Справді, усі ці 23 роки – Форум майже ровесник української незалежності – він давав можливість українським видавцям реалізувати чи принаймні показати українському книголюбові свою продукцію. В умовах відсутності місць для розповсюдження це справді було єдине місце, де читачі могли придбати українські книжки. Чи змінилася місія Форуму сьогодні? Якщо так, то наскільки змінилися методи діяльності?
Тема цьогорічного Форуму дещо тавтологічно, але концептуально сформульована як «Межі кордонів». Багато заходів зосереджувались на тому, щоб показати можливості виходу за межі самих себе, потреби дивитися ширше – були цикли розмов про досвід писань про інші країни й культури, про мандри, про неупереджене, без стереотипів, сприйняття Іншого – чи в національному, чи релігійному, чи расовому, чи у значенні неповносправності, чи у будь-якому іншому значенні. Утім, на відкритті пролунало також, що за межі виходити варто, але кордони – це те, що варто поважати, – для українців питання поваги до кордонів ось уже два роки як не можна більш актуальне й болісне.
Мені ж у цій статті йтиметься про те, як український книжковий ринок потроху виходить за межі, в яких він поміщався раніше, і як йому перестає відповідати пропозиція Форуму видавців.
Гігантоманія
Фестивальна частина Форуму видавців на сьогодні вельми розгалужена, і в її межах можна знайти заходи – презентації, автограф-сесії, дискусії, лекції, читання, перформенси тощо-тощо – на будь-які смаки й інтереси. Цьогоріч розмови на надзвичайно важливі актуальні теми пропонували кілька тематичних майданчиків, як-от «Історія», «Мандри», «Література проти агресії», «Наука і технології», «Художній репортаж», «Крим» та інші. У 2016-му на Форум вартувало приїхати принаймні заради того, щоб послухати видатного литовського письменника й правозахисника Томаса Венцлову, одного з чільних австрійських авторів Карла-Маркуса Ґауса, одного з майстрів знаного у всьому світі польського репортажу Вітольда Шабловського, російську журналістку – активну популяризаторку науки Асю Казанцеву, відомого французького письменника Фредеріка Беґбедера, письменників із країн Африки – Зукісву Уоннер із ПАР, Аля Аґамі родом з Уганди, який живе в Данії, – тут названо лише крихітний відсоток закордонних інтелектуалів, не кажучи про українських авторів, перекладачів, літературознавців, які брали участь у Форумі і яких вартувало почути, – багато з них у масштабах мислення й професійності не поступаються видатним закордонним колегам.
Читайте також: Молочний шлях культури
І при цьому всьому, чесно кажучи, гігантоманія Форуму неприємно вражає. Годі зрозуміти, чому досі не введено обмежень на кількість заходів, як ці обмеження вводить, наприклад, київський Книжковий Арсенал, обираючи із запропонованого видавцями й іншими культурними інституціями тільки найбільш якісне. На один і той самий час у різних локаціях Львова може відбуватись тридцять заходів – спробуй обери, на що піти! (як показує досвід, у такому випадку не йдеш на жоден). Щороку літературний фестиваль Форуму з’їдає сам себе: логіка видавців полягає в тому, що, оскільки заходів дуже багато, то саме їхній потрібно провести кілька разів у різний час у різних місцях – мовляв, охочі матимуть так більше шансів потрапити на імпрезу. Але таким чином ефір стає наповнений куди далі щільніше!!! Не кажучи вже про те, що з погляду логістики зорганізувати все це якісно – завдання з нереальних, недаремно на Форумі щороку (й цього – так само) безліч накладок, малопристосованих для літературних заходів місць тощо. Якщо раніше Форум погоджувався на все запропоноване будь-ким, керуючись тезою, що український ринок – і книжки, і заходи – такий дрібний, що відкидати не можна нічого, то зараз уже варто перебирати й сміливо відмовлятись від неякісного.
Зазвичай у країнах із розвиненим книжковим ринком такого роду імпрези слугують також для проведення бізнес-переговорів на кшталт домовленостей про умови реалізації книжок або про купівлю прав на переклад чи, скажімо, навіть пропозицій роботи – адже в один і той самий час в одному місці збираються чи не всі учасники книжкового ринку певної країни. В умовах же Форуму все це дуже незручно, оскільки більшість видавців, письменників, перекладачів, літературознавців – забігані на заходах і, попри те, що цей час для більшості минає дуже цікаво й зазвичай весело, всі тільки й мріють що про понеділок після Форуму і важливі розмови відкладають на наступні тижні, але після Форуму якісні домовленості вже навряд чи вдадуться, оскільки автори, видавці, літ агенти – як закордонні, так і з різних українських міст – роз’їдуться, а у Львові вони могли навіть не мати часу перетнутись і обмінятись контактами й побажаннями.
