Алла Лазарева головна редакторка «The Ukrainian Week, Edition Francaise», керівниця напрямку іномовлення, власна кореспондентка «Тижня» у Парижі

Війна під вікнами

Світ
19 Листопада 2015, 16:48

8 арештів, 2 загиблих, 5 тисяч розстіляних набоїв, 8 годин безперервного штурму. Але Абделхамід Абаауд, якого сподівалися затримати під час цього поліцейського рейду, загинув під кулями, не залишивши слідству можливості зібрати свідченння, а рідним загиблих від терактів – дочекатися судового процесу над терористом. “Та тут не 7 арештів треба робити, а 77!” – обурюється сусідка. Її думку поділяють багато мешканців передмістя. Підліткова злочинність тут — звична буденність, торгівля наркотиками — ледь не відкрита комерційна діяльність чудових молодих людей, яким дуже подобається дихати свіжим повітрям з ранку до вечора… “Я побачила військових на вулиці й подумала: ну слава Богу! Буде нам хоч трохи спокою, для розмаїття”, – зауважила інша сусідка, Анабель, вчителька початкових класів.

Школа, в якій працює Анабель, знаходиться аккурат на вулиці Корбійон, що зажила недоброї міжнародної слави через недавню поліцейську спецоперацію. “Тут ніколи не було спокою, – розповідає вчителька. – Наркоторговці “працювали”, не ховаючись. Рекет — такий поширений, що краще дітям по одинці зі школи не виходити. Я зовсім не здивована, що кузіна одного з найнебезпечніших терористів ІДІЛу мешкала саме тут…”

Читайте також: Технологія гіршого

Колеги з BFM TV зуміли записати коротеньке інтерв”ю з офіційним орендатором квартири, що правила за схованку терористам. Акуратна, коротка борідка, окуляри, бездоганна французька. “Я тільки позичив хату знайомим, які попросили взяти до себе на пару днів кількох друзів, – почула преса. – Я нікого не знаю, нікого не бачив…” Хлопця, звичайно, заарештували. Чи витягнуть із нього якусь стратегічну інформацію? Дай Бог, але не факт. Найцікавіший свідок – родичка Абделхаміда Абаауда, – висадила себе в повітря. “Йдеться про жахливий провал антитерористичних європейських та, зокрема, французьких служб, – написала “Libération».- Що шокує найбільше від ознайомлення з профілями багатьох ідентифікованих терористів, то це те, що всі вони часто їздили з Європи до Сирії та навпаки, перетинаючи кордони під самим носом представників влади. Попри те, що більшість з них була добре відома розвідувальним службам.”

Надзвичайний стан, що його проголосив Олланд відразу після терактів 13 листопада, дозволяє поліцейським антитеррористичним структурам здійснювати більше обшуків. “Спрощена процедура дозволила вилучити сотні одиниць зброї, частина з яких — однозначно військового призначення, – розповів Тижню знайомий поліцейський. – Ясно, що надзвичайний стан не може тривати місяцями. Треба вже змінювати формат нашої праці, відповідно до реальності, в якій живемо. Добре, звичайно, просинатися і думати, ніби довкола — самі свобода, рівність та братерство. Але світ не настільки гостинний та сонячний для всіх. На території Франції живуть, на жаль, чимало осіб з виразною кримінальною свідомістю, з діаметрально протилежними цінностями… Не визнавати цього — це прирікати країну на нові теракти”.

Читайте також: Організатора терактів у Парижі вбили під час поліцейського рейду – прокуратура

Як сталося, що такі передмістя як Сен-Дені накопчиили настільки багату колекцію проблем? – часто запитують колеги, в зв”язку з останніми трагічними подіями. Причин — декілька. Найперша, безперечно, – політичного характеру. Так званий “червоний пасок” Парижа кілька десятиліть поспіль перебував під владою комуністичних мерій. Французькі комуністи, переважно з клієнталістських міркувань, назбирали по цих, так званих “народних” передмістях, рекордну кількість соціально невлаштованого населення. Тут виросле ціле покоління батьків, яким нема що передати дітям, крім звички до утриманства й образи на цілий світ. Інша, успішніша Франція живе в запереченні реальності. Хто з ідеологічних міркувань, а хто — з інтелектуальних лінощів.

Суспільна апатія — питоме середовище побутової злочинності. Для радикальних ісламістів — це легка можливість вербувати аудиторію. Друга, соціальна причина хронічних негараздів у передмістях полягає в тому, що і злочинців, і мусульманських фанатиків сусіди, як і поліція,  вважають за краше не помічати. Паралельні реальності коли й перетинаються, то завжди — з локально або кардинально трагічним результатом. Аж поки не накопичилася критична маса.

Читайте також: Париж. Територія невпевненості

Третя причина — сказати б, філософсько-світоглядна. У дискурсі численних французьких інтелектуалів та політиків демократія часом перетворюється на аналог релігії, з жорстким кодексом догм та правил. З-поміж них — ставлення до особистих свобод зокрема і потенційних терористів. Демократичний стандарт судочинства забороняє затримувати  підозрілу особу, поки не здійснено злочин. Принцип презумпції невиновності, яким полюбляє нехтувати, до речі, українська Феміда. Але коли він стає іконою, самоціллю, об”єктом фанатизму, або прикриває звичайний страх слідчого, наслідки бувають непоправними. Як, наприклад, 13 листопада в Парижі.

Який тут вихід? Менше демократії та більше поліції? Виникає ризик сповзання у свавілля та безправність, що ми вже проходили. Проте залишати здоровезні шпарини у законах, котрі, за фактом, забезпечують комфорт терористів, також злочинно. “Без дотримання законності не буде прав людини, а з дотриманням не стає самих людей”, – гірко пожартувала одна з французьких українок. Правова та філософська дилемма стосується, безперечно, не тільки Франції.

Гібридна війна стає сумною реальністю все більшого кола країн світу. Війна йде не лише за ресурси та території, як у минулому столітті, хоча і цей фактор — впливовий. Вона розгорнулася між тими, хто визнає свободу і правом, і цінністю, та тими, хто чужу свободу ненавидить. Протистояння зобов”язує до перегляду кордонів. Не стільки географічних, скільки моральних та світоглядних. Війна — під вікном, бо почалася не вчора і не завтра закінчиться. Той факт, що дехто воліє її не помічати, нічого за суттю не змінює.