Відтоді як президентові Порошенку таки вдалося проштовхнути всіма правдами й неправдами на посаду прем’єр-міністра Володимира Гройсмана, український політикум затих. Ну не те щоб зовсім, але явно взяв паузу. Однак це оманлива пауза. Всі, й насамперед сама Банкова, розуміють, що суперечності та проблеми, які так яскраво висвітлилися під час «гройсманіади», нікуди не поділися. І що суспільне розчарування та втома від влади, яка так і не змогла запровадити рішучі зміни, дуже великі. І що вони обов’язково виллються в зміну цієї влади. Тому там гарячково підшуковують варіанти, як же вийти на виборчий цикл із шансами на успіх. Найближчі літні місяці будуть присвячені цим пошукам. Однак деякі напрацювання розвиднюються вже зараз.
В українському політикумі діє тільки одне правило: ніколи не знаєш, що буде завтра. Однак, як і попереджав у минулих публікаціях Тиждень, 2016 року виборів, швидше за все, не буде. Передусім ідеться про позачергові перегони до Верховної Ради, які здавалися такими близькими ще кілька тижнів тому. Однак призначення Володимира Гройсмана засвідчило, що буквально за півкроку до прірви в української «еліти» все ж таки вмикається самозбереження. І Петро Порошенко, і Арсеній Яценюк прекрасно розуміють, що позачергові парламентські вибори якщо не стануть політичною могилою, то принаймні закриють питання про нинішній владний дуумвірат.
Читайте також: Новий уряд: квоти та конфлікти
Саме тому вони таки домовилися про більш-менш прийнятний для обох варіант подальшого існування коаліції, за якого кожен дістав те, що хотів. Яценюк — збереження впливу й важливих посад за умови формальної відставки, Порошенко — формальну консолідацію всіх гілок влади під своїм омофором. Однак отримана конструкція нової коаліції дуже крихка. Не так навіть через критичну кількість депутатських багнетів у фракціях БПП та «Народний фронт», як через величезні внутрішні суперечності і між командами президента та екс-прем’єра, і всередині їх самих. Але тепер обидва діячі зроблять усе можливе, щоб ця конструкція проіснувала якомога довше.
Найближчим тестом на міцність для коаліції та закінченням нинішнього затишшя стане внесення урядового пакета законопроектів під кодовою назвою «Співпраця з МВФ». Фактично це законопроекти не Кабміну, а Адміністрації президента. Так, глава АП Борис Ложкін нещодавно заявив: «24 важливих проекти законів треба ухвалити вже до кінця травня, бо від цього залежить, чи отримає Україна $1,7 млрд від МВФ, €705 млн від ЄС та додаткові $1 млрд під гарантії уряду США. Загалом до кінця року в межах співпраці з МВФ та ЄС має бути розроблено та ухвалено парламентом ще 129 законів, значна частина яких — пряма відповідальність Кабміну». Зокрема, ці законопроекти передбачають надання міністрам більших повноважень щодо призначення та звільнення своїх заступників, держсекретарів, керівників центральних органів виконавчої влади та їхніх заступників.
Цікаво буде подивитися, як і що саме з цього переліку внесе Гройсман до Ради, адже всі експерти та політологи прямо говорять про те, що екс-спікер має чималі амбіції й зовсім не збирається від них відмовлятися. Саме від процесу ухвалення згаданих документів можна починати відлік часу для реалізації сценаріїв розвитку політичних подій на найближчі місяці.
Отже, перший сценарій — ухвалення пакета законопроектів провалюється, наприклад, через те, що НФ відмовляється давати за них голоси. Через конфлікт інтересів чи банальний брак голосів, до того ж, що цілком реально, в обох фракціях. Відповідно запускається ланцюгова реакція, яка в теорії має призвести до розпаду коаліції та перевиборів. Однак цей варіант видається напрочуд нереальним. По-перше, треба розуміти, що на сьогодні в коаліції лишилися тільки дві сили, котрі, як ми вже казали, життєво зацікавлені в тому, щоб таки домовитися, бо прекрасно усвідомлюють: 90% із них не мають шансів потрапити до наступного складу Ради. І можна не сумніватися, що Петро Олексійович з Арсенієм Петровичем намагатимуться знайти компроміс до останнього. По-друге, навіть якщо конфлікт таки почнеться, треба враховувати, що нинішня сесія ВР закривається в липні. І навряд чи хтось захоче вирішувати такі серйозні речі, як перевибори влітку, або навіть банально не встигне. А за півтора місяця канікул можна домовитися про що завгодно. Тож цей варіант розвитку подій на літо визначаємо як найменш імовірний.
Єдине, що може його наблизити, — це великі корупційні скандали в оточенні президента чи навколо нього самого. Якраз на кшталт «офшоргейту», який уже другий місяць гуляє українським інформаційним простором через публікації «панамських документів». Хоча навряд ця тема може завдати президентові більшої шкоди, ніж уже завдали очевидніші епопеї з призначенням Гройсмана чи навколо Генеральної прокуратури.