Продаж і купівля: не Форумом єдиним
Щодо ярмаркової частини і книжок як таких, то організатори відзначають більшу кількість проданих квитків у Палац мистецтв, ніж минулого. Відвідувачі відвідувачами, але видавці вважають, що якраз покупців було менше – оцінюють за меншими, ніж торік, виручками. Дехто припускає, що в українських книголюбів потоншали гаманці, тому продажів менше. Певні видавці визнають: якщо цьогоріч вони не мають у своєму арсеналі новинок або присутності відомих авторів коло їхніх стендів (наприклад, з автограф-сесіями), то годі сподіватись на ажіотаж саме коло книжок цих видавців. Щодо зменшення кількості покупців на цьогорічного ярмарку, то, думаю, можна орієнтуватись на приблизну цифру 10 % – на стільки менше їх було в Палаці мистецтв цього року, ніж минулого (цифра озвучена керівником одного з видавництв, чия кількість новинок у вересні 2016-го відповідала кількості новинок у цьому ж місяці торік, а отже, можна порівнювати).
Читайте також: Форум видавців: чи виживе українська книжка в добу окупації?
Утім, я майже впевнена, що менша кількість відвідувачів Палацу мистецтв – не через інфляцію і не через зменшення інтересу до книжок чи до культури загалом. А через те, що потенційні читачі рік у рік дедалі краще розуміють, що Форум є далеко не єдиним місцем, де можна купити книжки. Дехто зізнається у Facebook, що поїхав зі Львова без жодної книжки, бо планує купити їх у книгарні «Є» свого міста. Раніше на Форум справді приїжджали покупці з різних міст України, знаючи, що поза львівським ярмарком не зможуть відшукати цікавих їм видань, а тепер, порахувавши витрати на дорогу, розуміють, що їхати на Форум – це собі дорожче, дешевше – замовити книжки через інтернет-магазини чи піти до книгарні, де без штовханини, у спокої й тиші можна буде погортати новинки. Крім того, багато хто розуміє, що видавці на Форумі не ставлять найнижчих можливих цін – вони тут цілком ринкові, майже як у магазинах, у декого навіть дорожче.
Простір, невідповідний до часу
Вже неодноразово йшлося про те, що Палац мистецтв – це дуже погано пристосована до проведення виставок локація – Львову кричуще бракує виставкового центру, і якщо мерія міста дбає про його імідж, то виставкова зала – це один із його чільних складників – для іміджу, який із часом має тенденцію переходити у прибуток, вигідніше збудувати виставковий центр, ніж готель, хоч останній дає прибуток значно швидше. В умовах Палацу мистецтв усе виглядає не як ринок, а як базар у часи «ліхіх дев’яностих», а якщо ще взяти до уваги те, що до Палацу мистецтв у час Форуму пускають через боковий вхід, по якому йдеш наче крізь катакомби, не маючи змоги зайти на перший поверх інакше, ніж через третій (я не жартую – хто був на Форумі, зрозуміє, про що йдеться), то стає зрозуміло, чому потенційні закордонні контрагенти не поспішають тут дивитись на українські видання.
Вихлюпуючись за межі
Від першого Форуму минуло 23 роки, й мало хто з українських видавців чи письменників наважується якогось року його оминути. Правилом доброго тону щодо вересневої книжкової події у Львові є дві парадоксальні речі: з одного боку, Форум прийнято критикувати за організацію, з іншого – попри все, готувати новинки саме до нього, бажати презентувати їх саме на ньому, говорити всім, який він прекрасний і як багато чудових людей вдалося побачити за той час. Форум справді дуже цінний, дуже цікавий, навіть попри недоліки в організації. На ньому справді дуже висока концентрація тих, від кого залежить ментальне – а від цього й фізичне – майбутнє України та Європи. Форум, напевно, не має загаснути, навіть хоча б завдяки тому – слід віддати належне – що всі ці 23 роки він таки розвивається, на ньому з’являється щось нове, актуальне саме в цей час.
Читайте також: Швейцарські репери, грузинські поети і суцільні перформанси
Але книжковий ринок уже – слава Богу! – не поміщається на Форумі видавців, це вже не кільканадцять коробок книжок, як двадцять років тому, він уже не може задовільнитись місцем у Палаці мистецтв, технічною якістю наданих для заходів приміщень… Певна частина українських видавців за останнє двадцятиліття у забезпеченні якості – і самих книжок, і їх популяризації – дуже виросла, інші ж лишились у кращому випадку на рівні, скажімо, початку 2000-х. Форум у плані технічної організації орієнтується на середняка, приймає всіх, тоді як слід було б орієнтуватись на найкращих, таким чином встановлюючи планку, виховуючи професійність. Ярмарок варто переносити і/або робити акцент на дуже якісно організованій фестивальній частині. Форум видавців намагається крокувати в ногу зі змінами в країні і його майбутнє залежить від того, чи крокуватиме він у ногу з розростанням – і кількісно, і якісно – українського книжкового ринку.