Донедавна адміністрація Обами нехтувала відносинами з колишніми радянськими сателітами й новими членами НАТО, помилково сподіваючись, що добра співпраця між Америкою та Росією допоможе запобігти будь-яким конфліктам навколо східної частини Європи. Тож Вашингтон не витрачав політичного капіталу на дальше розширення НАТО чи активну оборону нових союзників.
Команда нинішнього президента Сполучених Штатів помилково вважала, що в погіршенні двосторонніх відносин із Москвою винна Адміністрація Джорджа Буша-молодшого, насамперед у зв’язку з підтримкою вступу України та Грузії до Північноатлантичного Альянсу. Таким чином, існувало очікування, що, коли американці трохи відвернуться від Європи й подбають про співробітництво з Москвою у сферах спільних інтересів, російська влада перетвориться на відповідального міжнародного гравця.
Путін тим часом сприйняв м’який підхід Обами до Росії як доказ слабкості американців унаслідок фінансової кризи в США та виснажливих війн в Іраку й Афганістані. Крім того, він потрактував примирення з Білим домом як можливість для створення Євразійського союзу, який дасть змогу об’єднати політичні, економічні та оборонні важелі в межах антидемократичного кондомініуму для протистояння впливу ЄС, НАТО і США.
Нинішня прохолодність у відносинах між Вашингтоном та Москвою була спричинена низкою суперечок, зокрема щодо надання політичного притулку колишньому працівникові американської розвідки, який зрадив інтереси своєї країни, а також щодо путінської підтримки сирійського лідера Башара Асада й численних порушень прав людини всередині РФ. Крім того, попри приділення Обамою основної уваги ядерному роззброєнню, Кремль відмовився від дальшого скорочення свого арсеналу, бо його військова стратегія побудована навколо використання ядерної зброї. Ці неузгодженості засвідчили наївне ставлення Білого дому до неоімперіалістичних амбіцій, авторитарної політичної системи та офіційно фінансового антиамериканізму Росії.
Стратегічні наслідки прохолодніших відносин між Москвою і Вашингтоном справлять безпосередній вплив на сусідів РФ. Донині вони або скаржилися, що американці нехтують безпекою в Європі, або схилялися в бік Росії через очевидний брак інтересу США, а також тиск і приманки Кремля. Якщо Адміністрація Обами хоче знову активно сприяти самовизначенню й демократичному розвитку Європи, їй знадобиться стратегія, що передбачає три етапи: підтримати безпеку нових членів НАТО; перезапустити процес розширення Альянсу для країн, які прагнуть членства; активізувати відносини з державами, що є найбільш уразливими до тиску Росії і шукають виходу на Заході. А особливо дедалі більш уразливою стає Україна.
Яким буде шлях до нової стратегії?
Одразу після заяви про скасування запланованої зустрічі з Путіним Обама запросив на переговори до Білого дому президентів трьох країн Балтії. Зустріч призначено на 30 серпня – переддень саміту Великої двадцятки в Санкт-Петербурзі. Лідери держав обговорять низку питань у межах спільних інтересів, зокрема регіональне співробітництво, програми оборони, енергетичну безпеку, взаємодію у сфері цифрових технологій, запланований договір про трансатлантичне торговельне й інвестиційне партнерство. Крім того, Обама має наголосити на необхідності спільних зусиль у сфері гарантування прав людини й підтримки демократичних цінностей у регіоні із недвозначним натяком на Росію. Зустріч стане також чудовою нагодою для обговорення інших нагальних проблем регіону, зокрема майбутнього України та її відносин із ЄС.
Читайте також: Час повертатися до Східної Європи
Три країни Балтії, які вступили до ЄС та НАТО майже 10 років тому, мали конфліктні відносини з Москвою і досі висловлюють занепокоєння кампанією Обами, спрямованою на ядерне роззброєння. Росія весь час чинить тиск на Естонію, Латвію та Литву, попри членство цих країн в Альянсі: позбавляє їх енергоресурсів, маніпулює позиціями російських етнічних меншин, організовує провокаційні військові навчання. На початку серпня прем’єр-міністр РФ Дмітрій Мєдвєдєв, скаржачись на їхній вступ до НАТО, заявив, що ці три маленькі держави насправді створюють загрозу для безпеки Росії. Якщо в таких заявах замінити слово «безпека» на «експансія», легше буде зрозуміти справжні амбіції Кремля.
