«Молодість», найстаріший кінофестиваль в Україні, за роки свого існування міцно вкоренилася у статусі наймасштабнішої кіноподії року. Утім, через появу в 2010 -му Одеського міжнародного кінофестивалю київська імпреза була приречена змінитися задля подальшого функціонування на одній території з приморським конкурентом.
І ці новації виявилися не лише в програмному наповненні дійства, а й передовсім у чіткішій орієнтованості оргкомітету на глядача. Фестивальна преса була прирівняна до пересічного відвідувача, а прохід на вечірні покази став більше нагадувати лотерею, адже не завжди було відомо, на який фільм вдасться потрапити, де буде аншлаг і вхід лише за квитками. Водночас такі зміни дисциплінують переглядати конкретний фільм, а не перебігати із залу в зал на паралельних сеансах у пошуках «своєї стрічки». І такі правила роблять фестиваль більш глядацьким, відтіснивши кінокритичну пресу, яка жадібно поглинає все, що транслюють.
43-тя «Молодість» була особливою з кількох причин. На відміну від майже цілком розкритикованого оглядачами торішнього повнометражного конкурсу, більшість із них схвально відгукнулися про якість нинішньої добірки. У ній зовсім не випадково була представлена українська стрічка «Такі красиві люди» Дмитра Мойсеєва. Чи не вперше в історії вітчизняного кіно в цій роботі недоліки не спотворюють загального позитивного враження, залишаючись тільки причиною для суперечок між пересиченими кінокритиками. Більшість претензій до цієї роботи стосувалися саме її немодної стерильності та браку різких поворотів сюжету. В результаті фільм обійшло увагою міжнародне журі, залишивши його без нагород. Переможцем конкурсу дебютного повного метра стала стрічка із Сінгапуру «Іло Іло», у якій режисер Ентоні Чен розповідає свою історію про дитинство і виховання в сім’ї, що найняла няньку, з котрою він проходить шлях від неприязні до важкого розставання. Попри дуже впізнаваний сюжет, «Іло Іло» залишає враження щиро розказаної історії. Фаворитом глядачів стала дотепна французька комедія «Хлопці, Ґійоме, до столу!» Ґійома Ґальєна. У ній ідеться йде про дивакуватого чоловіка (зіграного самим режисером), його дорослішання і пізнання своєї сексуальності.
Читайте також: Молодість–43: фільм про Валенсу, україномовний Голохвастов і Годар у 3Д
Інші конкурсні фільми теж принесли кілька сюрпризів, а саме короткометражки і студентські роботи. Перше місце у студентському міжнародному конкурсі посів фільм «Матір» Лукаша Остальського з Польщі. Головну ж нагороду кінофестивалю вручили не повному метру, а саме короткому зі студентського конкурсу. «Людська маса» режисера Ґабріеля Ґоше – сумна історія про те, яким відчайдушним може бути спротив «маленької людини» в бажанні зупинити приниження власної гідності. Цій британській стрічці журі на чолі з режисеркою Маріон Гензель несподівано присудило головний приз і сертифікат на 80 тис. грн. Найкращим фільмом міжнародного короткометражного конкурсу стала мінімалістична і дуже зворушлива, знята в декораціях «Олійна лампа» Гу Вея (Франція).
У національному конкурсі короткого метра, очікування від якого завжди дуже суперечливі, були продемонстровані роботи, більшість із яких не йшли в жодне порівняння одна з одною. Від аматорського самозамилування Катерини Горностай у «Між нами» до захопливої «Дороги» Максима Ксьонди, від необов’язкової і непереконливої вульгарності «Канікул» Марини Степанської до ностальгічного і чутливого «Помину» Ірини Цілик – кожен фільм розповідав про різних людей і мав різне художнє рішення. Національний конкурс довів, що молоді українські режисери перебувають на роздоріжжі й намагаються знайти відповіді на запитання, які, можливо, і не є нагальними для життя країни, але турбують їх найбільше. Левова частка найкращих стрічок цього разу припала на документалістику, тоді як в ігрових були спроби показати реальність у стилістиці хроніки, демонструвати байдужість чи просто розповідати пересічні історії. Документальні «Красна Маланка» Дмитра Сухолиткого-Собчука і «З людського життя. Богема» Ганни Федоряченко зірвали оплески в залі й подарували гарний настрій, тоді як схожий на бразильський серіал «18+» Романа Бровка лише втомив своїм позбавленим новаторства сюжетом. Серед усіх фільмів особливо вирізнилися «Уроки української» Руслана Батицького, видовищна і небагатослівна, абстрактна спроба передати оригінальну історію мовою символів. Але журі вирішило відзначити інше кіно – сповідь Олександра Ратія під назвою «Повернення», щемливу і гнітючу розповідь молодої людини, присвячену провінційному Алчевську, батькові та спогадам про минуле.
