Тісний зв’язок між директором «Роснефти» Іґорєм Сєчіним і президентом Росії Владіміром Путіним не завжди дає політичні дивіденди. Тепер керівник компанії страждає через свою належність до тісного кола наближених до лідера РФ. Він потрапив до чорного списку від США, а «Роснефть» більше не може розраховувати на довготермінове фінансування американськими банками через поведінку Росії щодо України. Не обійшлось і без «бонусів». Цього тижня міжнародний арбітражний суд постановив, що уряд РФ повинен сплатити $50 млрд акціонерам знищеного російським нафтовим гігантом ЮКОСу. Ця справа нагадала, що Путін передав переважну частину активів ЮКОСу «Роснефти» і це мало зробити її найбільшою в світі за видобутком нафтовою компанією з тих, що торгуються на фондовому ринку.
Якщо Сєчіна й налякали візові обмеження та загроза конфіскації майна, він вдає, ніби залишається спокійним. Але цього тижня новий етап санкцій від США та ЄС, почасти націлених на російську нафтову промисловість, загрожує значно серйозніше підірвати амбіції «Роснефти» щодо посилення контролю над енергетичною галуззю країни, а Путіна – стосовно використання енергоносіїв як важеля російського впливу на світ.
Читайте також: Фінансові приморозки
За короткий час «Роснефть» пройшла довгий шлях. Наприкінці 1990-х вона давала тільки 4% російської нафти. Її активи були розпорошені між приватними власниками. Путін вирішив відвоювати контроль над «чорним золотом», щоб відновити провідну роль держави в економіці. Поглинувши більшість активів ЮКОСу, а згодом кілька дрібніших нафтових компаній Росії і уклавши в 2012 році угоду про придбання TNK-BP у групи олігархів та британської фірми ВР, «Роснефть» збільшила видобуток газу й нафти до 4,9 млн барелів за добу. Утім, перегнати Exxon Mobil і стати світовим лідером із видобутку нафти в біржовому лістингу – це одне. А от за дохідністю капіталу, ринковою ціною і технічними можливостями компанія досі відстає.
Проте контракт із TNK-BP дав не тільки нафту. 20% акцій «Роснефти», які ВР отримала внаслідок транзакції, дали змогу залучити керівні й технічні кадри британського нафтового гіганта. Потреба в них величезна. На найстаріших родовищах «Роснефти» видобуток уже сягнув піка й через кілька років почне падати. Відтак потрібна нафта з шарів, дістатися до яких набагато важче.
Останній етап санкцій має на меті не дати російській компанії доступу до цього ресурсу. Крім спільного підприємства з ВР «Роснефть» планує створити й інші (з Exxon, Statoil та італійською Eni), щоб разом бурити свердловини в Арктиці й освоювати інші родовища на морських шельфах, а також викачувати російську сланцеву нафту. «Роснефть» не має достатньо теоретичного і практичного досвіду роботи в екстремальних полярних умовах і важкодоступних місцях. Західні нафтові гіганти постачають не лише обладнання для видобутку нафти й газу, а ще й досвід управління гігантськими проектами. Спроба зробити все власноруч може коштувати більше грошей та часу, як засвідчили спроби бразильської Petrobras самотужки розробляти свої масштабні морські родовища.
Читайте також: В очікувані помсти
На початок велетенських нафтових і газових промислів потрібно зазвичай від п’яти років, тож «Роснефти» слід починати вже. Нові санкції можуть поставити на цих планах хрест. Тепер усі погляди звернені до Exxon. Бурова платформа американського гіганта вирушила з Норвегії до Карського моря лише через два дні після того, як було збито рейс МН17, і збирається почати розвідку в серпні. Санкції можуть поставити під сумнів наступні етапи проекту.
Заборона на імпорт технологій не єдина перешкода. Доступ до капіталу теж, очевидно, буде закрито. Вже запроваджені санкції забороняють американським банкам надавати довготермінові кредити «Роснефти» й іншим російським енергетичним компаніям, зокрема газодобувному підприємству «Новатэк». Нові банківські обмеження ще більше відлякуватимуть закордонні фінансово-кредитні організації від Росії. Штраф $9 млрд, який банк BNP Paribas погодився сплатити на початку липня за порушення американських санкцій проти низки країн, зокрема Судану та Ірану, справив належний ефект.
Перед «Роснефтью» стоять ще й інші перешкоди. Її успіх залежить від того, чи зможе вона завдати удару найстрашнішому конкурентові усередині держави: домогтися, щоб Путін сам поклав край монополії «Газпрому» на експорт газу. Мотиви «Роснефти» можуть бути не так комерційні, як стратегічні. Вартість розробки нових родовищ блакитного палива постійно зростає, а ціни на нього падають. Тим часом, як зазначив науковий співробітник Оксфордського інституту енергетики Джеймс Гендерсон, масштабне виробництво газу – ознака диверсифікованого нафтового гіганта. І Shell, і Exxon видобувають газу не менше, ніж нафти. Тоді як атаки на всіх фронтах можуть замість сучасного нафтогазового велетня зробити з «Роснефти» таке саме неефективне підприємство з роздутим штатом, як і «Газпром».
Путін цілком може погодитися на переведення «Газпрому» до нижчої ліги. Сила останнього як зовнішньополітичного інструмента поменшала. У Європі (на головному експортному ринку) його вплив послабнув, коли ЄС вибив у нього зброю з рук лібералізацією ринків та судовими рішеннями. «Роснефть» могла б стати могутнішим знаряддям у довгостроковій перспективі. Нафта рентабельніша й має більше ринків збуту в світі, ніж газ. Керівництво «Роснефти» динамічніше, ніж «Газпрому», і могло б скористатися цією ситуацією. «Роснефть» зробила різкий розворот у бік азійських ринків, які саме переживають бум, і уклала угоди з компаніями на зразок Китайської національної нафтогазової корпорації, а от «Газпрому» знадобилося 10 років на експортну угоду з КНР, до того ж на умовах, вигідних Піднебесній.
Утім, санкції здатні допомогти «Газпрому» ще якийсь час стримувати «Роснефть». Залежність Європи від російського газу захистила цю галузь від безпосередніх санкцій. Якщо з наближенням зими криза в Україні ще буде в розпалі, у РФ може виникнути спокуса відповісти на тиск Заходу, перекривши газовий вентиль. Це могло б (принаймні на деякий час) повернути «Газпром» в авангард російської енергетичної «дипломатії».