Суперечки про те, яка частина української економіки перебуває в тіні, точаться постійно. Експерти називають різні цифри: від 30% до 70%. Але в будь-якому разі можна стверджувати, що залежно від регіону показники істотно різняться.
Прийнято вважати, що в тіні перебуває більш ніж половина економіки Закарпаття, де значна частина жителів зайнята перевезенням контрабанди до країн ЄС. Утім, перемитництво є основним джерелом доходу населення й в інших місцевостях, прилеглих до державного кордону. До початку війни у 2014 році значний внесок у тіньову економіку країни робив також Донбас, де працювали сотні підпільних шахт-копанок. За різними оцінками, до 10% вугілля в Україні видобували тоді нелегально.
Зрозуміло, що досить розвинений тіньовий сектор і в тих районах Волині, де місцеве населення видобуває бурштин. Жодна офіційна статистика не відображає реального рівня доходів людей у цих місцевостях. Поглянувши на офіційні цифри, можна припустити, що в північних районах Рівненської, Волинської та Житомирської областей панує безпросвітна економічна депресія. Та насправді все зовсім інакше. Приїдьте в Сарни чи Дубровицю — і ви переконаєтеся, що люд там не бідує. У селах Волині можна побачити нові автомобілі люкс-класу й шикарні особняки, які мали б доречний вигляд десь під Києвом, а не в провінційній глушині.
Читайте також: Мафія безсмертна, або хто саботує легалізацію видобутку бурштину?
Масштаби діяльності нелегалів величезні. Фактично можна говорити про те, що в тіні перебуває ціла галузь української промисловості. Генпрокурор Юрій Луценко в липні 2016 року стверджував, що доходи від нелегального видобутку бурштину здатні покрити річні потреби військового бюджету України. А міністр екології та природних ресурсів Остап Семерак заявив, що тільки на Рівненщині в секторі нелегального видобутку бурштину задіяно близько 10 тис. осіб. Є підстави вважати, що цифра занижена, але в будь-якому разі можна стверджувати, що завдяки нелегальному сектору живуть десятки тисяч громадян. Залишається тільки здогадуватись, які відкати отримують чиновники й правоохоронці, заплющуючи очі на весь цей безлад.
В Україні давно вже точаться розмови про необхідність легалізації діяльності старателів і виведення цього сектору економіки з тіні. Однак, попри безліч публікацій у пресі про масштаби корупції та багаторазові обіцянки політиків навести порядок у галузі, прогресу у вирішенні питання немає. Іще у 2015 році Порошенко обіцяв зупинити варварський грабіж надр за два тижні. Але та обіцянка президента, як і багато інших, залишилася невиконаною.
Сьогодні можна стверджувати: тіньова економіка в Україні існує не тому, що влада не може її подолати, а якраз тому, що боротися з нею ніхто не збирається. Адже таємні схеми є невичерпним джерелом корупційного доходу, втрачати який чиновники не хочуть. Раз по раз спроби легалізації тіньового сектору наражаються на саботаж. І відбувається він на всіх рівнях влади.
Найпоказовіший приклад цього — послідовне небажання держави легалізувати видобуток бурштину. Для цього досить ухвалити закон, який дозволить легалізувати діяльність старателів та артілей, що трудяться сьогодні на нелегальних «клондайках». Але у влади немає чіткого алгоритму такої легалізації. Мабуть, ніхто всерйоз і не працював над цим питанням.
Окремі законотворці намагались імітувати бурхливу діяльність, але не більше. Кілька законопроектів про легалізацію старательства були розроблені депутатами Верховної Ради, але так і не винесені на голосування. Найвідоміший серед них — авторства Борислава Розенблата із фракції Блоку Петра Порошенка. Однак і він, на думку експертів, виявився далеким від ідеалу.
