Западенці-бандерівці та столичні жлоби вийшли на Майдан, тому що не хочуть працювати. Цей міф у дусі Дмітрія Кісєльова дуже поширений на Сході та Півдні країни. Насправді ж на акції протесту до Києва приїздять тисячі східняків, багато з них беруть активну участь у житті самого Євромайдану. Зруйновані беркутівцями 11 грудня намети біля Будинку профспілок – це була саме та частина Майдану, де розмовляли російською мовою. Саме тут жили люди, які приїхали з Донецької та Дніпропетровської областей. «Штурм ще раз підтвердив – Україною править бандит, який перетворює країну на колонію суворого режиму», – каже Геннадій (фото 4). Він долучився до Євромайдану після кривавого розгону 30 листопада, брав участь у протистоянні 11 грудня, фізично не постраждав. Геннадій – типова електоральна одиниця Партії регіонів та Віктора Януковича. Чоловік родом із Маріуполя, на вигляд йому за сорок, вдягнений бідно, працює контролером у комунальній службі, на телефоні замість гудків шансон. Єдине, що відрізняє від багатьох його земляків, – виступає проти Януковича. «Я тут ні за кого. Я проти двічі судимого президента, – пояснює, виділяючи кожне слово. – Мені байдуже, що земляк. Це не означає, що йому все можна». Маріуполець каже, що через те, що на Донбасі життя погіршується, багато хто хоче змін і підтримує акції протесту. Але мовчки. «Всі бояться за родину, за роботу, за свої копійки». На запитання, чи не страшно йому, Геннадій знову про колонію строгого режиму: «Я в ній жити не хочу!».
«Хтось вигадав, що на Донбасі живуть рішучі люди, а там рабство в крові, – додає Микола Коваленко, бізнесмен і правозахисник із Новоазовська. – Бандюки, звісна річ, рішучі, а звичайні люди – ні». У нього про це десяток історій. Розповідає, як у 2007-му влаштував акцію на підтримку людей, що втратили домівки через дії прокуратури. «Постраждалі на протест прийшли й сховалися за деревами», – розводить руками Коваленко. Зі свіжого розповідає про спілкування з учасниками провладного мітингу, які просили євромайданівців хоч щось зробити. «Противитися не будемо, радісно втечемо», – переповідає слова земляків із протилежного табору.
Він приїхав до Києва 1 грудня, одразу після зачистки Євромайдану: «Коли б’ють слабшого, відвертатися може лише боягуз чи негідник. Я до таких не належу». На Євромайдані чоловік почав організовувати комфортне перебування та відпочинок людей. Це близьке до його професії – у «мирний час» нинішній комендант намету керує власною базою відпочинку на узбережжі Азовського моря. Через кілька днів до чоловіка приєднався його 23-річний син, теж Микола (фото 1). Він безробітний, того дня, коли вирушив на Майдан, мала відбутися співбесіда з потенційним працедавцем.
З Донеччини до Києва на акції протесту приїхало близько 200–300 осіб. Небагато, але вдесятеро більше, ніж у 2004 році, каже Коваленко. Це ознака того, переконаний він, що Донбас змінюється. «2004-го в регіоні було шалене неприйняття Помаранчевої революції, зараз такого немає. Якщо тоді влада збирала багатотисячні мітинги на свою підтримку, то тепер на заходи під блакитними прапорами без примусу приходить набагато менше людей», – наводить приклад новоазовський бізнесмен. «Це через тотальне розчарування, – до нас підходить Володимир Ржавський із Краматорська. – На Сході розчарувалися в Януковичі. Це об’єднує нас із Заходом України, який розчарувався в Ющенку». Пан Володимир розповідає, що на антимайдан минулої суботи людей вмовляли їхати аргументами про те, що вони боротимуться за свої робочі місця, які втратять, якщо Україна порве зв’язки з Росією і вступить… до ЄС (багатьом із них саме так і пояснюють, особливо не заглиблюючись у зміст якихось там угод про асоціацію). Той самий Новокраматорський машинобудівний завод справді дуже залежить від Росії, вона є основним ринком збуту для підприємства. Однак у Ржавського на це свій контраргумент: «Так саме росіяни ж їм поставки обрізали, мито підняли!».
Володимир Ржавський у Києві наїздами на вихідні. Решту часу проводить на донецькому Євромайдані – він один із його співорганізаторів. Тут, зокрема, збирають гроші та теплі речі для Києва. Мітинг в обласному центрі – основний постачальник людей із Донбасу на столичні протести. «Я такого альтруїзму, як тут, у Києві, в житті не бачив, – дивується маріуполець Олександр Шалатонов. –
А в нас натомість усі кажуть, що на Євромайдані люди стоять за гроші».
Південний Схід допомагає Євромайдану не лише людьми. Три друкарні з Маріуполя, Луганська і Харкова надрукували 150-тисячними накладами кожна плакати на підтримку Євромайдану. Все організував рекламіст Нікіта Козачинський (фото 2), який приїхав до столиці з Дніпропетровська. Разом із «дніпропетровською діаспорою» Києва він відкрив у мережі Facebook співтовариство «Страйкплакат». На сторінку проекту можна завантажити листівку власного дизайну або скачати і роздрукувати чужу. Найвідоміший твір «Страйкплаката» – чорно-білий портрет Януковича з червоним клоунським носом. «Ідея в тому, щоб залучити до акцій протесту людей, які живуть далеко від столиці, але хочуть допомогти революції, – розповідає Козачинський. – Роздрукувати та наклеїти плакат – найпростіший спосіб». Його особистий протест – проти насильства та відмови від євроінтеграції.
На наметі біля Будинку профспілок, що встановлений на місці знесеного, сліди пожежі. Його мешканці радять обов’язково поспілкуватися з Марком Чичиловим (фото 3). Знаходять хлопця, приводять у намет, не встигли роззирнутися – кудись зник. Виявляється, терміново треба розвантажити мішки з цукром. А Чичилов саме відповідає за кухню. «У нас чотири котли по 90 літрів: у двох суп, у двох чай. Уявіть, який товарообіг за добу», – Марк описує свою роботу як звичайний підприємець власний бізнес. Згодом з’ясовується, що в Чичилова є своя справа, він мешкає в Алушті, з донеччанами зблизився, позаяк народився і виріс на Донбасі. Відповідь на запитання, що привело його на Євромайдан, формулює чітко, схоже, не вперше пояснює власну позицію: «Я приїхав заявити, що мене не влаштовує нинішня влада з її продажною, корумпованою вертикаллю». Розповідає, що тільки-но повернувся з «блакитного» майдану, де зустрів своїх друзів-спортсменів. «Жоден із них там більше не стоїть, – сміється. – Я їм пояснив, чому ми на Євромайдані насправді, вони дуже здивувалися, їм розказували зовсім інше».
У цей час до намету заходять двоє чоловіків, представляються шахтарями з Донбасу, розповідають, що з провладного мітингу, зайшли подивитися, як тут «по інший бік барикад». На докори, що їх змусило приїхати підтримувати ТАКУ владу, відповідають, що нікого не підтримують, а лише хотіли на власні очі побачити те, що відбувається в Києві. А зайвих грошей додому не мають. «Ви такі самі, як ми, звичайні люди, а не бомжі та безробітні, як нам казали», – діляться враженнями шахтарі. Чичилов запрошує їх прийти пообідати або просто випити чаю: «Я думаю тепер, побачивши все на власні очі, вони нестимуть вогник свободи тим, хто там. Що є люди, які не бояться заявити про свої права».