Політика

  ▪   Роман Малко

Друге пришестя реформаторів

Чи існує насправді в українському парламенті коаліція? За деякими ознаками нібито так. Дві великі фракції, доповнені рекрутованими нашвидкуруч колегами з вільного плавання, мають у сумі 226 депутатів. Цього більш ніж достатньо, аби братися до заміни уряду та порядкування в парламенті. Але на цифрах все, власне, й закінчується.
Матеріал друкованого видання
№ 15 (439)
від 14 квітня, 2016

Основні гравці парламентської «кухні» НФ і БПП вирішили зіграти в чергову гру в стилі «папєрєдніков». Ставку було зроблено на укрупнення фракції БПП ­через залучення в її лави позафракційних депутатів або колег-перебіжчиків. Найперше повернули вигнаного за специфічну поведінку депутата Олега Барну, а далі вже закликали нових членів: колишніх нардепів із «Самопомочі» Ірину Суслову, Віктора Кривенка та Павла Кишкаря, екс-свободівців Юрія Бублика та Сергія Рудика, депутата із групи «Воля народу» Андрія Немировського й позафракційного Сергія Міщенка. На яких умовах ці люди вирішили підставити плече президентській політсилі, історія замовчує, але деякі народні обранці, до яких також підходили з аналогічними пропозиціями, твердять, що ціна питання в кожного різна й може коливатися від пропозицій кинути трохи бюджетних грошей на округ та позакривати всі порушені кримінальні справи аж до цілком конкретного гонорару, скажімо, $2 млн. Виплачувати його, щоправда, обіцяють частинами, але й це непогано. У будь-якому разі достатню кількість кнопкодавів назбирати вдалося, тільки-от чи вдасться повноцінно задіяти їх і надовго втримати в єдиному ­колективі?

На час написання цього тексту певної інформації про конкретні домовленості з приводу узгодженої кандидатури нового прем’єра, а також його Кабінету немає. Кого тільки не сватають у прем’єри й міністри, але наразі все це лише версії. Про справжню ситуацію знає лише «велика сімка», яка шляхом спроб і помилок намагається зліпити хоча б щось варте уваги й при цьому вигідне для себе. Хоча можливий склад Кабміну почав викристалізовуватися. Нібито після довгих торгів усе-таки погодився очолити уряд нинішній спікер Володимир Гройсман. Першим віце-прем’єром та міністром економіки може стати представник президента у ВР Степан Кубів, а його заступниками — Юлія Ковалів і Максим Нефьодов. Віце-прем’єром із соціальних питань — Павло Розенко, віце-прем’єром із євроінтеграції — Іванна Климпуш-Цинцадзе, а віце-прем’єром із гуманітарних питань залишиться В’ячеслав Кириленко. Незрозуміла ситуація із протеже Гройсмана Володимиром Кістіоном. Його нібито планували посадити в крісло віце-прем’єр-міністра з питань АТО та окупованих територій, але фракція БПП наполягає на створенні окремого міністерства з питань у справах окупованих територій і тимчасово переміщених осіб, яке хоче віддати протеже Третьякова Вадиму Чернишу.

Під час коаліціади на-гора повилазили всі скелети і проблеми президентської команди, яка виявилась навдивовижу різношерстою і розрізненою

Що ж до міністрів, то заступник глави АП Олександр Данилюк може очолити Мінфін, Остап Семерак із НФ — Мінекології, а Лілія Гриневич, теж із НФ, може стати керівником Міносвіти. Заступника він­ницького мера Андрія Реву садовлять у крісло міністра соцполітики, заступника міністра інфраструктури Володимира Омеляна підвищать до рангу міністра, Геннадій Зубко з віце-прем’єра — міністра регіонального розвитку перетвориться просто на міністра регіонального розвитку, в культурне відомство повернеться Євген Нищук, Міненерговугілля обіцяють вручити порошенківцю Ігореві Насалику, аграрну політику віддадуть його соратнику Тарасові Кутовому. Зі старих міністрів можуть залишитись очільник МВС Арсен Аваков, МО — Степан Полторак, МЗС — Павло Клімкін, Мін’юсту — Павло Петренко, Мінінформполітики — Юрій Стець та Міністерства молоді — Юрій Жданов. На посаду міністра Кабміну сватають керівника апарату голови ВР Олександра Саєнка. Із приводу міністра охорони здоров’я наразі ще нічого не відомо, торги тривають. Відтак стверджувати, що все найближчим часом проясниться і країна отримає нарешті новий уряд, зарано. Хоча цього дуже бажали б закордонні партнери, яким президент Порошенко пообіцяв, що все найближчим часом стабілізується. Як і члени нової коаліції, котрі не хочуть знову занурюватись у виборчі перегони, бо з таким шлейфом здобутків, як у них, це доволі ризиковано.

Читайте також: Нова точка відліку

Наскільки нинішня модель коаліції виявиться життєздатною, покаже час. Судячи з усього, вона ще більш тимчасове явище, ніж сподіваються її творці. Ані уряд, якщо він буде створений на тих принципах, на яких формується, ані його парламентська група підтримки, схоже, не стануть рушіями сподіваних та безліч разів анонсованих змін. Урядіада розбила всі можливі ілюзії щодо можливої концентрації влади в руках президентської команди. Багато хто цього боявся. Були й такі, хто вважав, що принаймні гіпотетично вона уможливить увімкнення процесу реформ, адже тоді було б більш-менш зрозуміло, від чиєї політичної волі вони залежать. Але цього, мабуть, не буде. Під час коаліціади на-гора повилазили всі скелети і проблеми президентської команди, яка виявилася навдивовижу різношерстою та розрізненою. Навіть Гройсман, плоть від плоті Порошенка, і той, виявляється, вміє показувати зуби, коли коса находить на камінь. Що вже казати про решту «любих друзів». Увесь цей багаж нині впливатиме й на роботу уряду, й на коаліцію, а тому на політичній кризі навряд чи варто ставити хрест.

Читайте також: Від романтизму до прагматики. Перспективи України у західному світі

Навіть якщо домовитися таки вдасться й уряд оберуть, щоб працювати повноцінно, коаліціантам доведеться шукати й надалі варіанти розширення своєї компанії. 226 голосів — це критичний мінімум, і, зважаючи на багатополярність груп та інтересів, які становлять радше ситуативний союз, а в процесі неодмінно конкуруватимуть поміж собою, наявність іще бодай кількадесяти надійних партнерів коаліції явно не завадить. Чи знайдуться вони в парламенті й хто ними може стати, з’ясується в процесі. У тому, що охочих іноді, коли вигідно, пограти в парі з провладною ватагою виявиться чимало, можна не сумніватись. Утім, тоді вже доведеться говорити про існування «ширки». Але якщо це заради «проведення реформ» та заради «підвищення добробуту і якості життя громадян України», то на таку дрібничку, мабуть, можна буде заплющити очі.

Отже, питання перезавантаження влади не перестає бути актуальним, урядіада це лише підтвердила, а тому позачергові вибори чи то восени, чи то навесні наступного року таки будуть. А от коли саме, стане зрозуміло трохи згодом…

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.