Соціально-політична атмосфера Одеської області має свої особливості, підтексти та суто місцеву специфіку. Цей регіон найкраще ілюструє частинка «полі», адже його основними ознаками є багатоваріантність, багатонаціональність та багатозональність. Фактично він складається з трьох електорально-ментальних частин, не схожих між собою.
ОДЕСЬКИЙ МІФ
«Одещина не монолітна в політичному сенсі, ніколи такою не була і не буде, – стверджує Анатолій Бойко, голова ГО ОПОРА та Комітету виборців України в Одеській області. – Одеса хоч і є найбільшою за кількістю виборчих округів – понад 700 тис. виборців із 1,8 млн у всьому регіоні, проте дуже відмінна від решти субрегіонів. Загалом їх три: окрім власне Одеси це північні райони краю, тобто історична Одещина та Бессарабія, яка була приєднана до області лише 1940 року».
Електоральні настрої Одещини багато в чому пояснює історично-ментальний аспект, який, вочевидь, також визначає волелюбство, спрямованість на приватну підприємницьку ініціативу та певну сепарованість місцевого населення від загальнодержавного контексту, а саме відсутність тут кріпацтва в часи Російської імперії та відносно низький ступінь шкоди, завданої цьому регіону під час Другої світової війни. Тоді його контролювали румуни, які все ж установили набагато м’якший окупаційний режим, аніж німці. До того ж до Червоної армії майже не брали представників національних меншин, що проживали на території Одещини: болгар, гагаузів, греків. Тож зрештою генофонд цієї території не так сильно постраждав порівняно з багатьма іншими регіонами країни. Іншим важливим чинником, що вплинув на формування місцевої специфіки, стало надзвичайно вигідне географічне розташування краю й особливо Одеси – фактично морських торговельних воріт країни.
Читайте також: Лояльні прагматики. Чим Закарпаття схоже на Донбас
Одеса є одним із небагатьох міст України, що досі зберігає свій чітко визначений міф, який переважно ґрунтується навіть не так на радянській парадигмі, як ще на дореволюційній, імперській ідеологемі про «Південну Пальміру», «четверте місто в імперії» тощо. Власне, саме цим пояснюється певне одеське русофільство, яке, зокрема, проявляється в певній настороженості чи здивуванні місцевих мешканців, якщо з ними заговорити українською. Але то зовсім не агресивність, що натомість притаманна тамтешнім керівникам, серед яких справді багато українофобів, як-от нинішній мер Одеси Олексій Костусєв, котрий не приховує негативного ставлення до всього українського в місті. Так, свого часу він заборонив подавати йому документи державною мовою і, як стверджують місцеві вчителі, саме з його ініціативи україномовні школи перевели в режим двомовних із одночасним масовим закриттям українських класів.
«Політичний» світогляд одеситів, вочевидь, також формувався під впливом ідеології «порто-франко» – вільного міста підприємців, що є особливою, не схожою на щось інше «державою в державі», для якої головне – торгувати та ні з ким остаточно не сваритися. Саме таке сприйняття відображає й електоральні звички тамтешнього населення, яке, з одного боку, голосує лише за своїх, а з іншого – максимально лояльне до будь-якої діючої влади.
Уявити собі на чолі Одеси не одесита нереально, хоча іронія долі полягає в тому, що багаторічний екс-голова міста та один із лідерів місцевого політичного життя впродовж останніх 20 років Едуард Гурвіц походить із Могилева-Подільського, а нинішній мер Олексій Костусєв узагалі народився на Сахаліні. Однак ці люди з дитинства мешкали й працювали в Одесі, а відтак їх сприймають як своїх – інакше в них не було би жодного політичного майбутнього. «Щоб Одесою керував не наш – та такого просто не може бути, – каже місцевий пенсіонер Олексій Катюжонок. – Я б раніше сказав, що потрібен єврей, та вони майже всі виїхали».
Читайте також: Національний резерв. Як мобілізувати українську більшість у південно-східних областях
Ця важлива ментально-електоральна особливість призводить до того, що кожна нова влада в Україні, прагне знайти в Одесі свою людину, через яку намагається керувати південно-східним регіоном. Навіть ПР, що, опинившись біля керма, поділила все управління країною виключно між вихідцями з Донеччини, не ризикнула відправити до міста біля Чорного моря «варяга». Біло-сині від початку намагалися встановити тут контроль, обираючи між місцевими лідерами суспільної думки різних поколінь: спершу екс-мером Одеси Русланом Боделаном, який після перемоги 2004-го помаранчевих перебував у бігах аж до 2010-го (переховувався в Росії), а потім одним із найбільших місцевих бізнесменів Леонідом Клімовим (власник ЗАТ «Фінансова група «Примор’я» та ФК «Чорноморець»). Нині ж «царевим оком» став голова Одеської ОДА, політичний колобок, колишній нашоукраїнець Едуард Матвійчук (показово, що одним із перших кроків новопризначеного керівника області була відмова навіть від часткового державного фінансування єдиної україномовної газети регіону «Чорноморські новини», при цьому грошову підтримку з обласного бюджету російськомовних видань збільшили).