Москва стає дедалі агресивнішою в сусідніх країнах, зазіхаючи на безпеку членів НАТО. Заплановані на вересень російські навчання «Запад-2013» будуть подібні до «Запад-2009» – симуляції війни між РФ і НАТО за Польщу із застосуванням звичайної зброї, кульмінацією якої було ядерне знищення Варшави. Москва також будує військово-повітряну базу в Білорусі, яка має відігравати важливу роль у майбутніх навчаннях та потенційних військових операціях. Така діяльність вимагає більш зваженого підходу США до оборони Центрально-Східної Європи – регулярних навчань НАТО й розміщення американських систем протиракетної оборони, які зможуть ефективно стримувати агресивність Росії.
Крім того, Обама заявив, що перш ніж податися на саміт Великої двадцятки, відвідає Швецію. Це серйозний меседж для країни, яка розглядає можливість вступу до НАТО і від якої Москва прагне збереження нейтралітету. У квітні російські літаки здійснили провокаційний перетин повітряного простору цього королівства й залишились не помічені тамтешніми військовими. У результаті Стокгольм серйозно замислився про ефективність національної оборони країни.
У червні 2012 року генерал Ніколай Макаров, начальник Генерального штабу Збройних сил Росії, попередив Швецію та Фінляндію, що будь-які спроби вступити до НАТО або налагодити тісніші зв’язки з ним буде розцінено як ворожі дії проти Москви. Крім того, він назвав нинішні проекти північнобалтійського співробітництва у сфері оборони потенційною військовою загрозою для Росії. І заявив натомість, що обидві північні країни мають налагодити активнішу військову співпрацю з Кремлем. Гельсінкі та Стокгольм категорично відкидають пропозиції такого штибу; причому може виникнути зворотний ефект: на тлі експансивної позиції РФ вони більше схилятимуться до членства у НАТО.
Макаров також погрожував превентивними атаками на будь-яку територію, призначену для розташування американської системи протиракетної оборони в Польщі та деінде в Центрально-Східній Європі як запобіжника від міжнародних конфліктів. У відповідь польський міністр оборони Томаш Семоняк заявив, що Варшаві бракує «старого доброго НАТО» і що рішення США скасувати четвертий етап програми розміщення протиракетного щита свідчить, на жаль, про «нерішучість» Вашингтона стосовно Європи.
Замість того щоб поступатися Москві, категорично настроєній щодо будь-яких систем протиракетної оборони в регіоні, котрих не зможуть контролювати її військовики, Обама повинен підтвердити, що елементи американської системи ПРО Aegis будуть розміщені в Польщі, Румунії та інших країнах у заплановані строки, незалежно від неприємних погроз Кремля.
Україна та Європа
Вашингтон має розробити ефективну стратегію з реальними завданнями щодо Європи, особливо колишніх радянських республік, які прагнуть конструктивних зв’язків зі США. Необхідно посилити незалежну позицію України щодо Росії, активізувати шлях Грузії до НАТО, відновити західну орієнтацію Білорусі, подбати про територіальну цілісність Молдови, підтримати прозахідну позицію Азербайджану й розвинути зв’язки Центральної Азії зі Сполученими Штатами.
Читайте також: Росія у Сирії намагається відігратись за поразку СРСР у холодній війні
Така комплексна стратегія повинна бути двосторонньою, тож нинішню владу цих держав слід активно залучати до її розробки. Якщо українські високопосадовці нарешті почали усвідомлювати експансійні загрози з боку Кремля, вони мали б використати згортання програми перезавантаження США та Росії як можливість для зближення з Вашингтоном. Щоправда, для цього треба «наступити на горло власній пісні» – знайти спосіб подолання найболісніших суперечок щодо політв’язнів та іншої своєї антидемократичної політики. Та, попри очевидне гальмування поступу у сфері політики, економіки й безпеки, Україна, на відміну від Росії, залишається демократичною країною, що розвивається, а більшість її громадян бажають бути частиною об’єднаної Європи.
