Якщо вірити соціологам, німецький народ загалом не проти того, щоб Україна колись стала членом ЄС. Поза тим, коли мова заходить про політиків, починаються обережність та політкоректність. Це й зрозуміло. Хто б це з лідерів старався нажити ворогів своїй країні? Коли колишній міністр закордонних справ Німеччини Ґідо Вестервелле ледве не в останній день свого перебування на цій посаді з’явився на київському Майдані, він викликав очікуване обурення в Росії. Новий очільник зовнішньополітичного відомства ФРН соціал-демократ Франк-Вальтер Штайнмайєр виніс для себе цей урок – увічливо відмовився від ролі посередника, запропонованої йому публічно Віталієм Кличком, обґрунтовуючи це тим, що їх і без нього вже вистачає. Натяк був, звичайно, насамперед на польських політиків. Під час візиту до Польщі міністр розповів про переговори з лідерами Франції, що відбулися незадовго до його варшавської поїздки. Він зазначив, що в кожної держави – члена ЄС свої пріоритети. Тому Франція прагнула поспілкуватися переважно на тему кризи в Африці. Питання України обговорювались як другорядні.
Втретє обрана канцлер Німеччини Анґела Меркель хоч і підкреслює, що двері для підписання Угоди про асоціацію з ЄС перед Україною відчинені, але наголошує: «Наразі видається, що питання стоїть або-або. Або Росія, або Україна». Таку відвертість пані Меркель дозволила собі в ефірі телерадіокомпанії ARD. «Потрібно робити вибір», – заявила вона. ФРН, звісно, вестиме переговори з РФ, але вони, на думку очільниці німецького уряду, не матимуть успіху, якщо піти на конфронтацію. «Я хочу, щоб незалежна Україна могла рішення приймати сама. Та передумовою для цього є проведення реформ», – узагальнила канцлерка. Інакше кажучи, борітеся і поборете. Як уже вмієте.
На щастя для тих в Україні, хто сподівається якщо не сьогодні, то пізніше підписати угоду з Євросоюзом, позиції Анґели Меркель поділяють не всі члени Християнсько-демократичного союзу. Скажімо, її однопартієць і голова Комітету Європарламенту із закордонних справ Ельмар Брок демонструє зовсім інше ставлення до України. Він не лише особисто прибув на Майдан, а й виступив там 7 грудня з палкою промовою, в якій звинуватив президента Януковича в продажу майбутнього України. Німецький політик дістав тоді хвилю оплесків майданівців, а пізніше, 10 грудня, вже з трибуни Європейського парламенту закликав український уряд висловити повагу до прагнень свого народу й сісти за стіл переговорів з опозицією та представниками громадськості.
В опозиційних колах німецького політикуму Україна також має, сказати б, групу підтримки. Один із її неформальних лідерів – очільник Союзу 90/Зелених Джем Оздемір. Свою думку про ситуацію в нашій країні він висловлює прямо та без двозначностей, не шкодуючи аргументів. Про його ставлення до українського питання можна не тільки прочитати на його сторінці у Facebook, а й почути та побачити в багатьох німецьких ЗМІ.
Читайте також: Світ про Україну: між Ганді і «Солідарністю»
Після зміни керівника зовнішньополітичного відомства Німеччини Оздемір відкрито закликав нового міністра Франка-Вальтера Штайнмайєра поїхати на Майдан і підтримати там Віталія Кличка. 14 грудня він давав інтерв’ю німецькому радіоканалу Deutschlandfunk, перебуваючи якраз у Києві. Як заявив тоді лідер Союзу 90/Зелених, поки що не можна виключати можливості нової силової розправи над демонстрантами. Тому закликав ЄС «дати чітко зрозуміти уряду України, що за застосування сили доведеться платити високу ціну».
Про Україну Оздемір, політик турецького походження, казав німецьким слухачам ось що: «Це не Москва. Тут інше суспільство, тут люди не так бояться, як у Росії. Це країна, котра бореться за демократію та свободу, за які явна більшість населення, що хоче поліпшення відносин із Європейським Союзом.
Тому зовсім не випадково народ піднявся саме після того, як Янукович провалив підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Люди, студенти, середній клас, а це народне повстання можна назвати повстанням середнього класу, чітко сигналізують: ми не бажаємо поривати зв’язки з Європою і робити з України щось подібне до радянської республіки. Річ якраз у цьому. Те, що планував президент, було спробою зробити з України радянську Україну й пересунути кордони європейських цінностей. Ми маємо справу зі змаганнями представників ЄС та Росії на українській землі».
На запитання ведучого, чи справді опозиція має за собою в Україні зараз більшість, Джем Оздемір пояснив, що масовий протест ініціювали не її лідери. Справжню більшість, на його думку, опозиція може здобути лише єднаючись. Тому необхідно вибрати єдиного кандидата для виборів, інакше переможцем стане протилежна сторона.
Щодо звинувачень про пряме втручання західних політиків у події на Майдані лідер Партії зелених заперечив: «Не ми організовуємо демонстрантів. Вони організовуються самостійно. Ці люди борються за європейські цінності, ті цінності, які в пошані й у нас і яких ми так само прагнемо. Тому наша присутність тут має сенс і є правильною, бо допомагає уникнути насилля. З боку режиму є велика небезпека, що він спробує придушити це повстання, приховуючи того, хто віддасть такий наказ».
Читайте також: Закордонні експерти про відповідальність Заходу за події в Україні
У лавах Партії зелених є чимало поінформованих щодо українського питання політиків. Ця політсила не раз пропонувала Європейському Союзу, щоб той чітко дав зрозуміти українській владі: застосування нею сили не мине безкарно. Проте не факт, що ЄС може дозволити собі так само жорстко поводитися, як в аналогічних випадках чинили Сполучені Штати. Дуже багато залежатиме від того, як побудує новий коаліційний уряд ФРН свою політику щодо Росії. Якщо орієнтиром і пріоритетом буде обрано економічні інтереси, шанси України на підтримку будуть примарними.
Поза тим прибічники українського партнерства з ЄС песимізму собі не дозволяють. Принаймні публічного. Варто послухати Ребекку Гармс, члена Союзу 90/Зелених Німеччини та голову фракції «Зелені – Європейський вільний альянс» у Європарламенті. Ледь не до кожної значної події в політичному житті України можна знайти її виступи в ЗМІ. 7 грудня вона також була разом з Ельмаром Броком на Майдані. Саме їй належить вислів про те, що «українці роблять наразі для захисту європейських цінностей більше, ніж люди в Берліні, Парижі або Афінах». 12 грудня з трибуни Європарламенту вона закликала українську владу сісти за стіл переговорів не лише з лідерами опозиції, а й із представниками студентства та громадських спільнот. А 15 грудня у своєму інтерв’ю Deutsche Welle в Києві зізналася, що їй рідко випадало бачити, щоб такий революційний рух, який вона спостерігала на Майдані на власні очі, так щиро підтримувався і стабілізувався фінансовими пожертвами. «Я вважаю, що дух демократії, який відчувається тут на демонстраціях, уже давно увійшов до Європейського Союзу», – сказала Ребекка Гармс в одному з останніх інтерв’ю про Україну.
Схоже, європейськість українського процесу поступово стає елементом внутрішнього політичного дискурсу Німеччини. Не варто, звичайно, перебільшувати. Але український аргумент є правдивим приводом порушити незручні питання перед владою. Чи справді економічне партнерство з Путіним таке безальтернативне? Що означає захищати та сповідувати європейські цінності? Опозиція отримала в руки козир, яким могла б за бажання непогано зіграти.