Свобода слова передбачає толерантність до різних поглядів, і тому у звичайних умовах не варто було б вступати в полеміку з автором. Однак тут особливий випадок. Квінтесенцією інтерв’ю з Валерієм Мунтіяном є обґрунтування безальтернативності інтеграції України в російський простір. При цьому все сказане ним, на жаль, не відповідає ні високому статусу автора, ні рівню експерта.
Пан Мунтіян каже, що після кризи 2008 року світ нібито вступив в епоху «матеріальної експансії», де ключову роль відіграють «реальні, сировинні ресурси». А оскільки «Росія є скарбницею природних ресурсів світу», то автор стверджує про «невідворотність», на противагу ЄС і США, її потужного економічного розвитку. Із цього, за його твердженням, однозначно випливає як необхідність «державі Україна» поквапитися з реалізацією «стратегічних рішень», так і науково обґрунтована доцільність її вступу до Митного союзу.
Обґрунтовуючи ці тези, урядовець каже, що вже у 2014–2015 роках Росія очікує економічного зростання на 3,5%, що нібито більше, ніж у США і ЄС. Це дасть їй змогу створити фінансову «подушку безпеки».
Та говорити про 3,5% зростання, коли в 2013 році економіка РФ зросла лише на 1,3% і темпи її розвитку сповільнюються, не випадає. Натомість економіка США виросла на 1,9% і має тенденцію до пришвидшення (+3,7% у другому півріччі, на основі сезонно скоригованих даних) насамперед завдяки «новій індустріалізації», яка там розпочалася в останні роки.
Автор заявляє, що Росія сьогодні має «подушку безпеки» у вигляді резервного фонду в розмірі 7% ВВП (думаємо, що йдеться про Фонд національного добробуту РФ). Однак навіть у не найбільш кризовій для Росії ситуації 2008-го, коли її ВВП впав на 7,9%, ці гроші були б витрачені лише за рік.
Далі цитуємо автора: «Тобто катастрофи вона (Росія. – Ред.) уникне, бо має реальні ресурси, а не віртуальні. А що з іншого боку? Ресурси? Ні, з боку США, а останнім часом і ЄС – емісійний «верстат», що друкує, говоритимемо відверто, папірці». А оскільки, як стверджує пан Мунтіян, Росія «папірців» не друкує, то «виникає уявна економічна диспропорція».
По-перше, не зрозуміло, про уникнення якої катастрофи Росією говорить автор. По-друге, з «іншого боку» – ВВП Сполучених Штатів увосьмеро більший за ВВП Росії, ВВП Євросоюзу – у стільки само, тобто разом у 16 разів. І, головне, США та ЄС мають ключовий стратегічний ресурс: вільних, освічених людей, ефективну соціально-економічну систему. Тобто диспропорція справді є, але не на користь Росії. І за нинішньої системи в РФ вона існуватиме не одне покоління.
Ще одна цитата від членкора НАНУ: «Росія є скарбницею природних ресурсів світу… У мить, коли ця диспропорція (між РФ, із одного боку, і США та ЄС – з іншого. – Ред.) зміниться (а це невідворотно!), якраз і побачимо, де справжні «моделі сталого розвитку».
Так, Росія має найбільшу у світі територію і володіє багатьма природними ресурсами (хоча не вона одна, чому б не згадати Бразилію, США, країни Близького Сходу, Африки тощо). Та кінцевих продуктів із них РФ виробляє дуже мало. Бо природні ресурси не є ключовим фактором багатства, а часто навпаки. Свого часу Японія та Німеччина без природних ресурсів побудували потужні економіки (другу та третю у світі), а сьогодні це успішно роблять Південна Корея, Сінгапур, Тайвань, Польща…
Стосовно диспропорції, яка «невідворотно!» (знак оклику поставив автор) зміниться, ми вже говорили. За життя найближчих поколінь вона, навпаки, може збільшитися за рахунок розробки сланцевого газу та реалізації інших енергетичних (і не тільки) технологій як у США, так і в ЄС.