Одесити взагалі вельми скептично ставляться до політики. «Хай там собі чубляться як завгодно, – каже підприємець Сергій, який має три точки на легендарному пляжі «Аркадія» в Одесі. – Як свідчить практика, домовитися можна з усіма, важливо завжди знаходити вигоду для всіх. Ми – торгове місто, і нам узагалі не пасують будь-які політичні крайнощі. Саме тому в нас зустрічають багнетами і «Свободу», і проросійських радикалів. Так, чимало людей тут прагнуть спілкуватися російською, але якщо ви хочете говорити будь-якою іншою мовою – на здоров’я, у нас завжди було багато національностей, і всі знаходили своє місце під сонцем». Справді, за статистикою, Одеська область є однією з найбільш багатонаціональних у країні – тут проживають 133 національності й народності. За суттєвої переваги українського населення (62,8%) у регіоні мешкають росіяни (20,7%), болгари (6,1%), молдовани (5,0%), гагаузи (1,1%), євреї (0,6%), білоруси (0,5%), вірмени (0,3%), цигани (0,2%), поляки (0,1%), татари (0,1%), німці (0,1%), албанці (0,1%), чехи, греки та ін.
Попри те що більшість керівних посад в органах виконавчої влади та місцевого самоврядування обіймають представники Партії регіонів, а на останніх виборах перемогу здобула ця сама політсила (на парламентських 2012 року – 41,90%), Одещина зовсім не є базовим регіоном для нинішньої влади. Порівняно з 2007-м, коли за ПР проголосували 52,22%, біло-сині втратили тут понад 10% голосів. Не на користь партії влади були й торішні корупційні скандали за участю Олексія Костусєва і той факт, що в багатьох округах Одещини регіонали не змогли висунути єдиного узгодженого кандидата й дуже часто кілька людей під прикриттям блакитного прапора боролися між собою. Найвідоміший приклад – голова проросійської «Родіни» Ігор Марков, якого днями позбавили депутатського мандата, після того як він пішов проти генеральної лінії партії (був членом фракції ПР) і відмовився голосувати за євроінтеграційні закони. На виборах ВР VII скликання Марков в окрузі № 133 переміг офіційного ставленика Партії регіонів Олексія Гончаренка, сина Олексія Костусєва, набравши більше ніж 26% голосів. Розрив між кандидатами становив близько 6%. Узагалі в Одесі належність до ПР нічого не означає, окрім того що в нинішній момент певному підприємцю вигідно співпрацювати з цією політичною силою.
«Ми заплющили очі на кримінальне минуле Януковича, адже вірили, що йому вдасться навести порядок, щоб усі могли нормально заробляти, – каже Андрій Глущан, приватний підприємець із Білгорода-Дністровського. – Але він виявився таким самим пустобрехом, як і помаранчеві попередники. Навіть не знаю, за кого голосуватиму в 2015 році. Головне, щоб нам давали торгувати й не лізли в наші, одеські, справи, ми тут якось самі з усім розберемося». У цій цитаті – квінтесенція нинішніх настроїв виборця з Одещини, який радо підтримає партію з центристськими поглядами та соціальними гаслами. Має місце тут і певна становість у голосуванні. Якщо інтелігенція та приватні підприємці на боці опозиції, то державний сектор і робітники – на боці регіоналів.
«Коли говорити про Одещину загалом, то вона характеризується відстороненістю від ідеологічної війни між Заходом та Сходом, – стверджує Анатолій Бойко. – Південь країни, а особливо наш регіон, є більш прагматичним та індиферентним до високих теоретичних питань. Тут натомість голосують гаманцем, усе обраховують вигодою та особистим комфортом. Єдиними важливими ідеологічними факторами є героїка «Великої Вітчизняної війни» та російська мова. Хоча це радше типово все ж для самої Одеси, тоді як у районах усе трохи по-іншому».
БІДНА ПІВНІЧ VS БАГАТИЙ ПІВДЕНЬ
«Другим величезним електоральним субрегіоном Одещини є її північ, – пояснює Анатолій Бойко. – І це якраз україномовна частина, досить опозиційно налаштована. Це всі райони на північ від Одеси, особливо ближчі до Вінницької та Кіровоградської областей». Більшість із 15,49% голосів за ВО «Батьківщина» на виборах-2012 на Одещині було віддано саме тут.
Однак згідно зі статистикою Держкомстату ці райони найбідніші й переважно орієнтовані на аграрний сектор. Так, якщо загалом по Одещині в сільському господарстві задіяно 14% населення, то в північних районах ця цифра сягає 45%. До того ж останні не мають виходу до моря, що є однією з головних переваг області.
