Що залишається – плакати з портретами на вулицях, їх тут клеять довгими «вервицями», та телевізійна реклама. Тут все залежить від зібраних коштів. У цій кампанії найкраще це вдалося представнику правлячої партії «Грузинська мрія» Гіоргі Маргвелашвілі та лідерці партії «Демократичний рух – Єдина Грузія» Ніно Бурджанадзе, які зібрали понад 5 млн. ларі (трохи більше $3 млн.), висуванець партії ще президента Саакашвілі «Єдиний національний рух» Давид Бакрадзе зібрав усього 500 тисяч, інші – ще менше.
У теленовинах кандидатам час приділяють рівними порціями. І тоді лідери мають однакові з маргіналами «клаптики» у прайм-тайм. У ток-шоу кличуть найпопулярніших і найскандальніших кандидатів, аби тримали рейтинг. Власне, тут ніякої різниці немає.
Все інше – геть не так.
Останні дні Саакашвілі
Два президентські строки президента Міхеіла Саакашвілі добігають кінця. Залишилося ще пару днів до виборів. І ще кілька днів, протягом яких виборча комісія буде встановлювати їх результати. Закінчується і вагомий історичний відрізок, який давно отримав назву «Революція троянд».
Милостиня під плакатами кандидатів. Кому вибори – кому життя.
Глава держави, на відміну від українських президентів, демонструє смиренність і зразкову європейську поведінку. Він запросив журналістів у своє помешкання, до невеликого будинку у приміському районі, де жив протягом останніх кількох років. Вони, а згодом і громадяни Грузії, побачили як президентська чета збирає речі, дитячі іграшки і навіть консервацію у трилітрових слоїках, щоб перевезти у старе-нове приміщення на вулиці Барнова. Власне, туди, де жили до 2003 року.
Буде жити у бабусиній квартирі у престижному «професорсько-інтелігентському» районі Ваке. Його сусідами будуть ті, хто завзято голосував проти нього та проти його партії на виборах. Це один з феноменів, який молодому політику на «пенсії» ще доведеться осягнути.
І щоб закінчити з «битовухою». Ще одну земельну ділянку, де мав намір побудувати будинок вже після відставки, Саакашвілі вирішив продати, а гроші пожертвувати на будівництво «президентської бібліотеки».
Давид Бакрадзе – кандидат від "націоналів"
Два місяця тому я мав можливість запитати у політика, чим він займатиметься, коли покине президентський палац. Міхо сказав, що залишатиметься у політиці, оскільки має багато активних прихильників і не використаний потенціал, і загалом випромінював оптимізм. Він навіть сказав, що не проти повернутись до уряду, але не щоб сидіти у кабінеті, а щоб продовжити радикальні реформи.
Станом на сьогодні це виглядає мрією. Грузинською мрією без лапок.
Кандидати і виборча кампанія
Центральна виборча комісія Грузії зареєструвала 23 кандидата. Їх можна розділити на дві групи – тих, які хочуть перемогти, і тих, ким рухає олімпійський принцип – головне не перемога, а участь.
Спочатку про маргіналів. Найбільш відомими з них є Акакій Асатіані, колишній спікер парламенту часів Звіада Гамсахурдіа, лідер партії «Союз грузинських традиціоналістів», і Шалва Нателашвілі, глава партії лейбористів. Останній ще не так давно навіть мав парламентську фракцію, але програв змагання за електорат іншим, нині правлячим, соціал-популістам. А націоналіст Асатіані, не знімаючись з пробігу, закликав голосувати за… Ніно Бурджанадзе, провідника інтересів Кремля у Сакартвело. Як сумно жартують у соціальних мережах, гроші «Газпрому» і не такі дива роблять.
Закреслена символіка "Грузинської мрії", "п'ятірка" – номер у бюлетені представника партії Саакашвілі.
Прізвища Коби Давиташвілі, Нестан Кіртадзе, колишнього журналіста Гіоргі Таргамадзе, безумовно, відомі політизованому виборцеві. Але, так само зрозуміло, що їхня роль бути тлом для виборчого процессу. Їм нічого не світить. Цікавою, в цьому сенсі, є роль колишнього глави ЦВК і члена ради Суспільного мовника Зураба Харатішвілі. З одного боку, він колишній член команди Саакашвілі і саме він провів минулорічні парламентські вибори, на яких перемогу здобула опозиція і до яких не було суттєвих зауважень у міжнародних спостерігачів. З іншого боку, у нього немає самостійної політичної ваги і зараз він відтягує якусь, певно, що невелику, частину голосів опонентів прем’єра Бідзіни Іванішвілі.