Далі уповноважений уряду каже, що «наукові оцінки підтверджують доцільність» вступу України до Митного союзу. Самі ж оцінки автор не наводить. Мовчить і про ціннісний бік вибору. А саме він і є ключовим, бо від вибору цінностей залежать майбутнє України, її розвиток та економічний потенціал. У ЄС базові цінності закладені в угодах і закарбовані в законодавстві. «Союз заснований на цінностях поваги до людського достоїнства, свободи, демократії, рівності, правової держави, дотримання прав людини» (ст. 2 нової Конституції ЄС). Тоді як у документах МС із цього приводу нічого не сказано, а в житті – авторитарна азійська система, розчавлені права та принижена гідність людини.
Показовою є відповідь пана Мунтіяна на запитання про підзвітність влади, корупцію в країні й крадіжки державних грошей. Не сказавши нічого про підзвітність можновладців, автор переконує, що гроші, які надійдуть із Росії, як і інші державні кошти, вкрасти неможливо, бо всі вони спрямовуються на рахунки Держказначейства. Це так, але потім російські гроші з цих рахунків ідуть на фінансування дефіциту бюджету, тобто стають його видатками, і не секрет, що частина цих видатків використовується незаконно.
А далі стверджує: «Чимало проблем сьогодення мають місце через надміру спрощену картину системи державних фінансів, яка є в головах протестувальників». Тобто, виявляється, проблема не в тому, що влада краде з бюджету (за оцінками експертів, прямі крадіжки лише за статтею «державні закупівлі» торік сягнули понад 100 млрд грн), а в тому, що нібито люди у своїх головах «мають спрощену картину» цього явища.
На жаль, автор у своїх відповідях використовує неправильні цифри та маніпулює фактами. Наприклад, каже, що «найбільший за обсягом та відповідний нам за структурою ринок» – ринок СНД, а ринок Європи «є не набагато меншим». Але $16,7 трлн (номінальний ВВП ЄС 2012 року) – це набагато більше, ніж $2,3 трлн (ВВП країн Митного союзу). Що стосується структури, то окрім українського машинобудування, яке роками очікує замовлень від РФ, ринок МС не є унікальним для жодної суттєвої товарної групи українського походження.
Шанований доктор наук зазначає, що обсяг російського ринку для України становить $55 млрд, хоча, за даними Держкомстату, весь оборот торгівлі товарами та послугами між Україною та Росією 2012-го не перевищив $51,4 млрд (2013-го лише зменшувався з відомих причин), понад половина з яких – імпорт, а тому до ринку українського товаровиробника не має жодного стосунку.
За словами членкора НАНУ, «у Європі рецесія триває із 2006 року». Тоді як падіння економіки ЄС сталося лише у 2009-му (-4,4%) та 2012-му (-0,3%). Понад те, професор вважає, що «Захід не погоджується фінансувати Україну не через побоювання банальних крадіжок», а через «критичну нестачу власних фінансових ресурсів». Але ж до України надходить найбільше грошей у вигляді прямих іноземних інвестицій та позик, навіть якщо не враховувати репатрійованих через офшори грошей олігархів, саме із країн ЄС.
І про наукоподібність, якої багато в цьому інтерв’ю. Так, відповідаючи на перше запитання про те, хто і як розробляє та вказує стратегічні напрями для політичних й економічних рішень, пан Мунтіян широко викладає засади теорії управління, каже, що «для стратегії первинними є стратегічний задум та стратегічний план» (тут, вибачте, чомусь згадався Остап Бендер зі своєю промовою про «стратегію і тактику шахів» та міжзоряний турнір у Нью-Васюках), говорить про Україну як про «стратегічний шлях між Заходом і Сходом». І все. Жодного слова про те, як насправді в нас відбуваються стратегічне планування та прийняття стратегічних рішень і чому став можливим такий несподіваний «розворот» від ЄС до МС. Фактично ж сьогодні немає ні стратегії держави, ні плану дій уряду, а затверджену президентом як ключовий стратегічний документ «Програму економічних реформ на 2010–2014 роки» та урядову «Програму активізації економіки на 2013–2014 роки» влада не тільки не виконує, а навіть не згадує.
Загалом же після прочитання інтерв’ю з паном Мунтіяном ще раз переконуєшся у правильності європейського вибору України, бо чи варто всерйоз говорити про Митний союз, якщо для «наукового» обґрунтування входження до нього потрібно застосовувати такі ось «методи» і «засоби переконання».