Когось з них двох – молодого журналіста Олександра Рудоманова або студентку-художницю Тамару Шевчук – майже постійно можна знайти тут, у забитій коробками, банками та пакетами кімнаті на Кіото, 11а. Це штаб збору допомоги армії. На дверях всередині– перелік «підшефних» студентів, тобто тих, кому у першу чергу передаються зібрані речі. На полицях навкруги – і консерви, і камуфляж, і ікони, і освячені прапори, які Тома Шевчук шиє власноруч. Поруч – стовпчики паперових іконок від Київського Патріархату.
«Військові дуже просять хрестики, – зітхає Тома. – Коли Майдан розбирали, хрестики викидали на смітник… Люди поприносили ті хрестики нам, ми порозплутували їх і передали на фронт».
«Щось нам приносять, щось купуємо – наприклад, ліхтарі. Їх нам віддають за собівартістю. Ось такий коштує 140 гривень», – показує Сашко.
Допомогають як пересічні люди, так і представники компаній. «Батарейки передали постачальники батарейок, ленту ізоляційну теж якась фірма надала. Виробники овочевих консервів дуже допомогли – ось кукурудза консервована, і відправили такої вже чимало», – показує хлопець. Зауважує, що часто охочі допомогти цікавлять: чи це державна ініціатива? «Ні, не державна? Добре, тоді щось привеземо!».
«Дуже допомогають вірмени, – згадує Тамара. – Раз на тиждень вони збирають їжу на ринку «Дніпро» та привозять сюди. А ще є вірмени, які мають кафешку у Києві. Вони привозять дуже дрібно змелену кав. Фасуюють її у пачки грамів по двісті та прикрашають кожну наліпками накшталт «Борітеся – поборете, вам Бог помагає».
Трапилась мила історія і з представниками іншої діаспори – чеченської. Коли волонтери мали передати «медички» морським пехотинцям, Тамара Шевчук пішла на ринок за сумками під них. «Подивилась сумки у наших, спитала скільки коштує найскромніша. 95, кажуть. А гуртом? Гуртом 90. Спитала про ціну в азербайджанців – там 60, гурт – 50. Але стільки грошей не було. «Це для армії, під медички…» – кажу. «Пішли зі мною», – відповів продавець».
Читайте також: Збройні сили України: спроба відповісти на багато «чому?»
Він підвів дівчину до іншої лавки з сумками, покликав якогось чоловіка й пояснив йому ситуацію. «Я чеченець. Я вам віддам по 27 гривень – собівартість. І пластирі у подарунок», – одразу сказав новий знайомий. Як почали дивитися сумки – з’ясувалося, що залишилися лише червонного кольору. «Не бери ці, – відрізав чеченець. – Це мішені. Бери ось ці – вони дорожчі, але все одно віддам по 27».
Загалом люди, звісно, різні – від хлопчика років дванадцяти, який приніс шкарпетки, до пенсіонерів. «Якось генерал прийшов і приніс артилерійську бусоль і генератор. Ось каструлю принесли з нержавійки, до того ж самопальну…», – наперебій розповідають волонтери.
Найнеочікуванішим «подарунком» армії від киян на сьогоднішній момент виявилися презервативи. «Забігають п’ять хлопців, регочуть, віддають, так само регочуть – і вибігають», – сміється Сашко.
Читайте також: Ініціатива з тилу
У переліку не дуже бажаних відправлень, зізнаються волонтери – домашні закрутки. «Відправляти важко, б’ється…», – розводить руками Тома. А ще трохи зайвою виявилась кілька в томаті. Ці консерви – найдешевші, однак часто майже не їстівні.
Що потрібно? Майже все. «З актуального – скоро холодно буде, тому необхідна термобілизна, чохли на спальники, самі спальники. Потрібні хороші каремати…», – перелічує дівчина.
Що війна не закінчиться разом з теплими літніми днями Тома впевнена. Хоча б тому, що так сказав генерал – той, що привіз бусоль. Про його похмурі прогнози вона розповідає з усмішкою – як завжди. Як про все.
Трохи інші емоції – на її сторінці у соцмережі. «…Я навіть на похорони не можу ходити. Провести в останній путь любих, дорогих… бо боюсь зірватися, і через цей зрив бригада може не отримати – елементарної житєвонеобхідної передачі, – пише дівчина, якій немає ще й двадцяти. – Не можу відказувати іншим бригадам котрі звертаються, але потягнути їх я не в силах. А найгірше, що я мушу посміхатися, коли хочеться плакати… бо так треба».
Склад для збору допомоги на Кіото, 11а, відкритий у будні з 10:00 до 17:00.
Картка для збору коштів: 5168 7420 1009 2421 (Тука Георгій)