Є і просто комічні персонажі. Так, кандидат у президенти Міхеіл (Гела) Салуашвілі створив свій сайт Творець.ge. Ну, коли людина пише – «Грузія – це ім’я Бога», то хіба мова має йти про вибори?…
Про рейтинги трохи згодом, спершу представлю трійку тих, хто грає на перемогу.
Найбільш відомий в Україні кандидат – екс-спікер парламенту, колишній член опозиційної команди часів «Революції троянд» у 2003-му Ніно Бурджанадзе. Роль не першої скрипки грузинської політики її не вдовільнила та й економічні інтереси її чоловіка (колишнього заступника генпрокурора та керівника прикордонної служби) були не враховані Саакашвілі. Вирішила поставити ва-банк і першою після війни 2008 року поїхала в гості до Владіміра Путіна, відтак ще кілька разів зустрічалась з російським президентом-прем’єром-знову президентом. Вважається найголовнішим провайдером російської політики в Грузії. Такий собі місцевий Медведчук, але більш харизматична людина і, як виявилося, здатна на ризик участі в публічній політиці.
Ніно Бурджанадзе
Довгі роки була на маргінесі, у місцевих і парламентських виборах участі не брала. Багато хто з політологів називали Бурджанадзе «збитим льотчиком» і… помилились. Настав її час. Частина грузинського суспільства, поступово розчаровується у вчорашніх кумирах з «Грузинської мрії», але, за жодних обставин, не голосуватимуть за висуванця партії Саакашвілі. Якщо узагальнено окреслити її виборців – це «совки».
Вибір цих людей суто емоційний і побудований на пострадянській і особливо постросійській ностальгії. Вони наївно думають, що за Великим Кавказьким хребтом їх досі люблять і чекають. Що росіяни готові пустити на свої ринки продукцію грузинських аграріїв, що міграційна служба і поліція будуть бачити в них людей, а не «дойних корів» і що добрий Путін готовий допомогти у відновленні територіальної цілісності Сакартвело. І що всі проблеми – це через «дурного Мішіко».
Вже рік Саакашвілі є президентом-«кульгавою качкою». У його опонентів – повнота парламентської та урядової влади, вони ж контролюють більшість місцевих органів влади. За цей час у російському напрямку зроблено безліч наївних кроків. Результатів, правда, немає. Більше того, російські військовослужюовці в кількох місцях перенесли колючий дріт лінії окупації з адміністративного кордону колишньої Південно-Осетинської автономії вглиб території країни.
Репер Бера Іванішвілі – останній аргумент для отримання голосів молоді.
Але ці факти частина грузин, замріяних на Москву, пропускають як несуттєві. І саме на них зробила ставку Бурджанадзе, вміло підхоплюючи всіх нещасних і розчарованих політикою уряду Іванішвілі. Люди чекали манни небесної, роздачі грошей, яких у російсько-французького мільярдера не бракує, а цього нема і не буде. І, ясна річ, у планах не було. Виборці, правда, думали саме про це. Бурджанадзе «підбирає» тих, хто хоче, щоб держава за них відповідала – причому, не важливо, своя чи російська.
Величезні кошти, які нізвідки, перед самим початком компанії, з’явились у Бурджанадзе, дали їй можливість вийти на тверде третє місце у соціологічних рейтингах кандидатів. Її портрети всюди – в метро, на жовтих автобусах української компанії «Богдан», які є популярним транспортним засобом у Тбілісі, на білбордах і у вітринах магазинів. Випереджають її представник «Єдиного Національного руху» Давид Бакрадзе і міністр освіти, кандидат від «Грузинської мрії» Гіоргі Маргвелашвілі.
