Середу треба б зробити днем Вестаґер. Принаймні таке враження було весь минулий місяць у Брюсселі: єврокомісар із питань конкуренції Марґрете Вестаґер із Данії три тижні поспіль відважно виступала проти могутніх супротивників. 15 квітня – проти Google (на її думку, компанія несправедливо надавала преференції власному шопінг-сервісу, шкодячи інтересам конкурентів). Наступного тижня вона взялася за Газпром, що майже повністю перебуває в державній власності, звинувативши його в несправедливій ціновій політиці й тиску на ринок. А 29 квітня повідомила, що перевірятиме субсидії, які уряди європейських держав надають електроенергетичним компаніям: єврокомісар вважає, що в деяких випадках може йтися про незаконну державну допомогу. На тлі різних подій, котрі постійно нагадують про слабкість Євросоюзу (від середземноморських мігрантів до нескінченної грецької саги) демонстрація сили пані Вестаґер нагадує, що Брюссель не зовсім беззубий.
Вестаґер, яка раніше була міністром економіки Данії, поза сумнівом, твердий горішок. Але її вплив пов’язаний як із європейськими законами, так і власне з особистістю. Позбавлена обмежень, які сковують більшість із 27 її колег-єврокомісарів, вона може блокувати угоди про злиття, влаштовувати несподівані перевірки приватних офісів і лякати мультинаціональні корпорації гігантськими штрафами. Як сприймають владу Вестаґер, видно з пародій на Twitter-акаунти, створені від імені різних єврокомісарів. Її колеги зображені схибнутими на техніці недотепами або міні-копіями інтригана Распутіна. А от Вестаґер на відміну від них показано в образі середньовічної войовниці, озброєної двома величезними алебардами.
Для декого влада, покладена на єврокомісара з питань конкуренції, – це модель того, чим могла б бути Європа, якби серйозно ставилася до правил. Міністр фінансів Німеччини Вольфґанґ Шойбле колись запропонував наділити єврокомісара з питань економіки, який контролює фіскальні правила єврозони, такими самими повноваженнями, як у Вестаґер. Проте інші бояться політичних призначенців із правами регуляторних органів. Ці побоювання ще дужче посилюються через схильність голови Європейської комісії Жана-Клода Юнкера називати свою адміністрацію «найполітичнішою» за всю історію. Чи не слід ізолювати питання антимонополії від політики?
Через таку стурбованість з’явилися заклики створити незалежний орган для дотримання антимонопольних законів. Вестаґер про це не бажає нічого чути. Вона визнає, що її посада політична, але у шляхетному сенсі: єдиний ринок – це той елемент ЄС, який підтримують навіть євроскептики, а конкуренція завжди посідала там основне місце. У виступах вона підкреслює зв’язок своєї роботи з обіцянками комісії вивести європейську економіку з кризи. Справи Газпрому та електроенергетичних компаній чудово уписуються в один із політичних пріоритетів комісії: створення ефективного й прозорого європейського «енергетичного союзу».
Вестаґер відкидає звинувачення в небайдужості її відомства до тієї чи тієї країни. За словами єврочиновниці, заступивши на посаду, вона попросила своїх співробітників перевірити всі архіви на предмет чогось подібного (пошуки нічого не дали). Дехто вважає, що вона запустила справи проти американської компанії Google і російського Газпрому, розпочаті її попередником, з інтервалом у тиждень, аби запобігти звинуваченням у протекції тій чи тій країні. Вестаґер просто зауважує, що така послідовність у часі свідчить: законові про конкуренцію байдужа державна належність компанії. Фактично вона застосувала свою здатність політика вибрати момент для того, щоб відкинути звинувачення в політичній заангажованості.
Читайте також: Нова реальність. Які виклики та можливості для України створює великий переділ європейського газового ринку
Чарівна, уважна й озброєна почуттям гумору, Вестаґер виділяється на тлі своїх брюссельських колег. Навіть газпромівські посадовці вражені її конкретним підходом. Американці, стривожені її членством у данській партії «Радикали», з полегшенням довідалися, що Вестаґер насправді поміркована лібералка (й із захватом дізналися, що вона послужила прототипом головної героїні модного данського політичного телесеріалу «Уряд» («Borgen»)). І хоча у Вашингтоні зростають побоювання, що Європа хоче відгородитися від Кремнієвої долини протекціоністськими бар’єрами, американські політики обережно наголошують, що не пов’язують із цим спробу покласти край монополії Google.
Але найбільші битви Вестаґер іще попереду. Кажуть, що на відміну від свого попередника Хоакіна Альмунії вона не любить закулісних оборудок і вважає за краще в разі потреби довести справу до суду. У випадку порушення закону вона пообіцяла накладати такі штрафи, які будуть «не просто рядочком у балансі». Вестаґер не боїться сутичок: у лютому, коли комісія обурювалася із приводу порушення Францією фіскальних правил, вона була серед найгарячіших прихильників накладення на Париж санкцій.
У тій суперечці Вестаґер програла. Проте їй краще вдається протистояти задумові штабу єврокомісара із цифрової економіки Ґюнтера Еттінґера стосовно регулювання десятків так званих онлайн-платформ. Згідно із цією ідеєю нові правила мали швидше допомогти приструнити технологічні компанії, ніж важка артилерія антимонопольного законодавства. Але Вестаґер зайняла чітку позицію. «Якщо можна використовувати чинне законодавство замість вигадувати щось нове, то так і слід робити», – каже вона.
Читайте також: Вільна енергетика та її вороги
Податковий вісник
Інакше випробування прийшло зі ще одним пакетом успадкованих Вестаґер справ. Чотирьом мультинаціональним корпораціям – Amazon, Apple, Starbucks і Fiat – висунуто звинувачення в отриманні податкових преференцій від держави в Ірландії, Нідерландах і Люксембурзі. Ці процеси, за словами одного експерта-правознавця, «випробовують межі» закону про державну допомогу. Вони також дають Вестаґер нагоду засмутити чимало людей включно з її босом: торік газети опублікували подробиці про сотні інших податкових оборудок у Люксембурзі, укладених, коли Юнкер був прем’єр-міністром країни. Вестаґер зобов’язалася провести розслідування й каже, що завершить роботу до червня; результати можуть виявитися дуже незручними.
Це показує зворотний бік незалежних повноважень єврокомісара з питань конкуренції: якщо щось піде не так, сховатися буде нікуди. Альмунію багато хто вважає невдахою через три безрезультатні спроби розібратися з Google. Вестаґер не вибирала більшість із тих справ, які зробили її ім’я відомим. Але від їх результатів залежатиме, як її запам’ятають.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com