Чи може Асад маніпулювати Заходом?

Кажуть, що історія відбувається спершу як трагедія, а потім як фарс, одначе з конференцією стосовно мирного врегулювання в Сирії, яка відкрилася 22 січня в Монтре, а 24 січня перемістилася до Женеви, все було з точністю до навпаки. Надії на те, що вона покладе край трирічній громадянській війні, примарні.

Фарсом стало запрошення офіційному Тегерану до участі в першому раунді конференції, надіслане генеральним секретарем ООН Пан Ґі Муном 19 січня і скасоване наступного дня. Перелякана делегація сирійської опозиції, котра сама погодилася на участь лише останньої миті, за­явила, що покине конференцію, якщо Іран – одна з воюючих сторін у цьому конфлікті – чітко не погодиться з дорожньою картою політичного переходу, визначеного в комюніке за підсумками попередньої Женевської конференції в червні 2012 року. Згоду з цим документом вона вважає умовою участі в нинішній зустрічі.

Ні сирійський режим, ні його союзниця Росія не зацікавлені у приведенні до влади перехідного уряду, який змінив би Башара Асада

Провівши (очевидно, за спри­­ян­­ня США) перемовини з іранським міністром закордонних справ Могаммадом Джавадом Заріфом, генсек ООН подумав, що Тегеран готовий пристати на цю умову. Коли ж останній не погодився, запрошення було відповідно скасовано. До конференції готувалися й надалі, але ця плутанина засвідчила, що не все так гладко.

Ні сирійський режим, який відрядив делегацію на чолі з міністром закордонних справ Валідом Муаллемом, ні інша його вір­­на союзниця Росія, яка разом зі США організувала конференцію, геть не зацікавлені в заявленій меті: приведенні до влади перехідного уряду, який змінив би Башара Асада. 22 січня Муаллем у запальному виступі заявив: «Ніхто не може надати легітимність президентові чи відібрати її в нього… крім самих сирійців».

За два дні до того Асад сказав у інтерв’ю Agence France Presse, що конференція повинна розглянути питання боротьби з тероризмом у Сирії і що припускати, ніби він коли-небудь погодиться розділити владу з опозицією, «абсолютно нереалістично». І докинув, що цього року збирається балотуватися на наступний президентський термін, якщо громадська думка підтримає його кандидатуру. Лукавий міністр закордонних справ Росії Сєрґєй Лавров дав зрозуміти, що його держава не має особливих сентиментів до Асада як такого, а хоче лише гарантувати збереження сирійської держави й не допустити захоплення влади джихадистами. Але на практиці Москва робить усе можливе, щоб допомогти нинішньому лідерові Дамаска втримати владу.

Читайте також: Розкол в оточенні Башара Асада набирає обертів

За повідомленнями агентства Reuters від 17 січня, які ґрунтуються на даних розвідки і джерел у військово-промисло­во­му комплексі, Кремль збільшив військо­­ву допомогу Асаду. Від грудня «десятки літаків Ан-124 доправляють бронетехніку, обладнання для спостереження, радари, системи радіоелектронної боротьби, запасні частини для гелікоптерів та різноманітну зброю, зокрема й керовані авіабомби… Російські радники та фахівці з розвідки цілодобово запускають розвідувальні БПЛА (дрони), допомагаючи сирійсь­­ким військам виявляти позиції повстанців… і вести їх прицільний артилерійський та авіаційний обстріл».
У цьому разючий контраст із Америкою, котра ніяк не вирішить, чи озброювати опозиціонерів, яких нібито підтримує. Ті й далі отримують гроші та зброю від Саудівської Аравії і Катару, але від США їм мало що перепа­­ло через побоювання, що озброєння може потрапити до рук пов’язаних з «Аль-Каїдою» груп, як-от «Джабхат ан-Нусра» та «Ісламська держава Ірак і аль-Шам» (ІДІШ).

Західні дипломати виправдовують акцент на дипломатичних засобах тим, що «військового врегулювання тут не існує», однак режим і його союзники (Росія та Іран) думають інакше. Певні мілітарні успіхи за останні дев’ять місяців у поєднанні з розколом серед повстанців (у грудні спалахнула запекла боротьба між відносно поміркованими фракціями та радикальними джихадистами, яка вже забрала близь­­ко тисячі життів) переконали Асада, що він може відтіснити своїх ворогів, перетворивши їх на терористів-недобитків.

Останній уміло розігрує свою політичну карту. Досягнута за допомогою Росії угода про ліквідацію сирійських арсеналів хімічної зброї дала змогу його урядові виступити в ролі партнера в цьому проекті, а відтак підтвердити свої претензії на легітимність. Фахівець із сирійських питань при лондонському Міжнародному інституті стратегічних досліджень Еміль Гокайєм стверджує, що Асад вірить в ефективність стратегії, яка зображує повстанців джи­ха­дистами-терористами, що несуть загрозу як регіонові, так і Заходу, і що він намагатиметься представити себе в ролі оплоту боротьби з «Аль-Каїдою» та важ­­­­ливого джерела розвідувальних даних для західних країн. Колишній посол США в Сирії, Іраку та Афганістані Раян Крокер заявив минулого місяця, що Асад – менше зло порівняно з потенційним перетворенням Си­­рії на базу «Аль-Каїди». На дум­­ку дипломата, варто спокійно знайти якийсь спосіб ведення справ із лідером Дамаска.

Державний секретар США Джон Керрі не перестає наполягати на тому, що Асад мусить піти. Але у Крокера вже є однодумці. Для сирійського президента це означає перемогу пла­­ну, який він проводить від початку повстання в 2011 році: допомогти джихадистам зайняти панівне становище в опозиції до себе самого. Першим кроком у цьому стало звільнення приблизно тисячі джихадистів і бойовиків «Аль-Каїди» в ході так званої амністії. Пізніше з’явили­­ся повідомлення про фінансування «Джабхат ан-Нусри» та ІДІШ за рахунок продажу через режим Асада нафти й газу з підконтрольних їм свердловин. Окрім то­­го, повстанці кажуть, що сили режиму переважно нападають на більш помірковані угруповання, що грає на руку джихадистам.

То, зрештою, хороший хлопець?

Окрім того, це робиться, щоб підсилити імідж Асада як необхідного партнера, бо міжнародне право дозволяє лише визнаному урядові звертатися по гуманітарну допомогу до ООН або Червоного Хреста. Якби раптом повстанці відмовилися від пропозиції президента, він міг би звинуватити їх у безсердечності й жорстокості до постраждалих земляків. Захід навряд чи здатен відмовитися від його ініціатив, але співпраця може означати підтримку режиму.

Про ризик моральної шкоди від взаємодії з Асадом нагадав звіт, зроблений якраз напередодні конференції, в якому нада­­но детальні фото- й документальні свідчення про систе­матич­­ні тортури та вбивства близько 11 тис. полонених режиму. За даними звіту, підготов­­леного трьо­­ма прокурорами – учасниками трибуналів над військовими злочинцями зі Сьєр­­­­ра-Леоне й колишньої Югославії, більшість жертв – молоді чоловіки, ув’яз­­нені від березня 2011-го до серпня минулого року. Один із авторів, Десмонд де Сілва, назвав свідчення «задокументованим убивством у промислових масштабах». Тим часом надії Асада на більшу готовність Заходу до взаємодії зростають.