За словами радника голови компанії «Держгеонадра» Ірини Супрун, законопроект, який запропонував Розенблат, юридично неграмотний: «У ньому прописані поняття «старатель», «бурштинова біржа», але при цьому не пояснено, хто такий старатель і що таке старательська артіль. Юридична це особа чи фізична? Які права та обов’язки є у старателів? Куди їм приходити, щоб отримати ліцензію? До податкової? До місцевої ради? Яка форма оподаткування цієї діяльності? Скільки один старатель має права видобути? Нічого цього немає. У законі не прописаний порядок геологорозвідки запасів бурштину — хто й чиїм коштом повинен цим займатися. Немає чітко визначеного порядку рекультивації пошкоджених земель. Швидше за все, цей документ тільки внесе ще більше хаосу, бо старательська діяльність буде одночасно законною й поза законом. Це дуже дилетантський підхід. Із Держгеонадрами згаданий проект не погоджували. А ми кажемо, що не можна так огульно ухвалювати закони».
Читайте також: Анархія на Поліссі. Про соціально-економічну модель «Бурштинової республіки»
На думку Ірини Супрун, усі суперечки навколо ухвалення нових законів у парламенті більше нагадують спроби затягнути час і забалакати проблему. Хоча вирішити її дає змогу вже наявне законодавство: «В Україні є закон про кооперативи. Він цілком робочий. Люди об’єднуються в якусь структуру, і вона отримує прибуток. Кооператив цілком може одержати спецдозвіл на видобуток бурштину як юридична особа. Його сьогодні видають облради. Таким чином, досить просто узгодити з ними видачу такого документа — і ось вам готова старательська артіль».
Насправді й тут не все так просто. Адже саме на етапі узгодження спецдозволів в облрадах потенційні інвестори й наражаються на головну перешкоду. Облради найчастіше відмовляються надавати земельні ділянки інвесторам, які легально видобували б бурштин. Причина такої непоступливості — та ж таки корупція. Щоб дістати згоду облрад, бізнесменам необхідно домовитися з депутатами й «мотивувати» їх до ухвалення позитивного рішення. Легше вже домовитись із правоохоронцями й працювати нелегально, ніж продиратися до зірок крізь терни бюрократії, переплачуючи депутатам.
Ситуацію можна було б істотно спростити, внісши зміни до законодавства, яке вже маємо. Наприклад, прописати в Кодексі України про надра, що кооперативи, створені місцевими жителями й зареєстровані в районах залягання бурштину, можуть отримувати земельні ділянки за умовчанням, без узгодження з облрадою та довгих бюрократичних процедур. Тоді основна корупційна перешкода на шляху легалізації праці старателів зникне. Кооперативи могли б як здійснювати видобуток самостійно, так і виступати підрядчиками, тобто працювати на інші, більші компанії. У цьому випадку було б ураховано інтереси місцевих жителів, які дуже не хочуть пускати у свої рідні місця інвесторів-зайд.
Читайте також: Болотяна солідарність
Одначе реалізувати ані такий, ані будь-який інший механізм держава не поспішає. Попри те що із законодавчою ініціативою в цьому питанні могли б виступити і президент Порошенко, і Кабмін, і парламент, усі гілки влади вважають за краще не діяти.
«Звичайно, питання бурштину має вирішувати насамперед Міністерство екології. Однак провести необхідний законопроект через Кабмін нині практично неможливо. Його просто заблокують, бо він іде врозріз з інтересами деяких груп в уряді. Зокрема, МВС. Тож швидше варто чекати таких ініціатив від парламенту», — на умовах анонімності розповів Тижню співрозмовник у Мінекології.
Отже, доки тіньовики в нелегальному становищі, бурштинові ділки й надалі заносять до чиновницьких кабінетів сумки із грішми. Таким чином, легалізація тіньового сектору є лише питанням політичної волі керівництва країни. Щойно президент або уряд захоче по-справжньому боротися з корупцією, а не імітувати боротьбу, тіньовий сектор істотно звузиться не тільки в бурштиновій, а й в інших галузях економіки.
Ось тільки поки що цієї волі в посадовців явно бракує. А це значить, що тільки на Волині Україна не перестає щороку втрачати сотні мільйонів доларів, які вливаються в економіку Китаю та Польщі, куди за безцінь іде видобутий у наших лісах бурштин-сирець.