Світові ЗМІ повідомляють про смерть Анджея Вайди, згадують його творчість і біографію. AFP називає його «співцем важкої польської історії, якій він зумів надати універсальний вимір». Варшавська “Gazeta Wyborcza” пише: “Анджей Вайда мав 90 років. Його найвидатніші фільми давали змогу найкраще зрозуміти свідомість польського інтелігента. Головною темою його кіно була Польща».
Газета “The New York Times” написала: «Анджей Вайда, великий творець польського кіно, звернув увагу на польську дійсність, чутливість і пам’ять, підкреслюючи елементи, які інколи були не зрозумілі іноземним глядачам».
«Польща втратила не тільки одного з найвидатніших творців, а й незалежного митця, що став символом занепаду комуністичного режиму», ― пише іспанська газета “El Pais”.
Анджей Вайда був одним з найвидатніших режисерів у історії кіно, співтворцем польської кінематографічної школи, лауреатом між іншим Срібної Пальми в Каннах за фільм «Канал» (1957 р.), нагороди FIPRESCI (Міжнародної федерації кінематографічної преси) у Венеції за фільм «Попіл і діамант» (1959 р.), Срібної Мушлі в Сан-Себастьяні за «Весілля» (1973 р.), FIPRESCI в Каннах за «Людину з мармуру» (1978 р.) і Золотої Пальми в Каннах за «Людину з заліза» (1981 р.).
Чотири фільми Анджея Вайди були номіновані на Оскара: «Земля обіцяна» (1976 р.), «Панночки з Вілька» 1980 р.), «Людина з заліза» (1982 р.). і «Катинь» (2008 р.). 2000 р. Вайда отримав Оскара за весь творчий доробок. За кілька тижнів до смерті митця в якості польського претендента на Оскара висунули його останній фільм «Повідоки», історію художника Владислава Стшеминського, митця, що зберіг вірність власному баченню мистецтва й не піддався примусовій системі. Це розповідь про те, як комуністична влада знищила непокірну людину.
Читайте також: Анджей Вайда про маму, тата, Катин і Харків
Для мене видатний режисер, якого польський історик Януш Тазбір назвав Архітектором Уяви, лишиться в пам’яті просто як Пан Анджей, що з ним я провів кілька незвичайних днів під час його візиту в Україну з нагоди прем’єри фільму «Катинь». У моїй пам’яті глибоко закарбувалася наша спільна подорож до Харкова, де Пан Анджей вирішив бути присутнім на прем’єрі фільму «Катинь». У лісі коло П’ятихаток неподалік від Харкова 1940 р. поховано жертви катинського злочину: 3739 офіцерів Війська Польського, військовополонених із табору в Старобєльську, розстріляних НКВД у Харкові. Серед страчених був і батько Анджея Вайди професійний військовий Якуб Вайда. Та перша в житті пана Анджея поїздка до Харкова була для нього своєрідною дуже особистою прощею до місця, де навіки спочив його батько. Та подія була особлива, дуже приватна і тяжка, проте анітрохи не потьмарила його осяйності та відвертості на людях. У тій прощі я був товаришем Пана Анджея майже цілодобово від виїзду потягом із Києва, протягом двох днів у Харкові й по дорозі назад до Києва. Понад десять годин спільних розмов, дискусій, спогадів і анекдотів. Ми двоє і дружина пана Анджея актриса, режисер, кіно-і театральний сценограф Кристина Захватович. Ті спільні, подаровані Богом години були для мене одним з найглибших інтелектуальних досвідів, які коли-небудь траплялися в моєму житті. Пан Анджей від самого початку відкрився для розмови, для діалогу з не відомим йому чоловіком, але завдяки його постаті я теж розкрився йому. То була чудова, глибока і дуже людська розмова, яка й досі зі мною і, певне, буде зі мною так довго, як і пам’ять про цього виняткового митця і людину.
Читайте також: Літописець опору
Під час зустрічі зі студентами Харківського університету Пан Анджей відверто поділився глибокою правдою про себе як людину. І як творця. Зі щирістю, перед якою не вистоїть ніщо, признався, що найкращі сцени в його фільмах створили його асистенти, а він тільки звернув на них увагу і вибрав; розповів, що його найбільший талант як режисера ― добір гідних співробітників і мобілізація їх для якнайвищого творчого зусилля; сказав, що він живописець, але став режисером, бо не вміє працювати в самотності, тому й заздрить усім художникам, наділеним цим умінням. Під кінець зустрічі розповів, що творить польське кіно польською мовою, бо тільки цією мовою здатний розповісти правду про себе і народ, маленькою часткою якого є він сам. А ще я пам’ятаю, як Пан Анджей, дякуючи президентові Ющенку за вшанування його орденом Ярослава Мудрого, сказав: «Прізвиська монархам дає народ, помічаючи найхарактерніші риси володаря. В Польщі ми мали короля Хороброго (Болеслава), Сміливого (Владислава), Відновителя (Казимира), але ви, українці, мали володаря, якого прозвали Ярославом Мудрим. Це промовляє само за себе, і тому я з великою честю приймаю цю високу відзнаку».
Від нас пішов Анджей Вайда, видатний польський кіно- і театральний режисер, Архітектор Уяви, Друг України, а для мене просто Пан Анджей.