Краматорськ має свою історична специфіку, але українською мовою, на відміну від інших північних районів області, тут розмовляють мало. Водночас місто вирізняється великою концентрацією технічної інтелігенції, якій властиве критичне мислення. Мабуть, саме цей чинник, доповнюючи інші історичні особливості, робить Краматорськ найбільш опозиційним містом в області. А ось те, як сьогодні розвивається в цьому місті підтримка опозиції і чи готові тутешні «незгодні» виходити на акції протесту, – питання риторичні…
«Європейсько-слобідське» коріння і технічна інтелігенція
Масове заселення та освоєння сучасної території Краматорська почалося на межі ХVІІІ–ХІХ століть. З Наддніпрянщини і центральних губерній Росії сюди втікали селяни, рятуючись від гніту польських, російських і українських поміщиків. До складу Донецької області Краматорськ було включено лише 1932 року, до цього місто входило до Харківської області Бахмутського округу та Ізюмського повіту Слобідсько-Української губернії. На тлі нинішніх розмов про євроінтеграцію варто зазначити, що вперше краматорські жителі почали долучатися до «європейських стандартів» ще наприкінці ХІХ століття. У цей час сюди переїжджали європейці, щоб будувати завод, не забували поширювати серед місцевого населення свою культуру. Про це пише Владислав Коцаренко в книжці «Краматорская быль».
Сьогодні місто широко відоме передусім завдяки Новокраматорському машинобудівному заводу (НКМЗ) і його власнику Георгію Скударю, який входить до сотні найбагатших людей України. Крім цього, Краматорську приписують ще й серйозний науковий потенціал. (Про що, до речі, своєрідно може свідчити недавня перемога місцевого школяра Олексія Лубинця на міжнародній олімпіаді з фізики.) Велике зосередження технічної інтелігенції – це те, що вирізняло Краматорськ у масштабі регіону і за радянських часів, і в період незалежності. Хоча її нинішня суспільна роль неоднозначна. Наприклад, один з активних учасників місцевого інтернет-форуму ставить такі гострі запитання: «…Где и когда наша интеллигенция выражает свои взгляды, мысли, мнения по поводу происходящего в стране, регионе, городе, во власти, в конце концов? Помнят ли наши учителя, инженеры, научные работники, деятели культуры и искусства, что они – интеллигенция? Или им все равно: они унижены, оскорблены, превращены в бесправных «найманців» и перешли в категорию заурядных обывателей?..».
Протестне голосування по-краматорськи
Хоч би там як, а на останніх парламентських виборах у Донецькій області «Батьківщина» та УДАР сумарно отримали в Краматорську найвищий «загальноопозиційний» результат (18,6%) серед усіх реґіональних округів. Крім цього, тут найбільше по області проголосували за Юлію Тимошенко на президентських виборах 2010 року (9,6%) і за БЮТ на парламентських виборах 2007 року (6,1%). Цифри, зрозуміло, не дуже солідні, але в рамках Донеччини їхня значущість таки відчутна.
Після закінчення торішньої парламентської гонки Георгій Скудар був невдоволений дуже низькою явкою виборців (51%) і основну провину за це поклав на керівників краматорських підприємств. (Цього разу генеральний директор НКМЗ не балотувався до Верховної Ради, передавши це завдання своєму заступнику Юрію Боярському, який у результаті тріумфував на краматорському окрузі; хоча його переможні 55% – це нижче середньостатистичного показника регіоналів по мажоритарних округах області). Однак навряд чи слабкою мобілізаційною роботою керівників підприємств можна закрити поширене в Краматорську невдоволення владою. А оскільки «голосувати більше ні за кого», то і явка в підсумку низька.
Краматорський журналіст Дмитро Лук’яненко акцентує, що більшість жителів міста проявляють незгоду з політикою ПР, але ця незгода «мовчазна» і далі розмов на кухнях не йде. «Те, що опозиція в нашому місті отримує найвищі результати по області, пояснюється тим, що тут багато політично мислячих людей, – каже Лук'яненко. – Навіть самі регіонали визнають це. Та попри зростання антипатій до влади рівень підтримки опозиції тут стоїть на місці. Напевно, справа в тому, що багато краматорців, які розчарувалися в партії влади, все ж таки не довіряють і сьогоднішнім лідерам опозиції».
Такі розклади непогано ілюструють думки краматорських жителів Володимира Івановича та Лариси Іванівни – подружньої пари, яка працює на одному з місцевих підприємств. Вони негативно ставляться до політики регіоналів, серед свого оточення спостерігають такі самі настрої, але поряд з цим опозиція особливою довірою у них не користується. Володимир Іванович вважає, що в Краматорську цілком вірогідні масові акції протесту, але поки що немає лідерів, які змогли б об’єднати опозиційних жителів. «Ще до межі ми не дійшли, але ще трохи і дійдемо», – говорить він. А Лариса Іванівна доповнює: «Але ці бійки, які зараз так часто відбуваються на мітингах, теж нікуди не годяться».
Своєю чергою, лідер краматорської «Батьківщини» Сергій Борзонцев наполягає на тому, що його команда провадить у місті активну та послідовну роботу. «Ми більше намагаємося займатися проблемами людей у громадських приймальнях, аніж агітацією на вулиці, – наголошує партійний активіст. – Я часто спілкуюся з різними жителями Краматорська, і багато хто говорить, що начебто готовий протестувати, але не готовий починати першим… У будь-якому разі протести повинні бути мирними, бо погроми нічого не дадуть».
Зрозуміло, що характер подальшого розвитку опозиційно-протестних настроїв у Краматорську багато в чому залежатиме від інших загальнорегіональних тенденцій, зокрема стрімкого зростання політичної апатії, яка сьогодні поступово відвертає жителів Донеччини не просто від президента і його партії, а від усієї політичної системи країни в цілому.