Економіка

  ▪   Денис Казанський

Анархія на Поліссі. Про соціально-економічну модель «Бурштинової республіки»

Репортажі з районів нелегального видобутку бурштину, як правило, здебільшого присвячені корупції та шкоді, яку копачі завдають навколишньому середовищу. Соціальна сторона цього явища висвітлена менше. А між тим, вона також має велике значення. Адже всього за кілька років активного видобутку виникло ціла спільнота старателів, зі своїми неписаними законами і правилами.

У сумних жартах про «бурштинову народну республіку» є тільки частка жарту. У районах видобутку бурштину насправді склалася якщо не республіка, то якась подоба автономії, яку центральна влада контролює вельми умовно.

Копачі недарма зляться на державу та її представників - чиновників і поліцію. Багато років прилеглі до Білорусі райони Полісся вважалися ведмежим кутом та отримували фінансування за залишковим принципом. Владі не було жодного діла до віддалених сіл, загублених у лісах. Інфраструктура в цій місцевості прийшла у занепад вже давно. Всюди трапляються руїни будівль колишніх колгоспних ферм. Дороги знаходяться в такому жахливому стані, що пересуватися ними зі швидкістю більше 30 км на годину просто неможливо. Ймовірно, ремонту тут не було з 1980-х років. Найкраще покриття, яке можна зустріти на дорогах, що з'єднують села на півночі Рівненської області - так звана «сушейка». Викладена ще за часів Пілсудського бруківка, їхати по якій на автомобілі - справжні тортури. За словами старателів, держава звернула  увагу до Полісся лише після того, як стало зрозуміло, що там з'явилися гроші. Тож зараз держава думає тільки про те, як забрати, а не про те, як щось дати поліщукам.

Найчастіше від місцевих жителів можна почути одну і ту ж фразу в різних варіаціях:

- Це наша земля, і ніхто не може нам заборонити на ній працювати і брати те, що вона нам дає.

Все це вже було в нашій історії. Трохи менше ста років тому зі схожою мотивацією боролися проти радянських продзагонів селяни Південної України під керівництвом анархіста Нестора Махно. Один зі старателів, з яким ми познайомилися в Рівненській області, наводить як приклад саме цей досвід.

Читайте також: Болотяна солідарність

- В Україні історично народ не приймає ніяких вождів і не хоче сильної руки. Ми по натурі своїй - вільні люди. Для нас чим менше влади і чиновників, тим краще. Тому і в Росії нас ніколи не розуміли і не зрозуміють. Там вважається, що народ повинен жити під тотальним контролем доброго царя або вождя, що жити без указу зверху не можна. А у нас історично інші традиції - Запорізька Січ, махновці, Холодний Яр, УПА. Українці не люблять, коли хтось відбирає те, що вони заробили. Якщо згадати наші повстання і партизанські рухи, то кожен раз вони проходили під різними гаслами, але по суті мета завжди була одна - захистити своє право господарювати на свій землі, захистити свою власність. Махно був анархістом, Бандера - націоналістом. Вони мали ніби протилежні погляди. Але селяни, які йшли в їхні армії, книжок не читали, і сповідували лише одну ідеологію - захистити своє. У Махна та Бандери навіть армії називалися майже однаково - Революційна повстанська армія України та Українська повстанська армія. І причина, яка викликала їх появи була одна - радянський грабунок, розкуркулення, колективізація, - розповів мій співрозмовник на ім'я Андрій.

Взагалі, потрібно сказати, що серед копачів бурштину трапляються зовсім різні люди - як селяни, так і приїжджі з міст. Такі, що мають вищу освіту, і такі, що не мають ніякого взагалі. Деякі з видобувачів встигли по кілька років побути на заробітках в Європі, і вільно володіють португальською, іспанською та італійською мовами.

У Андрія свій погляд на нинішню бурштинову вольницю. За його словами, жителі Волині і Полісся мають таке ж право добувати бурштин, як і збирати в лісі гриби та ягоди. Він та його земляки переконані, що вся проблема виключно в бюрократії, яка заважає здоровому глузду.

