Ранок на Майдані розпочався із молитви і вшанування Небесної Сотні. Потому люди вервечками потягнулися під Будинок профспілок їсти «євроінтеграційний» борщ. Тим часом, Софійська та Михайлівська площа уже жили своїм життям, де вирішувалися більш «насущні» питання, а всіх присутніх «харчували» іншою їжею – політичною.
На Михайлівську з усіх областей України поприїздили автобуси з делегатами з’їзду «Батьківщини». Рух транспорту не перекривали, але проїхати простим смертним, звісно, було проблематично, враховуючи таке велике скупчення автобусів. Усі приїжджі, розгорнувши прапори, поспішали на Софійську площу, де вже були встановлені два екрани, з яких лунала музика. Хітом стала пісня «Океану Ельзи» «Незалежність» із відповідним відеорядом, у якому «моя маленька незалежність» – це Юлія Тимошенко.
Пенсіонер Анатолій Сацюк походжав між делегатами, тримаючи у руках свою «третю ногу» – милицю. На неї причепив шматок картонної коробки з портретом Тимошенко із написом «Юля – наш президент!». Був такий охочий поговорити і так махав руками, що насамкінець розбив мені диктофон.
«Я Юлі вірю. І вже давно вірю. Думаю, у неї все вийде. Якщо вона не спортиться, звісно. Бо не була на Майдані. А Майдан організували не люди такого віку, як я, а молодь. Люди хотіли в Європу. Я от теж був у Європі. Коли моїй сестрі було 14 років, її фашисти вивезли в Німеччину. Потім вона там добула до кінця війни, одружилася із французом і живе у тій Франції й досі. Я якось із дружиною їздив до них у гості, то потім приїхав, і коли розказував про те, як там живуть, то мене викликали в КГБ на Володимирську і сказали: «А чого це ви, Анатолій Нєсторовіч, пропагандіруєте капіталістічєский образ жизні?!», – розповідав жвавий дідусик. І обурювався, що охорона не пускала його до сцени.
Читайте також: Тягнибок "танком" пішов у президенти
«Я ж інженер. Запускав електростанції, котельні і налагоджував усю автоматику! А мене не пускають! Я кажу: що ви мене не пускаєте, мене вся Україна знає! А вони мене за руки і витягують. А я хотів, щоб вони усі прочитали лозунг, що Юля – наш президент», – пояснює і показує шрам на лобі. 18 лютого на Шовковичній йому куля влучила в лоба, але відскочила, бо мав на шапці металеву застібку.
З’їзд відкрив Патріарх Філарет. А зі сцени перерахували присутніх на Софіївській представників різних конфесій. Далі екс-президент Грузії Михайло Саакашвілі вкотре нагадав, що Україна стала центром Європи завдяки Майдану, екс-міністр МВС Юрій Луценко цитував Ліну Костенко, Макса Вебера та Авраама Лінкольна і ставив діагнози нинішній та попередній владі, бо «диктатуру партії холери змінила коаліція дизентерії». Зрештою, прем’єр-міністр Арсеній Яценюк спробував був пояснити, що він робить на цьому з’їзді, проте спромігся тільки запевнити, що «уряд забезпечить чесні та прозорі вибори».
Також слово надали параолімпійцям Олександрі Кононовій та Григорію Вовчинському. Спортсмени вручили Тимошенко білу троянду – трохи зламану, але в цьому нібито й полягав увесь символізм.
Далі була «важка артилерія». Тобто, кандидатка власною персоною, яка говорила під акомпанемент дзвонів Софіївського собору. Виступ тривав більше години і був дуже грамотно побудований. Спочатку – вшанування Небесної Сотні. Потім елементи програми під умовною назвою «виберіть мене, і буде вам щастя». І нарешті – кульмінація. Тимошенко дуже добре усвідомлює всі свої переваги, але вона так само не забуває про речі, котрі є її слабкими сторонами. Вона кілька разів наголосила, що не була на Майдані, проте «душею була там». А щоб це довести, вирішила заручитися підтримкою найактивніших майданівців. Тож представила п’ятьох довірених осіб. Ними стали польовий командир Майдану Сергій Митрофанський, студентка Юлія Пасєка, лікар Максим Іонов, працівниця кухні Любов Лавриненко та керівник спецпідрозділу Самооборони і «батьківщинівець» зі стажем Василь Мізернюк. За їх спинами демонструвався нашвидкуруч зліплений відеоряд, з якого було помітно, що довірених осіб активно фотографували на Майдані для екстреної фотосесії – активісти навіть одяг не встигали поміняти, тому на усіх світлинах вони позують в одному і тому самому вбранні.
