Спосіб життя у студента луганського вишу змінився. Нині це людина, що працює чи шукає роботу й періодично згадує про свої обов’язки перед навчальним закладом. Тобто надсилає відповіді на запитання дистанційних курсів та оплату.
РОЗ’ЄДНАНІ ПОЛОВИНКИ
В інтернеті досі триває суперництво між роз’єднаними половинками вишів області. Такі з них, як Луганський національний університет імені Тараса Шевченка та Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, офіційно вже давно завершили приймальну кампанію, однак битва за студентів не вщухає. Адже досі чимало тих, хто не перший рік перебуває в лавах їхніх вихованців, не визначилися з місцем навчання. Можна впевнено прогнозувати, що й перед складанням сесії ще триватиме броунівський рух. Перевозитимуть документи, писатимуть заяви на прийом, відрахування або продовження освіти в тому чи тому виші…
Перші, хто має завершити її здобуття в нових реаліях, – це магістранти. Захист у них запланований на цю зиму. Ось що каже Дмитро, котрий навчається в магістратурі СНУ імені Володимира Даля: «Нам іще не надіслали ані тем дипломних, ані списку дисциплін, «вивчених» у цьому семестрі. Не знаю, що буде з дипломом. Адже організованого вивезення документів із Луганська не було, а сам я по них не їздив».
Денна форма навчання в ЛНУ імені Тараса Шевченка та СНУ імені Володимира Даля тепер має вигляд дистанційно-заочної. Курси для опанування предметів на відстані почали складати тільки у вересні – жовтні 2014-го. Аудиторну частину кожен виш проводить згідно зі своїми можливостями.
«Нам надсилають лекції та завдання, які треба виконувати й відправляти до певного часу. Дехто з однокурсниць скаржиться на виставлення оцінок. Каже, що всі користуються одним і тим самим джерелом інформації в інтернеті для складання відповідей, тож незрозуміло, чому при однакових відповідях різні бали, – розповідає Світлана, студентка ЛНУ імені Тараса Шевченка. – Але я за своїми оцінками бачу, що викладачі, перевіряючи кількадесят робіт на одну тему, виявляють ідентичні тексти. І метод «копіювати, вставити» винагороджують відповідно».
Читайте також: Чи потрібний державі український університет на Донбасі?
У Луганському державному медичному університеті 2014/15 навчальний рік узагалі має початися тільки в лютому. За даними його керівництва, більшість студентів і понад півсотні викладачів виявили бажання працювати на неокупованій території України. Зауважимо, що це єдиний з університетів міста, де навчання може бути лише денним, і він опинивсь у найскладнішому становищі. З одного боку, організувати діяльність у таких умовах, уклавши домовленості з найближчою лікарнею, реально. Із другого – є ризик, що роботу загальмують бюрократія та обмежені можливості розміщення всіх учасників навчального процесу.
В інших університетах, де навчання може бути як денним, так і заочним, немає настільки гострої проблеми із заквартируванням великої кількості людей водночас. І педагоги, й вихованці можуть перебувати в будь-якому місті чи країні. До ЛНУ імені Тараса Шевченка студенти й викладачі всіх спеціальностей приїжджають на два тижні для проведення лекцій та контрольних робіт. Решту часу вони переймаються облаштуванням домівок та виживанням на новому місці.
«Коли виїжджали, то думали, що місяці на два, – розповідає викладачка Ганна, яка нині живе у Запорізькій області. – Забрали з Луганська теплі речі тощо. Але всього необхідного таки не перевезеш».
Схоже, що освіта зараз не головна справа навіть для тих, хто має бути найбільш у неї включений. А виховання патріотично настроєного покоління людей досі не стало важливою метою освіти, і йому так само приділяють замало уваги.