Але найбільш контроверсійне і депресивне враження все ж справила інша стрічка, демонстрована як «Спеціальна подія» позаконкурсної програми. «Хворісукалюди» Юрія Речинського – знята рухомою камерою короткометражка, яка за два роки перетворилася на повний метр. На її прем’єрі, як і на інших вечірніх показах, зал був майже заповнений глядачами, яких або ж зацікавила неоднозначна назва, або ж вони були ознайомлені з проблематикою, порушеною в документальному фільмі. Поділений на три частини: «Дитинство», «Мати», «Кохання», він змушує нас підглядати за безхатченками, які валяються в підвальних приміщеннях, нюхають клей, і все це знято в момент, коли відбувається вакханалія повного самознищення, існування на межі зі смертю й хворобами, холодом і голодом. Тваринне виживання недоглянутих людей, у яких втрачені зв’язки з їхніми рідними і які покинуті напризволяще. Хтось унаслідок складних життєвих обставин, інші – через невміння жити в соціумі. Проблеми, порушені у трьох главах, насправді занадто масштабні, аби їх можна було вирішити, зіштовхнувши кіноманів із суворою реальністю. Важко назвати це провокацією чи викликом. Це чергова спроба проникнути туди, звідки повертаються лише сторонні спостерігачі.
Фільм «В ім’я» польської режисерки Малґожати Шумовської зачепив публіку своєю непідробністю і драматизмом. Ця робота відкривала ЛГБТ-програму «Молодості» «Sunny Bunny» і була прийнята найгучнішими оваціями першого фестивального дня. А під кінець імпрези визнана найкращою в програмі. Особливість цього гостросоціального фільму в тому, що ЛГБТ-тематика не подана в стандартному світлі лав-сторі чи драми гоніння «інших», а саме через людське розуміння геями самих себе. Він демонструє, що вся небезпека відчуження для гомосексуалістів іде від них самих через їхній страх визнати і прийняти свою орієнтацію. Переможцем іншого альтернативного конкурсу «Молодість – дітям», який уперше відбувся на кінофестивалі, стала «Ракета» Кіма Мордаунта.
Ще до початку фесту було відомо, що його відвідає живий класик австрійського кіно, «гуманний реаліст» Ульріх Зайдль. Організатори вирішили зробити повну ретроспективу режисера, що включала не лише його п’ять художніх стрічок, а й усі документальні та короткометражні. Однак такий грандіозний задум, на жаль, не виправдав себе, адже деякі демонстрації були перенесені, а решта фільмів ішли дуже розрізнено, щоб встигнути їх переглянути в повному обсязі. Взагалі один із суттєвих недоліків цьогорічної програми – дуже ситуативне розміщення фільмів у розкладі показів. Можливо, через це програма «Тиждень російського кіно» зібрала напівпорожні зали в кінотеатрі «Жовтень».
Основні переможці «Молодості»
«Людська маса» («The Mass of Men») Ґабріеля Ґоше, Велика Британія
Гран-прі 43-го Київського міжнародного кінофестивалю «Молодість»
«Іло Іло» («Ilo Ilo») Ентоні Чена, Сінгапур
Переможець міжнародного повнометражного конкурсу, приз журі ФІПРЕССІ
«Олійна лампа» («La lampe au beurre de yak») Гу Вея, Франція
Переможець міжнародного короткометражного конкурсу
«Повернення» Олександра Ратія
Переможець національного конкурсу
«Хлопці, Ґійоме, до столу!» («Les garçons et Guillaume, à table!») Ґійома Ґальєна, Франція, Бельгія
Приз глядацьких симпатій