Читайте також: Юрій Луценко про партійно-квотну анархію
Також кандидатка запросила на сцену усіх, хто був причетний до наметового містечка під Печерським судом, лікарів та медсестер із харківської лікарні та так званий «пост № 1» – жіночок із Харкова, які кожного дня приходили під лікарню, щоб підтримати її. І поки тривали взаємні подяки, обійми й поцілунки, усі присутні на Софійській площі почали раз по раз втирати сльози – катарсис не забарився.
Харківська пенсіонерка Людмила Ростовська впродовж двох років кожного дня стояла під вікнами колонії, щоб підтримати Тимошенко. У бабусі на куртці яскрава наліпка із червоним сердечком. Вона крадькома втирає сльози, розмазуючи туш під очима – щойно на сцені цілувалася із Тимошенко і не стрималася:
«Я вийшла під колонію 2 січня 2012 року. І простояла там до 22 лютого, до останнього дня, коли Юлю вирвали із цих лапищ. І я вам можу сказати, що це був той момент, коли її можна було вирвати, бо це була субота, а з понеділка розпочалися страшні сепаратистські настрої. Це Бог дав їй свободу. Кожного ранку ми кричали просто для того, щоб людині було простіше. Потім ми інформацію передавали – коли іноді не пускали Женю, ми кричали «Юля, приїхала Женя, її не пускають!». І вона починала стукати у вікно і кричати, що виб’є скло. Тоді Женю пускали», – розповіла Ростовська. За її словами, усі членкині «посту № 1» жили далеко від колонії, але щодня проводили у транспорті по кілька годин, щоб підтримати улюбленого політика.
Студенти Анна і Микола з Івано-Франківщини загорнулися у національні прапори і понамальовували собі тризуби та синьо-жовті сердечка на щоках. Кажуть – вірять, що Юля «підніме країну і зробить її сильнішою». Чому вірять – не зізнаються.
«Це довго пояснювати. Не можна зараз отак взяти підібрати слова і все пояснити. Те, що вона робила раніше, ще до Ющенка, і те, що вона зараз починає робити, те, як вона піднімає параолімпійців, як допомагає людям… Тож всім відомо, що вона робить! Ви не читаєте інтернет?.. Нам імпонує Юля і її особистість. Хоча на Майдані ми стояли проти Януковича, проти його режиму, а не за Юлю», – пояснюють молоді люди.
На фоні величезного портрету лідерки «Батьківщини» фотографується Зоя Мельничук із Вінниці. Ефектно вбрана пані запевняє, що вона – «дуже великий і активний прихильник Юлі», тож сьогодні у неї свято.
«Я цього дня чекала дуже довго. Особливо ті роки, коли Юля сиділа у в’язниці. Впевнена, що Юля стане президентом, а я, як та маленька крапля в океані, все зроблю від мене залежне, бо я завжди на виборах працюю як не головою комісії, так секретарем, тож жодного голосу не вкраде ніхто. І Юля буде нашим президентом, і вона докорінно змінить усе в нашій державі, і створить таку країну, про яку ми всі мріяли. Ні в кого так це не вийде, як у неї. Я в цьому не сумніваюся», – палко запевняє жіночка. Їй піддакує чоловік, який намагається вставити бодай слово, але пані Зоя не залишає йому такої можливості.
«Мій жіночий інстинкт, інтуїція доводить, що вона буде президентом. П’ятим президентом обов’язково буде жінка. Я вже бачила, як чоловіки керували, і дуже хочу, щоб керувала жінка. Бо жінка – це берегиня, це мама, це зовсім інший світ. Юля – вольова і сильна, їй Бог дає таку силу. Для жінки це неймовірно. Я перед нею низько схиляю голову, я захоплююся нею і не перестаю дивуватися. Жоден чоловік у політиці на таке не здатен. Ніхто б так не зробив, як вона. Навіть в’язниця її зробила сильнішою. Жоден чоловік не витримав би такого приниження і тиску. Ця жінка вибрана Богом, а чого хоче жінка, того хоче Бог», – не вгаває вінничанка. І не приховує, що їй дуже імпонує сьогоднішня промова Тимошенко. Особливо щось на кшталт «я – гарант того, що ви отримаєте реальні важелі впливу на владу» (де ключове слово, вочевидь, саме «гарант»).
«Пролита на Майдані кров більше не допускає фальші в політиці. Я думаю, що будь-яка фальш буде приниженням пам’яті тих, хто віддав за нас своє життя», – з-поміж іншого сказала лідерка «Батьківщини». І з цим складно не погодитися.
«Тимошенко зараз як хліб, що «намащує» на себе весь Майдан, як масло», – гірко посміхається у вуса мій друг. І його репліка дивним чином резонує із промовою довіреної особи свіжоспеченої кандидатки в президента Любов Лавриненко, яка зазначила, що Тимошенко – це «людина, якій довелося їсти як білий, так і чорний хліб», і вже тільки тому вона заслуговує на довіру…