«Я підтримав у 2006-му «Нашу Україну», – розповідає Тижню вчитель з одного із сіл Балтського району. – А на останніх виборах – за «Свободу». І нас тут таких, так би мовити, опозиційно налаштованих чимало. Ми українці – у мене прадід походить із Черкащини, переїхав сюди ще на початку ХХ століття. Говоримо у себе в селі хай і суржиком, але все ж це українська. Та народ у нас бідний, дуже забитий, села маленькі. Молодь тікає до Одеси й там дуже швидко русифікується. А ті, хто лишається, легко контрольовані. Та й узагалі в мене таке враження, що в Одесі більше зацікавлені в багатих південних районах, а ми так, не приший кобилі хвіст».
Через те що населення проукраїнського поясу Одещини виснажене бідністю, рівень протестної та громадської активності тут дуже низький і далі «опозиційного» голосування на виборах не піднімається. Хоча і є певні нюанси. Так, на території північних районів, які прилягають до Молдови, компактно проживає молдовська меншина, яка зазвичай підтримує Партію регіонів. Натомість багатий південь – територія вниз від Дністровського лиману, яку умовно можна назвати Бессарабією, де в деяких районах проживає до 50% національних меншин (наприклад, у Ренійському – 47% молдован), – досить активний, але не політично, а соціально. Насамперед йдеться про захист власних інтересів. Є, щоправда, й традиційні «блакитні» анклави, приміром, болгарський округ № 142 (місто Арциз) – 52,21% голосів за ПР.
Для південних районів характерні політична конкуренція, жвавіші громадські процеси, особливо в екологічному напрямі. Не в останню чергу це пов’язано з курортним бізнесом, який приносить чимало грошей у кишені місцевих мешканців, та близькістю двох державних кордонів: із Румунією, тобто ЄС, і Молдовою. Свою роль відіграє й близькість Придністров’я – чорної дірки, на контрабанді з якою заробляє чимало людей.
Виходить парадоксальна ситуація – більш опозиційна й проукраїнська північ Одещини є інертнішою, тоді як лояльніший до влади південь, навпаки, активний, щоправда, у неполітичній площині.
ТОРГІВЛЯ = КОНКУРЕНЦІЯ
Ще одна важлива особливість Одещини – велика кількість і впливовість місцевих недержавних ЗМІ, що належать різним підприємцям та політикам. Це, своєю чергою, забезпечує постійну політичну конкуренцію, а відтак відносну збалансованість інформації. В області зареєстровано понад 800 друкованих ЗМІ, більше ніж 100 місцевих телеканалів і щонайменше 100 інтернет-видань. Усі вони зосереджені на тутешній тематиці, що дає змогу оцінити, наскільки активним є громадсько-політичне життя регіону.
«В Одесі традиційно дуже висока бізнес-активність, яка потребує інформаційної підтримки, – пояснює Анатолій Бойко. – Тому кожен впливовий клан і лідер суспільної думки має тут свій медіа-холдинг, що забезпечує широкий плюралізм думок, оцінок та подачі інформації». Наприклад, за даними Тижня, нардеп від ПР Геннадій Труханов володіє холдингом «Глас», державне ТБ контролює очільник області Едуард Матвійчук, ТРК «Круг» – народний депутат від УДАРу Едуард Гурвіц, «ТК «Академія» та «Третій цифровий» належать президентові Одеської юридичної академії регіоналу Сергієві Ківалову, канал «Нова Одеса» – нардепові від «Батьківщини» Сергію Фаєрмарку, АТВ – Ігорю Маркову тощо. Це підтверджує тезу про поліваріантність ситуації на Одещині, а також певною мірою пояснює, чому ПР тут ніколи не мала реального, а не позірного єдиновладдя. В Одесі всі звикли заробляти й мати свою вигоду, вбудовуватися в жорстку вертикаль влади тут не просто не вміють, а ще й не бажають. Щоправда, такою ситуацією майже не користуються опозиційні сили, які традиційно для всіх південно-східних регіонів донедавна здавали партійний бренд у франшизу. Місцеві ж клани обертали це на власну користь для локальних розборок, нічого не роблячи для завоювання голосів виборців. Можна констатувати, що найвищого успіху на Одещині опозиціонери досягли 2004 року, коли Віктор Ющенко як кандидат у президенти набрав 27% голосів. Відтоді ситуація майже не змінилася – приблизно стільки на двох здобули на останніх парламентських виборах «Батьківщина» й УДАР. Несподіванкою торішніх перегонів до ВР на Одещині став хіба що прорив «Свободи» з її 3,3% порівняно із сотими відсотка у 2007-му.
Нині ж, як і всюди на Південному Сході, у цьому регіоні помітна певна політична лакуна через брак альтернативи для більшості виборців, які вже не хочуть голосувати за ПР. «Ми ставимося до політиків, як на Привозі, – каже Ольга Г., мешканка Одеси. – Тобто вибираємо їх як товар, який із них кращий, який дешевший. Звичайно, іноді нас обдурюють – на те й базар. Янукович нам підсунув тухлятину, але ж ті, хто себе кличе опозиціонерами, взагалі повітря продають. Хай спочатку покажуть нам, що їхній товар кращий, тоді ми за них проголосуємо. А на слово вірити – зась, це ж Одеса».