Їм співають пісні, пов’язують жовто-блакитні стрічки на щити й пригощають печивом. Їх сварять і нагадують, як мати одного з них проклинала свого сина після подій, що сталися під час виборів у Первомайську Миколаївської області. Їх закликають зняти шоломи й приєднатись до народу. Відповідають ці хлопці рідко: за це, як свідчить практика, може влетіти від керівництва. Вони – це «Беркут», підрозділ міліції спеціального призначення, до завдань якого офіційно входять охорона порядку під час надзвичайних ситуацій, затримання особливо небезпечних озброєних злочинців та звільнення заручників.
Без правової бази
«Сюди не йдуть заробляти гроші. Тут служать хлопці, які хочуть, щоб на вулицях було спокійно. Знають: буде нелегко. Буває, гинуть товариші… Але комусь потрібно робити цю роботу», – каже суворий чоловік у соціальній рекламі про спецпідрозділ. Міністерство внутрішніх справ презентувало цей ролик восени. Соціалка, яка мала покращити імідж «птахофабрики» в українському суспільстві, швидко розійшлась мережею. Але… в дещо переробленому варіанті.
«До другої версії вдячні громадяни додали сцени особливого героїзму мужніх правоохоронців», – зазначив користувач, який першим виклав відео на YouTube. Народна версія, на відміну від офіційної, продемонструвала країні не постановочне, а документальне відео. На кадрах, що з’являються на екрані під оригінальну озвучку ролика із фразочками на кшталт «важко в навчанні – легко в бою», бійці підрозділу за волосся тягнуть дівчину до автозака, б’ють лежачих та народних депутатів, поливають газом мирних протестувальників.
Гумористичною народну версію реклами назвати важко. «Завершення» мітингів і справді давно перетворилося на головну місію «Беркута». Події 30 листопада – зайве тому підтвердження.
«Беркут» узагалі був би потрібен, бо в державі є купа функцій, що їх мають виконувати міцні хлопці у формі, – вважає правник Валентина Теличенко. – Але це явно не розгін мирних демонстрацій. Проблема в іншому: правова база цього підрозділу абсолютно не напрацьована. В Україні є кілька силових структур, для яких вона просто відсутня. Наприклад, так званий слідчий ізолятор СБУ. Формально в законі зазначено, що інстанція, в якій тримають до судового позбавлення волі, – це виключно ІТТ міліції або СІЗО в межах пенітенціарної системи. Інших бути не може, і крапка. Попри те, СБУ активно використовує свій ізолятор, і всі розмови про його незаконність нічим не закінчуються.
Читайте також: «Що ж ви, с…ки, робите?»
Аналогічна ситуація з «Беркутом». Немає положень, документів або правових підстав про цей спецпідрозділ, що були б зареєстровані в Міністерстві юстиції України. Натомість у Законі «Про міліцію» та Законі «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» чітко зазначено, що інших мілітаризованих силових структур, окрім тих, які вказані в цих документах, бути не може. Однак вони є і діють до того ж, як показують останні події, досить активно».
Робота така
Попри поширену думку про те, що в «Беркут» свідомо йдуть самі садисти (хоча і їх, як свідчить життя, таки чимало), охочі безкарно бити людей, деякі хлопці самі не в захваті від своїх буднів. «Я прогинатись не хочу, – ще торік розповідав Тижню про своє ставлення до теперішньої української влади, представників якої він культурно іменував «контрацептивами», один із бійців спецпідрозділу. – Але робота така… Доводиться народ «приструнять». На жаль, не завжди справедливо».
Домогтися «справедливості» представники спецпідрозділу можуть лише одним способом: звільнитись. Утратити роботу з непоганою платнею (без урахування премій та понаднормових), для прийняття на яку не потрібно вищої освіти чи якихось особливих знань – лише служба в армії. А ще зріст від 180 см та фізична сила.
Отже, «птахам» лишається тільки старанно виконувати всі накази керівництва. Говорити про те, чи бувають вони злочинними, зайве. Крім розгонів мирних демонстрацій, Тиждень писав (див. № 38/2012) про чималі побори: від 1 тис грн до $5 тис. за місяць, на які керівництво спецпідрозділу свідомо штовхає простих бійців. Ідеться про вимагання грошей у нелегалів чи відкупних у затриманих наркоторгівців (середня вартість свободи, що її підтверджують як наші джерела, так і поодинокі кримінальні справи, – близько $5 тис).
Читайте також: Янукович не відступає. Чи наступатиме опозиція?