Бакрадзе – дещо вимушений кандидат від колишньої «партії влади». Після того як до в’язниці запроторили Вано Мерабішвілі, генерального секретаря «націоналів», колишнього міністра внутрішніх справ, який провів суперуспішну поліцейську реформу і був непоганим прем’єр-міністром, у Саакашвілі не виявилося харизматичного і «вибирабельного» кандидата. Тоді було проведено праймеріз, в яких і переміг колишній спікер парламенту Давид Бакрадзе. У нього непоганий послужний список – очолював комітет з європейської інтеграції, потім – міністерства з урегулювання конфліктів (займається реінтеграцією окупованих територій) і МЗС. За нього мають намір голосувати ті, які залишаються «ядерними» прихильниками реформаторського проекту. Але і весь негатив восьмирічного урядування «націоналів» ліг на нього. Він увійшов у кампанію з другим рейтингом і, судячи з усього, на другій позиції ї завершить її.
Маргвелашвілі – кандидат від Іванішвілі і саме це дає йому практичну перепустку на посаду президента. Мільярдер і глава уряду за рік дещо втратив у суспільній підтримці, але ще тримається високо. Міністрові освіти, на відміну від його попередників, немає чого показати виборцям з особистого доробку. У нього немає ні злетів, ні падінь. Сіра мишка, яка доволі випадково опинився у невластивій для себе ролі – кандидата на посаду глави держави.
Плакат кандидата Гіоргі Маргвелашвілі і вічно сумний Чарлі.
При тому, що поряд з Іванішвілі є чудовий кандидат – 40-річний, харизматичний, англомовний, європейсько- та НАТО-орієнтований міністр оборони Іраклі Аласаніа. Один з небагатьох людей з принципами у «Грузинській мрії», лідер партії «Наша Грузія – Вільні демократи». Але доволі самостійний, з чудовими контактами у Вашингтоні та Брюсселі, на відміну від свого начальника, який за рік прем’єрства так і залишився «темною конячкою» для світу. Саме тому Аласаніа не отримав «благословення» від Іванішвілі, а ніякий Маргвелашвілі – легко.
Тут важливо нагадати, що віднедавна президент – це ритуальна фігура. Вже не фактичний глава уряду. Не головнокомандувач. Не може впливати на призначення прокурорів і суддів. Реформа, проведена Саакашвілі, як вважалося «під себе», працює на його опонентів і ворогів.
Останнє перед «днем тиші» опитування методом прямого інтерв'ю, проведене американською дослідницькою компанією «Greenberg, Quinlan, Rosner Research», показує таку картину. Судячи з усього, буде другий тур. За Маргвелашвілі мають намір голосувати 48% виборців (втім, при заявленій похибці у 2-3% це дає підстави політикові «мріяти» і про перемогу відразу). За Бакрадзе – 23%. При цьому 18%, тобто практично кожен п’ятий громадянин, «не фіксує свій вибір». За іншими опитуваннями, у Бурджанадзе 7-9%.
Кандидат від влади настільки впевнений у перемозі, що на днях необережним метафоричним висловом викликав політичний скандал. Виступаючи перед прихильниками у Горі він сказав, що якщо йому не висловлять довіру у першому турі понад 50% грузин, то він… не братиме участі у другому турі. Соратники кинулися у телевізор, щоб сказати виборцям, що це лише красива фраза. Бо інакше виходило б, що «мрійники» самі віддають президентську посаду висуванцю Саакашвілі.
Грузини зазвичай голосують не раціонально, а емоційно. Тому передбачити точні відсотки не беруться жодні соціологи.
Програма передач на завтра
Вечір п’ятниці, останнього дня, дозволеного для агітації, «Грузинська мрія» використає для демонстрації свого останнього козиря. На площі в центрі міста, де колись у радянсько-шеварднадзевські часи відбувались військові паради, відбудеться концерт музиканта Бери – сина прем’єр-міністра Іванішвілі, демонічного вигляду репера-«альбіноса». Містом курсують машини, закликаючи людей на вибори і на концерт «Ми є Грузія».
Останній козир «націоналів» навряд чи можна вважати передвиборчою агітацією. Та й покажуть його увечері суботи, за кілька годин до того як відкриються виборчі дільниці. Канал «Руставі-2» покаже спеціально перекладену на грузинську мову передачу «5 каналу» під назвою «Особливий погляд», де розповідається про війну 2008 року і роль України, зокрема компанії «Укрспецекспорт» у військово-технічній допомозі Грузії. Один із експертів програми, екс-віце-спікер від партії Саакашвілі, депутат від опозиції Міхеіл Мачаваріані говорить і саме це анонсує телеканал – «Без України ми б не вистояли». Завтра будуть вибори.
