Самоорганізація
Впродовж грудня 2013-го це слово прозвучало незліченну кількість разів у зв’язку з Євромайданом. А от іще влітку торік заклик брати на себе відповідальність і самотужки створювати щось на противагу вилощеному офіціозу прозвучав у мистецьких колах. Так ідеолог і організатор фестивалю сучасного мистецтва Gogolfest Владислав Троїцький закликав «привласнювати фестиваль собі», тобто зробити свій внесок у загальну справу, що зрештою і було реалізовано. До проблеми самоорганізації звернувся й інший культурний проект – III Одеська бієнале сучасного мистецтва – але вже як до об’єкту дослідження. Інтерактивним досвідом, де «споживачі» культури долучилися до її створення, став Конгрес рисувальників у Національному художньому музеї (НХМУ). На білій поверхні, що вкрила стіни й підлогу музею, відвідувачі створювали малюнки, ведучи візуальну дискусію. «Вам не подобається те, що намалювали інші? Візьміть пензлик та замалюйте це або намалюйте свій коментар поряд. Скажіть правду, висловіться!» – закликали організатори акції.
Децентралізація
Якщо раніше Київ був єдиним потужним осередком сучасного мистецтва й у регіонах виникали лише спонтанні проекти, то останнім часом сучасне мистецтво завойовує нові території за межами столиці. У 2013-му в Івано-Франківську відкрився Центр Сучасного Мистецтва, що крім популяризації та критики арт-процесу створює архів даних про місцевих художників та їхню діяльність. Восени франківський ЦСМ уже представив свою експозицію на одному з найбільших арт-форумів країни, Art Kyiv Contemporary. Музей сучасного мистецтва Одеси оновив усі розділи своєї експозиції, додавши нові експонати й розробивши нову концепцію їх презентації у рамках проекту New. Донецька платформа культурних ініціатив «Ізоляція» провела виставку «Місце зустрічі» за участі 12 молодих українських художників, виставку-підсумок літніх резиденцій «Турбореалізм (Прорив)», а також започаткувала освітню ініціативу для підлітків. У Черкасах відбувся десятиденний фестиваль сучасного мистецтва «Повітова Фанаберія» за участі Гриці Ерде, Антона Варги, Івана Семесюка та Олекси Манна. Харківський ЄрміловЦентр представив проект культового фотографа Бориса Михайлова.
Читайте також: Тенденції українського кіно-2013: фільми нацменшини і провал державної кінополітики
Музейні інновації
Ця тенденція, намітившись кілька років тому, у 2013 окреслилась по-справжньому. Провідні українські музеї нехай не стрімко, але впевнено рухаються в бік інновацій. Чималу роль у цьому відіграють майданчики для обміну інформацією та знанням: громадська організація «Український центр розвитку музейної справи», що порядкує портал «Музейний простір», та Музей Івана Гончара, де регулярно відбуваються освітні заходи для музейників. Ці ініціативи об’єднують культурні інституції, які нещодавно перебували в інформаційній ізоляції, й стають не лише майданчиками для взаємоосвіти, а й створюють додаткову мотивацію. Дедалі більше музеїв для промоції освоюють ресурси соцмереж (музеї не лише створюють сторінки на Facebook, але й заводять окремі канали на YouTube), рекламу (приміром, постери в метро), розробляють нові послуги для відвідувачів (в Музеї Тичини можна відвідати поетичну екскурсію).
Перегляд модернізму
Низка виставкових проектів у центральному музеї України – Національному художньому – сфокусувалася на українського модерному мистецтві. Завдяки цим виставкам традиція модернізму актуалізувалася в сучасному культурному дискурсі. Масштабний проект на честь 150-річчя Миколи Пимоненка представив одні з найкращих зразків українського імпресіонізму; виставка акварельних пейзажів Максиміліана Волошина відтворила атмосферу Срібної доби; близько 60 графічних і живописних творів склали ретроспективу творчості Жака Шапіро, резидента знаменитого паризького «Вулика», який пробував себе у різних течіях, від імпресіонізму до примітивного живопису; гучною подією стала виставка корифея українського модернізму Василя Кричевського; окремий проект пролив світло на постать Романа Сельського – засновника львівської школи колоризму, замішаної на паризькій естетиці. «Перегони з часом» стали етапним проектом доопрацювання постійної музейної експозиції, що раніше закінчувалася ранніми 80-ми й тепер була продовжена аж до початку 2000-х років (також, роботами переважно модерністськими). На тлі того, що арт-критики констатують згасання інтересу до політично ангажованого актуального мистецтва, перегляд модерної традиції можна сприймати як пошук альтернативного мистецького висловлювання.
Дорогу молодим
Дедалі більше досвідчених учасників мистецького процесу займаються підтримкою та промоцією нових імен, у 2013 галереї та арт-центри давали простір численним акціям «для молодняку». Окрім бієнального проекту і виставки PinchukArtCentre Prize, що позиціонується як майданчик для відкриття та підтримки нового покоління українських художників, торік також відбувся масштабний проект «Індустріальний Едем», учасниками якого стало чимало молодих митців. Авторитетна «Я Галерея» звертала увагу переважно на молодих авторів: Олега Грищенка, Андрія Хіра, Юрія Денисенкова, Антона Логова. В Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури відбулася виставка робіт учасників першої київської резиденції для молодих художників Kyiv AIR. У Празі київська галеристка Марина Щербенко представила кураторський проект «Україна сьогодні» за участі молодих художників (Назар Білик, Данило Галкін, Павло Ковач, Анна Звягинцева, Володимир Сай, та інші), в Парижі французькі галеристи обрали найкращих молодих художників-українців, у Києві відбулася виставка юних скульпторів, графіків та живописців «Самі». 2013 рік дав безліч підстав стверджувати, що на українську мистецьку сцену вийшло нове самостійне покоління.
