), 5 міністрам, 21 депутатові парламенту та мерові Бухареста. Завдяки ДБК у 2015-му було конфісковано майже €1,5 млрд. Після відставки Понти президент Клаус Йоганніс призначив колишнього єврокомісара Дачіана Чолоша прем’єром, а той після погодження парламентом сформував уряд технократів. Останній активно підтримував боротьбу з корупцією на всіх рівнях. Утім, після 11 грудня доля цього уряду, як і успіх у подоланні корупції в Румунії, буде під питанням.
Якщо говорити про геополітичний вимір румунських виборів, то за це ані ЄС, ані Україні переживати не доведеться. Основні претенденти на перемогу — проєвропейські та пронатовські сили. «Серйозне питання, що розділяє ці дві коаліції, цілком внутрішнє — це боротьба з корупцією», — зазначає в коментарі Тижню румунський політолог і голова аналітичного центру Expert Forum Сорін Іоніце. За його словами, більша частина керівного складу представників лівої коаліції (Соціал-демократична партія та Альянс лібералів і демократів) зараз перебуває або у в’язниці, або під слідством. Голові Соціал-демократичної партії Лівіу Драґні 2015-го також було висунуто звинувачення у фальсифікації явки на виборах-2012 і засуджено до одного року ув’язнення умовно. Через це, за словами експерта, Драґня точно не зможе обійняти посаду прем’єра у випадку перемоги його партії чи можливої коаліції з головуванням соціалістів. Попри це, завдяки своїй впливовості в разі позитивних для його політсили результатів Драґня керуватиме політичним процесом у країні з тіні.
На сьогодні, згідно з опитуваннями, румунські соціал-демократи набирають на виборах понад 40% голосів, а Національна ліберальна партія (їхній головний суперник, що підтримує нинішній проєвропейський уряд і прем’єра Чолоша) може здобути 26–30%.
На думку Іоніце, результати голосування багато в чому залежать від того, яка частина електорату буде активнішою. «Вибори в Румунії — це стара Румунія проти нової. Під новою маю на увазі молодих, мобільних мешканців міст середнього класу, а також діаспору, яка проживає переважно в Італії та Іспанії. Якщо ці люди голосуватимуть, соціалісти програють. Результати зараз залежать від того, наскільки високою буде явка», — зазначає експерт. Утім, додає він, ця частина електорату мобілізується здебільшого за умови насиченої, гарячої передвиборчої кампанії, а нинішня ж, навпаки, малопомітна, не скажеш навіть, що в неділю вибори. Поки що можна лише роздумувати, як проголосують румунці, але так чи інакше ці перегони ставлять під питання боротьбу з не меншим злом, аніж популізм, — корупцією.
Нині європейські мейнстримні, передусім ліві, партії опинилися в складному становищі, адже не можуть запропонувати своїм громадянам соціальні «цукерки». Крім того, падіння рівня зайнятості, як, наприклад, в Італії, та непопулярні рішення уряду, покликані покращити економічну ситуацію (хоч ефект видно не одразу), провокують людей голосувати за прості антисистемні гасла популістів. Не останню роль тут відіграють і джерела неправдивої та маніпуляційної інформації, щедро фінансовані Кремлем. Усе це в сумі робить вірус популізму в країнах Заходу дедалі живучішим, а вакцини проти нього, попри маленькі успіхи, поки що не винайшли.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com