Утім, вже двадцять п'ять років моїх регулярних поїздок до України я нечасто мав нагоду дістатися саме в цей регіон, оскільки їду зазвичай через Польщу, перетинаючи кордон через Шегині або Краковець на Львівщині. Цьогоріч, у 2016-му, я в'їхав до України через Угорщину й нарешті зміг детально познайомитися з цим краєм, який у нас називають підкарпатським, але для українців він Закарпаття, адже з Києва він – за Карпатами.
Правду кажучи, перші села майже не відрізняються від тих, що по інший бік кордону: такі ж будиночки з червоною черепицею й фасадами на два вікна. Ці будинки, оточені садками, здається, сплановані одним і тим самим архітектором. Навіть прості, стримані католицькі храми з маленькими дзвіницями трохи схожі на сільські церкви у Франції, навіть пам’ятники святому Іштвану або іншому святому перед церквою. На виїзді з першого села після кордону нам бажають «Viszontlátásra» (угорською «до побачення» – прим. ред.), навіть не вважаючи за потрібне це перекласти.
Берегове – перше місто, у яке потрапляємо. Його назва походить від слов’янського «берег», а його угорська назва – Beregszasz (Береґсас). Впадає у вічі присутність угорської культури. Назви вулиць, реклама – все написано двома мовами, реклама весільних суконь – лише угорською. На вулицях, у розмовах також часто можна почути угорську мову. Головна площа носить назву Ференца Ракоці, чиє зображення бачимо на барельєфі великої будівлі. Пам'ятна дошка сповіщає, що 21 грудня 1705 року він закликав усіх мешканців стати учасниками повстання проти Габсбурґів. На той час князь Трансільванії користувався підтримкою Франції, точніше, Людовіка XIV — для того, щоб послабити Австрію.
Читайте також: Львів. Місто-чоловік
На вулиці, що перетинає все місто, бачимо угорську школу, яка носить ім’я угорського поета першої половини ХХ віку Дьюли Ійєша, а пішохідній вулиці, яка і є центром міста, дав назву ніхто інший як поет ХІХ століття Шандор Петефі, адже саме він читав колись лекцію в одній з тутешніх будівель. Найважливіша споруда міста – це музей або інститут угорської культури Закарпаття-Карпатолйо.
Втім, попри сильне угорське домінування, українська культура тут також присутня – вона втілюється у греко-католицькій церкві й інших інституціях. При в’їзді та виїзді з міста вас вітають «Ласкаво просимо» та «До побачення», але також «Üdvözöljük közsengünkben» й «Viszontlátásra».
З Берегова до Хуста дорога веде через виноградні райони Закарпаття. Виноградники виблискують на сонці, гарно підрізані, доглянуті. Мені траплялося пити місцеве вино, я купував його у виробника. Не можна сказати, що це якесь особливе вино, але його можна пити, воно свідчить про традицію угорського виноградарства.
Читайте також: Чорноморськ: у пошуках утраченого пляжу
Одна з найбільших виноградарських спільнот дала ім’я місту Виноградів, з цілком прозорим значенням для всіх, хто вивчав якусь зі слов’янських мов, але таблички при в’їзді до міста змінюються й, замість вказувати латинкою Vynohradovo, дають зрозуміти, що ви у Nagyszőlős (Надьселеш), що є угорською назвою цього міста й перекладається як «великий виноградник». Понад те, наступне село змінює свою назву у транскрипції латинкою: під українською назвою Мужієво латинська назва стерта й замінена написаним від руки Nagymuzsaly. Це нагадує мені часи у Франції, коли назви певних міст на кшталт Перпіньяна злісно замінювали на написане від руки Перпінья або Авіньйон на Авіньюн, аж поки не були поставлені таблички з регіональними варіантами назв.
Порівняно з Береговим, Хуст справляє враження великого міста, і міста більш українського, це один із районних центрів Закарпаття. Центр міста вибудовується довкола пам’ятника жертвам Другої світової війни та його основних культових місць: двох греко-католицьких церков, угорського римо-католицького костелу Святої Єлизавети з репродукцією Рембрандтового «Повернення блудного сина» на фронтоні, маленької протестантської церкви, церкви адвентистів сьомого дня і також синагоги, яка височіє на пішохідній вулиці міста, — дуже чистої й добре відреставрованої. Між угорським костелом і синагогою, на великій площі, – ринок, який пропонує передусім одяг та всілякі інші речі, тож я купую тут літні сандалі, футболку та фрукти в дорогу.
Місто Хуст, як і вся Підкарпатська Русь, було колись великим єврейським центром. Двоє видатних інтелектуалів відвідали цей регіон у 1930-х, за кілька років перед зникненням цієї спільноти: журналіст і письменник Альбер Лондр у 1930 і Роман Вишняк між 1935 і 1938. Альбер Лондр приїхав поїздом, який прямував із Праги, і мусив пересідати в маленькому містечку, щоби продовжити шлях до Мукачева. «Ось вони, євреї! Я відразу ж подумав про незвичайних персонажів, які зійшли до нас із малодослідженої планети; але це таки були євреї.
Читайте також: Гусятин і його переходи
Посеред снігів вони видавалися геть чорними, і їхні бороди та їхні кафтани надавали їм вигляду кипарисів». Альбер Лондр намагався їх сфотографувати, заговорити до них, але безрезультатно. «Оскільки в цій країні говорять одинадцятьма мовами, з яких найбільш знані малоросійська, чеська, мадярська та їдиш, моя французька навряд чи могла мати якийсь успіх». Романові Вишняку, який говорив деякими з цих мов, вдалося сфотографувати євреїв. Ці фотографії повертають нам образ краю, який нині видається геть нереальним, особливо зворушливі світлини дітей у єшиботі, де вони читають Тору й тексти на івриті.
Я не знаю, чи синагога у Хусті діє, але ввечері бачу пані, яка туди заходить, відчиняючи двері ключем, і для мене це знак, що синагога не покинута. Я починаю розмову, пані каже, що приходить сюди щовечора — поглянути, чи все гаразд, і що якщо я хочу відвідати найближче богослужіння, маю зачекати до п'ятниці вечора. Я знов і знов пригадую і вкотре намагаюсь уявити брутальне виселення євреїв із Хуста, у два етапи: спочатку, в серпні 1941-го — вони були депортовані мадярами до Кам'янця-Подільського й розстріляні есесівцями, потім тих, хто лишились у Хусті, у травні 1944-го німці вивезли до Аушвіца та знищили у газових камерах.
Готель “Карпати” пропонує дуже приємні кімнати, в цьому місті, яке вважають курортним, у двох кроках від лісу та гір. Я зупиняюсь тут, сподіваючись дослідити завтра трохи більше.
З французької переклала Анастасія Левкова.