- Якщо ти йдеш по дорозі і бачиш, що лежить монетка в 50 копійок, ти маєш права її підняти і взяти собі, це не злочин. А якщо на землі лежить шматочок бурштину, ти маєш або не маєш права його підняти? А якщо під шаром землі у 10 сантиметрів він лежить? А якщо під шаром у півметра? Де межа здорового глузду? У нас можна знайти бурштин іноді просто так, на березі річки або у городі. Так що ж, кожен городник за нинішнім законодавством - потенційний злочинець?

Або давай інакше розсудимо. Можна піти і набрати терену, журавлини, чорниці, суниці. А бурштин брати не можна. А в чому різниця, якщо і те й інше - товар? І те й інше люди за гроші продають. Можна і на ягодах стільки ж заробити, скільки на бурштині, якщо багато продавати. Чому тоді бурштин брати не можна, а гриби і ягоди - можна? Тому що чиновник десь в кріслі так вирішив? - Каже Андрій. І знайти контраргументи проти його логіки не так-то й просто.

Читайте також: Бурштинова Сомалі

Насправді в районах нелегального видобутку бурштину давно вже склався своєрідний анархо-лібертаріанський уклад, який затьмарюється лише необхідністю сплати данини міліцейському «даху». Держава і суспільство тут практично не перетинаються, і, здається, суспільство цілком влаштовує така модель взаємин. Особисті домовленості і традиції тут важуть набагато більше, ніж офіційні документи, печатки та бланки. Бюрократія викликає виключно розпач і бажання як-небудь в черговий раз «обдурити систему».

Те, що було б неможливо в Києві, у віддалених селах Полісся - норма життя. Там, де практично кожен представник працездатного чоловічого населення зайнятий в нелегальному бізнесі, перестають що-небудь означати взагалі будь-які закони. У Володимерецькому та Дубровицькому районах Рівненської області нерідко можна зустріти позашляховики без номерів, куплені за порівняно невеликі гроші у країнах Балтії або Польщі і пригнані в Україну без розмитнення. А навіщо платити державі величезні податки за оформлення автомобіля, якщо в «бурштиновій народній республіці» взагалі не прийнято платити податків? Якщо домовився з поліцією і платиш за дах, то на таку дрібницю, як автомобільні номери, ніхто вже не подивиться...

Без допомоги держави звикли вирішувати й інші питання. Наприклад - питання благоустрою. У Клесові Сарненського району місцеві старателі показали мені дитячий майданчик, побудований на власні кошти. Такий майданчик сьогодні можна знайти не в кожному українському місті, не кажучи вже про села. І зупинятися на досягнутому селяни не збираються. Готуються висаджувати декоративні рослини і обладнати навколо невеличкий парк.

Допомагають копачі Клесова і церкві. На даний момент в селі завершується будівництво православного храму, якому, за словами місцевих, селяни виділяли десятки тисяч доларів, в тому числі і на покупку купольних хрестів.

Крім того, на гроші бурштинщиків купували екіпіровку і форму чоловікам, які потрапили під мобілізацію на фронт. За словами копачів, все, чим не могла забезпечити своїх воїнів держава, їм купували земляки. Також зараз копачі допомагають родині військового, який отримав на війні поранення та інвалідність. Крім мізерної державної пенсії він отримує більш значну підтримку від своїх.

Читайте також: Бурштинова народна республіка

Нагальні питання в селах старателі, як правило, вирішують на загальних зборах. У місцях нелегального видобутку бурштину давно вже стихійно самоорганізувалися старательські профспілки, які за фактом і є реальною владою в цих краях. Саме на таких «віче» зазвичай домовляються про те, скільки грошей виділяти і на які потреби їх направити. Працює така влада явно ефективніше за офіційну. Ось тільки жодних вищих інстанцій над собою визнавати не хоче.

Що робити з таким стихійним сепаратизмом - питання відкрите. З одного боку явище це назвати позитивним складно. З іншого, говорить воно не про те, що люди погані, а про те, що держава неефективна і правила, які воно встановлює, не діють. Тож, необхідно щось змінювати в системі управління і в податковому законодавстві. Адже історія давно вже довела - вирішувати проблеми репресивними методами неефективно. Набагато простіше і дешевше зробити так, щоб громадяни самі були зацікавлені в тому, щоб платити податки і поважати закони.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.