«ЕЛЕНЕРОВИШІ»
Із тих, хто не захотів або не зміг поїхати, утворилися луганські «виші». Аудиторні заняття в них проводять настільки, наскільки це можливо з огляду на помітно зменшений викладацький склад. У школах учителі, спеціалізація котрих пов’язана з українською мовою або ж історією України, перебувають у прострації, адже довкола вороже інформаційне середовище. Вже зараз навчальну документацію перекладають російською. Якихось своїх освітніх програм «ЛНР» не розробляє, перейти на сусідські лише обіцяють, тож користуються старими, себто українськими.
«У нас була парадоксальна ситуація, – розповідає студентка Ксенія. – Викладач заповнював журнал і спитав у нас, як перекласти тему заняття: «Українська мова в умовах цензурних утисків Російської імперії».
Навіщо ж тоді студенти залишаються? Відповіді різні. Хтось не зможе матеріально забезпечити себе на іншій території. Адже батьки й усі, хто мав би зарадити, впевнені у світлому майбутньому «Новороссіі». Дехто мотивує свій вибір особливостями професії.
«Моя спеціалізація – перекладач. Тож необхідно постійно перебувати у відповідному мовному середовищі, прослуховувати мовлення, спілкуватися іноземною. Дистанційно цього не зробиш», – каже Максим.
Є категорія студентів та їхніх батьків, яких спокусила безкоштовна освіта цього року. Але ніхто не гарантує, що в наступному ціни на неї не підвищать до російських. Слід зауважити: в найближчій до зони конфлікту Ростовській області РФ вартість навчального року варіюється від 40 до 120 тис. руб. (11–33 тис. грн).
Зі стипендіями ситуація безнадійна, що й казати про виплати студентам, коли навіть викладачі не отримують заробітків. Особливо слабкою ланкою «еленерівських університетів», за словами старших студентів та викладачів, стали першокурсники.
Читайте також: Вихователі зради
«Ніколи не бачила у своєму рідному виші, щоб студенти поводилися настільки некультурно, як справжнє бидло, – хвилюється Оксана, вихованка колишнього ЛДМУ. – На мою спеціальність конкурс був шість людей на місце – відібрали два десятки найкращих. А з тими, що в нас тепер, і знайомитися не хочеться».
ПІДВІШЕНІ В ПОВІТРІ
Молодь, яка підтримує стосунки з обома «клонами» університетів, знає, що багато студентів досі не визначилось, де продовжувати освіту, або спустило все на гальмах.
«Однокурсник зателефонував старості й сказав, що навчатиметься там, де вона. Тобто ніякого самовизначення, розраховує тільки на добрі взаємини з нею. Приїде хіба що на сесію, – каже Олеся, студентка стихійно створеного «ЛНУ імені Тараса Шевченка». – І він не єдиний так зробить. Щотижня аж до канікул нам дзвонив хтось із групи й казав, що вирішив залишитися».
Популярним у «вишах ЛНР» стало навчання за індивідуальним графіком. Значна кількість студентів нині розкидана теренами найближчих країн. Вони працюють там, де пощастило закріпитися, переважно за покликом «вільної каси». Можливо, сесія покаже, хто залишивсь, а хто «забив».
Читайте також: Із Донбасу вже евакуювали 11 вишів
Складно сказати, що буде в наступному навчальному році з вищою освітою на захопленій території. Але плацдарм для відлучення школярів від української системи навчання створюється вже зараз.
«Молодший брат дуже хотів вступити до Одеси. Минулого тижня надіслала йому інформацію про складання ЗНО для учнів із зони АТО. Він відповів, що на 97% морально приготувався вступати до російського вишу, – розповідає Марина. – Ось так людей тихо позбавили вибору, адже при всьому бажанні пройти процедуру отримання атестата в українській школі зможуть одиниці.
На жаль, нині освіта донбаських дітей для більшості зводиться до питання, які дипломи матимуть студенти самопроголошених «республік». Але за кілька років ті, хто сьогодні здобуває вищу освіту в спартанських умовах обабіч лінії фронту, вийдуть працювати за спеціальністю. Питання некомпетентності кадрів знову гостро постане перед країною.