Другий сценарій — БПП і НФ спокійно домовляються між собою, мобілізують усіх депутатів, добирають (докуповують) потрібні голоси в групах «Відродження» та «Воля народу» й проводять необхідні законопроекти. Після чого мирно добивають нинішню сесію та їдуть відпочивати на Сейшели чи де там зараз модно в нашого політбомонду. Про жодні перевибори не йдеться. Цей варіант слід визнати найреальнішим і найімовірнішим.
Читайте також: Друге пришестя реформаторів
Однак не варто забувати, що в парламенті є ще три фракції, які колись входили до коаліції, а потім нібито з неї вийшли й подалися в опозицію, хоча фактично й далі співпрацюють із Банковою. Це «Самопоміч», «Батьківщина» та радикали Ляшка, які зараз гарячково підшуковують можливість хоч якось повернути свій вплив. І тому третій сценарій розвитку подій пов’язаний насамперед із ними. До цього додамо також й фактор Донбасу, точніше гіпотетичну можливість ухвалення законопроекту про вибори в ОРДіЛО.
Та достеменно відомо, що в АП, у надрах якої розробляється відповідний законопроект, абсолютно не збираються торпедувати цей процес. За інформацією Тижня, там прекрасно розуміють, що внесення такого законопроекту надасть політичній кризі другого дихання. Адже колишні «міноритарії» коаліції використають цю карту для розкачки ситуації та подальшої торгівлі за своє «умиротворення», за відповідні посади та потоки у виконавчій владі. Або навіть і не за посади, а за доведення ситуації до позачергових виборів.
Варто згадати, через кого пішов перший злив інформації про те, що нібито США вустами Вікторії Нуланд вимагають від України термінового ухвалення закону про вибори в ОРДіЛО. Це була депутатка від «Самопомочі» Вікторія Войціцька. Плюс голосів за такий законопроект немає навіть усередині самої коаліції. Так, «Народний фронт» категорично відмовляється голосувати за будь-які законопроекти про статус Донбасу чи вибори в ньому, допоки звідти не будуть виведені російські війська. Подейкують, що це позиція особисто Олександра Турчинова. Тому, як запевнили нас поінформовані джерела, і «ситуативна кімната» аналітиків АП під керівництвом Ростислава Павленка, і «кімната» Березенка — Кононенка, інший центр впливу, радять президентові якомога довше тягти час у цьому питанні, заговорювати зуби Заходу й у жодному разі не допускати появи виборчого законопроекту в парламенті.
Отже, як бачимо, третій сценарій — розкачка ситуації через законопроект про вибори в ОРДіЛО руками трьох «новоопозиційних» парламентських фракцій — видається ймовірним, але тільки за умови, що Банкова вирішить внести згаданий документ до сесійної зали.
Читайте також: Коаліційна незгода
Утім, якщо подивитися трохи далі, ніж нинішнє літо, стає зрозуміло, що затягувати час, до чого, власне, наразі й зводиться вся політика АП, до нескінченності неможливо й контрпродуктивно. О’кей, навіть коли вдасться оминути небезпеку
позачергових перегонів 2017-го й 2018-го, 2019-го йти на чергові вибори таки доведеться. І якщо комусь здається, що це дуже далеко, то він помиляється, адже цикл підготовки до перегонів з боку влади має починатися щонайменше за півтора року до дати голосування. Це період так званої роздачі слонів та підшуковування союзників. А також створення зручних суперників.
І тут ми підходимо до найцікавішого моменту. Головний козир Банкової на сьогодні в тому, що коли на парламентському рівні за бажання формальну альтернативу БПП знайти не проблема, то на президентському конкурентів у Петра Порошенка не спостерігається. Андрій Садовий, здається, так і не вирішив, чи треба йому цього, а інших «рейтингових» конкурентів у нинішнього глави держави немає. Тому дивитися треба на тих, хто зараз уже в строю. Власне, у теорії конкуренцію Порошенкові можуть скласти або Юлія Тимошенко, або Юрій Бойко з Опоблоку.
За інформацією Тижня, Банкова планує починати відкатувати стару-добру технологію виведення в другий тур зручного суперника, який у будь-якому разі програє. Свого часу так Кучма вивів у другий тур Симоненка, Янукович мріяв повторити такий трюк з Олегом Тягнибоком. Тепер Банкова думає над тим, хто ж виступить у ролі спаринг-партнера. І, як нам стало відомо, там схиляються до прізвища Тимошенко. Яка, попри чергове зростання рейтингу, що ґрунтується на популістичній критиці підвищення тарифів, має чітку межу прихильників (як засвідчило протистояння з Януковичем на виборах-2010) і чималу армію ненависників. Ідеальний суперник.