Зі свого боку, президент Віктор Янукович мав би запровадити ефективні програми для захисту своєї країни від економічних зазіхань та політичних амбіцій РФ, що мали б затягнути Київ до Митного і, зрештою, Євразійського союзу. Вашингтон, своєю чергою, має заохотити Європу до підписання Угоди про асоціацію з Україною та поглибленої комплексної домовленості про вільну торгівлю на саміті Східного партнерства ЄС, що відбудеться наприкінці листопада у Вільнюсі. Економічний розвиток, забезпечений західною орієнтацією, дасть ефективніший захист від російської реколонізації.
Після жовтневих президентських виборів Грузія мала б підтвердити свою готовність до вступу НАТО й необхідного у зв’язку з цим підписання Плану дій щодо членства (ПДЧ). Відтак процес стартував би на наступному саміті Альянсу, запланованому на 2014 рік.
У Молдові Вашингтону потрібно вийти із глухого кута, в якому нині опинилися переговори, й допомогти Кишиневу будувати єдину державу. Це вимагатиме не лише координації із Брюсселем, а й співпраці з такими сусідніми країнами, як Україна, для впливу на промосковський режим у Тирасполі та створення єдиної молдовської федерації. Однак з умовою, що при такій політичній розстановці сил Придністров’я не блокуватиме рішень центральної влади щодо національної безпеки та зовнішньої політики.
Відносини США з Азербайджаном мають стати активнішими, адже ця країна й надалі відіграє ключову роль у сфері безпеки Каспійського регіону. Ідеться про постачання альтернативних джерел енергії до Європи, боротьбу з міжнародним тероризмом та протистояння войовничому Ірану й Росії з її погрозами. Крім того, Азербайджан – це шлюз до конструктивніших відносин із центральноазійськими державами, які досі побоюються тиску Москви в питанні вступу до Євразійського союзу.
Крім того, певно, Америці час ініціювати саміт за участю нових європейських демократій та країн, що прагнуть до членства у НАТО і ЄС. Цю зустріч можна провести в конструктивному трансатлантичному тандемі з Німеччиною, яка після вересневих виборів матиме свіжу енергію. Перемога канцлера Анґели Меркель, що цілком імовірна, тим більше посилить голос ФРН у справах ЄС. Берлін може стати надійнішим партнером Вашингтона в реалізації програми демократичної безпеки для Європи. Адже останніми роками німецька влада висловлювався щодо демократичної регресії та регіональних амбіцій Росії активніше, ніж Адміністрація Обами. З’їзд лідерів може мати важливе значення для синхронізації політики й забезпечення участі таких ключових країн, як Польща та Україна, у виробленні узгодженого підходу до зміцнення національної безпеки кожної європейської країни.
Якщо Обама серйозно настроєний на відновлення першорядної ролі США у просуванні демократичної безпеки, конкуренція, конфронтація і навіть періодичні конфлікти з Москвою неминучі. Однак путінській Росії не можна дозволяти диктувати зовнішню та оборонну політику будь-яким європейським державам – новим членам НАТО, а також тим, які прагнуть до членства чи притримуються нейтральної позиції. Американці мають заохочувати їх до самостійних рішень щодо обрання партнерів та будь-яких міжнародних організацій для посилення своєї безпеки. Така послідовна стратегія допоможе, окрім іншого, підготувати Європу до можливого розколу Російської Федерації: насувається розпад, який навряд чи буде таким самим мирним, як крах Радянського Союзу.
Про автора: Януш Бугайські – американський політичний аналітик, письменник, викладач, колумніст, телеведучий, автор 18 книжок про Європу, Росію і трансатлантичні відносини