Джуді Демпсі, старший співробітник Центру Карнеґі – Європа в Берліні
Європейська політика у прострації. Черговим дзвіночком, що мав би прокинути лідерів ЄС, став Brexit. Але не став. Натомість Європа намагається якось продертися через цей етап. Усі важливі рішення, від подальших кроків до фіскального союзу до глибшої політичної інтеграції, відкладено. Поки немає навіть узгодженої спільної політики стосовно надання притулку і біженців. Зовнішня політика дедалі більше "ре-націоналізується". Це робить Європу слабшою.
Жоден з лідерів ЄС, ані на національному рівні, ані на рівні інституцій союзу, не хоче ще більше розхитувати й без того підбитий човен. Тим часом, Італія
b очікує на референдум (про зміни до Конституції в частині повноважень парламенту, організації державного управління на регіональному та місцевому рівнях. Референдум призначено на початок грудня – Ред.), Австрія та Франція – на президентські вибори, а Нідерланди та Німеччина – на парламентські вибори: усе це означає, що ризики у політичних кроках знімаються з порядку денного.
Утім, європейським лідерам доведеться подумати, як вони збираються працювати з майбутнім президентом США Дональдом Трампом. Від цього залежить майбутнє трансатлантичних стосунків – тобто, якщо одним словом, Заходу.
Президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер повторює заклики до створення європейської армії так, ніби це можна зробити за один день. Міністр оборони Німеччини Урсула фон дер Ляйєн закликає до створення оборонного союзу. Здається, панує думка, що відданість США НАТО ослабне. Це б задовольнило Росію, адже це означає розрив трансатлантичного альянсу. Однак, поки що перемога Трампа не означає, що США перестануть гарантувати безпеку ЄС – що вони робили постійно з 1949 року. Поки що альтернативи цій безпековій парасольці немає.
Зараз є сподівання, принаймні серед частини німецького істеблішменту, що Трамп налагодить стосунки з Росією. Це непокоїть Україну, Балтійські країни, Грузію. Вони бояться, що нове американсько-російське "перезавантаження" буде на шкоду – особливо Україні. Саме тому, якими б не виявились зовнішньополітичні пріоритети Трампа, ЄС загалом і країни-члени зокрема мають застановитися на тривалу підтримку України. А щодо НАТО – європейські його члени, Канада і Туреччина мають захищати основу трансатлантичної безпеки: колективну оборону, закладену в Статті 5. Без цього НАТО стає пустою оболонкою.
Читайте також: Чого чекають від Трампа-президента у США?
Йорґ Форбріґ, директор Фонду для демократії у Білорусі в Німецькому фонді Маршалла
За Трампа США перетворяться на інтровертну та ізоляціоністську державу, яка в економічному, політичному та військовому аспектах скоротить свої трансатлантичні зобов'язання. Це послабить одну із фіксованих точок, що була визначальною для Європи протягом десятків років, — її безпеку, економіку та інтеграцію, які завжди залежали від сильного трансатлантичного партнерства. Велике питання зараз полягає у тому, чи Німеччина як найбільш стабільна політично держава Європи та найпотужніша економіка, зможе заповнити вакуум, що з'явиться. І якщо вона це зробить, то як це сприймуть європейські партнери. Тож на кону не стільки те, як зміняться відносини Німеччини та США (вони скоріш за все охолонуть, але будуть на рівні співробітництва). Головне питання у тому, чи Європа переживе частковий вихід США і як результат головну роль Німеччини.