«Ніхто ніколи не публікував офіційної кількості «Беркута», – пояснює правник Валентина Теличенко. – Востаннє таку цифру оприлюднювали приблизно 1998 року. Ми реально не знаємо, скільки в нас ані цього спецпідрозділу, ані внутрішніх військ. Ця інформація нібито має статус державної таємниці, хоча насправді не цифру як таку має бути засекречено – хіба що обличчя та прізвища працівників, адже часом вони виконують завдання, коли злочинці їх мають не впізнати. Але скільки «беркутів» припадає на одного громадянина і скільки ми витрачаємо з бюджету на їхнє утримання, нам потрібно знати. Наразі можна говорити лише те, що вони точно є в кожній області».
Власний розсуд
«Викрадення» та повалення наметів – аж ніяк не найбільший страх звичайної людини під час зустрічі з «Беркутом». Головний – це фізичне насильство, що передбачає не тільки кийки. За останні дні в Києві бійці спецпідрозділу не раз застосовували проти мітингувальників сльозогінний газ, зокрема біля Кабінету Міністрів та під час інциденту з машиною із «прослушкою» на Європейській площі.
«Amnesty International занепокоєна можливістю перевищення допустимої сили з боку «Беркута» під час мирних демонстрацій, які охопили країну після заяв щодо зупинки процесу підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, – зазначає в розмові з Тижнем директор організації в Україні Тетяна Мазур. – Ми особливо стурбовані використанням сльозогінного газу серед великого скупчення людей та в обмеженому просторі, де він становить серйозну загрозу для здоров’я. Такі заходи, як використання сльозогінного газу та водометів, не повинні застосовуватись проти мирних демонстрантів».
Окрім того, як передбачено принципами, уряди мають забезпечувати, щоб свавільне або зловмисне застосування сили правоохоронними органами було каране як кримінальний злочин згідно з національним законодавством.
Фіксувати зловживання міліції на акціях протесту в Україні намагаються як звичайні активісти, так і журналісти (під час протесту під Кабінетом Міністрів 24 листопада «Беркут» побив журналіста Тиждень.ua Святослава Козлюка) та незалежні спостерігачі. Але, як свідчить статистика, українські правоохоронці зазвичай не відповідають навіть за вбивства, зґвалтування й тортури; що вже казати про менші порушення закону. Загалом зі 114 474 скарг на дії міліції, що надійшли до органів прокуратури торік, розслідування відбувалися лише за 1750, із них лише 320 (чи 0,2%) закінчились відкриттям кримінальних справ, свідчить статистика Amnesty International.
Натомість карні провадження легко розпочинають проти тих, хто наважився протистояти «Беркуту»: наприклад, активіст мовного Майдану Дмитро Різниченко, фотографія якого з газовим балончиком у руках облетіла всі ЗМІ світу, дістав два роки умовно. Своїх потенційних засуджених уже має і Євромайдан. Це як випадкові люди, котрих «узяли», щоб залякати решту мітингувальників, так і незручні для влади персонажі, затримання яких продовжує чергу репресій проти активістів, серед таких Андрій Дзиндзя (ГО «Дорожній контроль»).
«Щоразу, зустрічаючи працівника «Беркута» на своєму життєвому шляху, я згадую одну прописну істину, – каже активіст організації «Сила Людей» Сергій Перникоза. – Їх не потрібно боятись. Звісно, коло їхніх захоплень та вподобань може не перетинатися з моїм, і коли про щось з тобою і говорять, то переважно про спортивне харчування, але при цьому вони залишаються людьми, яким платять із державного бюджету».
Як людина, що має чималий досвід спілкування із правоохоронцями (в ролі й незалежного спостерігача, й активіста), він переконаний: вплинути на «Беркут» можна лише двома способами. Перший – бути фізично сильнішими. «Це й складно, й дуже часто незаконно», – сміється хлопець. Другий – переконати керівника віддати правильний наказ. «Варто розуміти, що їхнє керівництво не дуже орієнтується в міжнародних документах стосовно прав та свобод людини. Тому при спілкуванні з ними тези мають бути короткі, чіткі й зрозумілі. Керівника знайти досить просто, він зазвичай у званні від майора (дуже рідко капітан), стоїть трохи осторонь і тримає рацію. При спілкуванні нічого не просимо, а тактовно вимагаємо, звертаючись на «ви», спокійним рівним голосом. Називаємо статті ККУ, які його підопічні зараз порушують. Потім зазначаємо, що саме він відповідатиме, і, якщо він ніяк не реагує, телефонуємо 102. Викликаємо слідчо-оперативну групу й заявляємо про скоєння злочину. Звісно, цей процес знімаємо на відеокамери, – пояснює активіст. – Потрібно знати, що за всі злочинні дії відповідальними є виконавці й ті, хто віддає такі накази. Треба весь час їм про це нагадувати. І в будь-якому разі пам’ятайте: нам боятися нічого. Ми сильніші, бо за нами правда…»