Перемога Трампа має серйозні наслідки для України — деякі із них безпосередні, деякі непрямі. По-перше, Україна навіть близько не буде тим пріоритетом для адміністрації Трампа, яким вона буда для адміністрації Обами. Політична підтримка і безпосередня допомога Києву знизиться із теперішнього високого рівня майже до нуля, оскількм новий Білий Дім змінює свою політику на політику пріоритету Росії. По-друге, санкції проти Росії, які були введені в тісній співпраці між США і ЄС похитнуться. Адміністрація Трампа, швидше за все пожертвує санкціями заради зближення з Кремлем. В результаті, ЄС буде важко зберігати єдність, необхідну для продовження утримання санкцій проти Росії. По-третє, Мінський процес стане безглуздою справою. Адміністрація Обами вже в основному передала керівництво цим процесом Німеччині і Франції, але надавала їхнім діям чітку політичну підтримку, що змушувало Росію принаймні вдавати серйозну участь у Мінську. Адміністрація Трампа, прагнучи повного перезапуску відносин з Росією, стане частим гостем Кремля у справах, що стосуватимуться України чи будь-якого іншого глобального питання. Це кінець Мінська. По-четверте, Путін буде переконувати Трампа, що Україна не вартує напруження у відносинах США та Росії. Навпаки, це означатиме, що вона приймає сферу впливу Росії. Це буде де-факто визнання анексії Криму і карт-бланш для Росії чинити тиск на Україну без покарання з боку США, і, як наслідок, Заходу. Якщо коротко, перемога Трампа означає кінець підтримки США незалежної і європейської України.
Читайте також: No Apocalypse
Лінас Кояла, керівник Центру вивчення Східної Європи (Вільнюс)
Обрання Дональда Трампа президентом додає ще більше невизначеності. Він це називає силою, але в теперішній геополітичній ситуації Литва прагне лідерства США, а не повороту від Європи чи непередбачуваності.
Що ж до двосторонніх відносин між Литвою та США, остання залишатиметься найважливішим союзником. Тож є надія, що "Трамп під час передвиборчої кампанії "відрізнятиметься від "Трампа-президента". Литва завжди у відносинах була ближчою до республіканців, аніж до демократів, є зв'язки із представниками Республіканської партії, яка домінуватиме у Конгресі. Хоча на сьогодні немає впевненості у тому, чи вестимуть ці традиційні зв'язки безпосередньо до Трампа, оскільки його близьке оточення виглядає дуже малолюдним станом на зараз.
Читайте також: Франція: пишемо “Трамп”, думаємо “Ле Пен”
Маттео Каццулані, незалежний журналіст (Мілан)
Треба брати до уваги, що все, що відбувається у політичному житті США має прямий вплив на Італію. Наприклад, після того як Біла Клінтона було обрано президентом, ми також мали ряд лівоцентристських урядів починаючи із уряду Романо Проді. Після перемоги Джорджа Буша-молодшого у нас знову ж таки були консервативні уряди на чолі із Сільвіо Берлусконі. Після того у США обрали Барака Обаму, молодого політика-лівоцентриста, який прагнув змінити політичну систему, у нас в Італії обрали Маттео Ренці, який тісно пов'язаний із Обамою і у них багато спільного.
На мою думку, слід чекати такого сценарію: перемога Дональда Трампа призведе до зміни в італійській політиці до такої міри, що ми можемо очікувати навіть на зміну уряду. В Італії є сили ідеологічно близькі до позицій Дональда Трампа — це партії Рух п'яти зірок та Ліга Півночі. Вони використовують популізм як спосіб отримати голоси на виборах. У них зараз є серйозна можливість прийти до влади. 4 грудня в Італії відбудеться референдум щодо зміни конституції. Маттео Ренці ризикує програти цей референдум коаліції Руху п'яти зірок та Ліги Півночі.
Також матимемо значну зміну у відносинах між США та Італією у найближчі роки. Трамп зовсім не зацікавлений Європою. Він каже, що фокусуватиметься на особливих відносинах із Великою Британією, яка більше не буде частиною ЄС. Він також відкрито говорить, що проти угоди про Трансатлантичне торговельне та інвестиційне партнерство. З політичної точки зору — це буде ситуація "замороження" відносин США та Італії.
Уряд Ренці зараз прагне зміцнити Європу, але якщо до влади в Італії також прийдуть популісти, Італія також стане антиєвропейською. Це призведе до ізоляціонізму у країні. Гадаю, що це дуже сумний сценарій про можливе "замороження" відносин між двома країнами та тенденції до ізоляціонізму в обох.