Чорношкірий американець Джеррі Ґіббонс раніше працював охоронцем у в’язниці. За 25 років роботи у Виправному департаменті штату Віргінія цей усміхнений добродушний чолов’яга стратив 62 особи. 25 із них – смертельною ін’єкцією, ще 37 – отруйним газом. Зараз він вважає свої дії помилкою. «А що як хтось із них був невинним? Я не можу повернути з того світу. А тепер мені з цим жити», – сказав він у середині червня на прес-конференції в Мадриді.
Біля нього сиділа Таня Ібар, чоловік якої провів останні 19 років у камері смертників флоридської в’язниці. І якщо її нескінченні апеляції, петиції та юридичні оскарження зрештою не дадуть результатів, його теж стратять. «Я сподіваюся стати голосом усіх тих родин, чиї кохані чекають на смертний вирок. Ми знаємо заповідь «Не вбий», то чому ж убиваємо?»
До них приєдналася марокканка, яка втратила чоловіка і сина під час теракту в Касабланці 2003 року. Після чого, розповідає жінка, хотіла прикінчити злочинця власноруч. Але зрозуміла, що цим рідних не повернути. «Тепер я хочу, щоб убивця сидів у тюрмі все своє життя. Хай страждає там. Можливо, колись він теж пошкодує про те, що вчинив».
Не лише окремі люди вступили зараз у боротьбу за відмову від найвищої міри покарання у всьому світі. Франція, Іспанія, Норвегія та Швейцарія очолюють дедалі потужніший міжнародний рух за її скасування, і в середині червня міністри закордонних справ цих держав зустрілися в Мадриді на V Всесвітньому конгресі проти смертної кари. Міністр закордонних справ Франції Лоран Фабіус у жовтні минулого року започаткував нову ініціативу – тиснути на країни, де ще й досі практикують страту (загалом 58). Він заявив на мадридській конференції, що смертна кара – це не торжество справедливості, а її неспроможність.
Його рішуче підтримала Ґрю Ларсен із Норвегії. Вона виступила перед тисячею делегатів і розповіла, як пишається тим, що після кривавого теракту в Осло, коли Андерс Брейвік убив 77 осіб (переважно дітей), ніхто в країні не закликав до відновлення смертної кари. Її проводжали бурхливими оплесками.
Кампанія Лорана Фабіуса почалася на Генеральній Асамблеї ООН у вересні минулого року. Міністр закордонних справ Беніну Нассіру Бако-Аріфарі також узяв участь у конгресі разом із офіційними особами з Тунісу, Філіппін і Буркіна-Фасо. Це яскравий сигнал решті світу: навіть бідніші країни Африки та Азії приєдналися до руху за скасування смертної кари. Вони говорили, що влада має стати в цьому питанні на позиції моралі, а не чекати на зміну громадської думки. Урядовці зізналися, що в їхніх державах більшість усе ще виступає за страту вбивць і ґвалтівників. Але тільки-но її було скасовано, суспільство загалом прийняло ту зміну.
Проте на глобальному рівні ця кампанія має сильних опонентів, і тільки одиниці з них були присутні в Мадриді. Лише в кількох демократичних державах досі застосовується найвища міра покарання. Серед них Японія, Індія та США (хоча дедалі більше американських штатів відмовляється від неї). Жодна з них не делегувала на конгрес своїх дипломатів. Не було й представників від Китаю, Саудівської Аравії та Ірану, на які сукупно припала більшість зі страчених торік 676 осіб.
У Європі лише одна країна все ще зберегла смертну кару – Білорусь. У Росії вона дозволена законом для деяких злочинів, але за кілька останніх років жодного такого випадку не було (хоча в пресі точилися численні дискусії з приводу відновлення найвищої міри покарання за тероризм). У всьому світі від неї цілковито відмовилися 97 країн. Ще вісім (серед них Казахстан, Бразилія і переважна частина Латинської Америки) скасували її лише для звичайних злочинів, а 35 (зокрема, більшість держав Західної Африки) запровадили мораторій на страту щонайменше на 10 років.
Проте в решті країн, особливо з авторитарним режимом, найвищу міру покарання застосовують дедалі частіше. В Ірані досі публічно вішають чоловіків за звинуваченням у гомосексуалізмі, а також усе ще вдаються до каменування жінок, звинувачених у перелюбстві, хоча останнім часом цю практику намагаються приховувати через широкий світовий резонанс. В Уганді розглядають законопроект, який передбачає повішення для будь-якого носія СНІДу, визнаного винним у гомосексуальному зв’язку. У Саудівській Аравії прилюдно стинають голови мечем за зґвалтування, богохульство та вбивство. І справді, після Азії Близький Схід другий за поширеністю смертної кари регіон.
Єдиною державою зі згаданого регіону, представленою в Мадриді, був Ірак. Тамтешній міністр юстиції Хассан аль-Шимарі заявив, що країна змушена залишити страту через щоденну загрозу тероризму. А також додав, що багато побожних мусульман підтримують цю практику, позаяк про неї йдеться в Корані. Але інші промовці на конференції заперечували, що іслам схвалює найвищу міру покарання, а кілька делегатів від арабських держав наголосили, що права людини універсальні й не можуть залежати від релігійних поглядів.
Головний аргумент прихильників скасування смертної кари – те, що вердикт нерідко оголошується після несправедливого судового процесу. Дуже часто він стає знаряддям дискримінації, виноситься за ненасильницькі злочини або особам, які на момент їх учинення були неповнолітніми. Ось тому Джеррі Ґіббонс і змінив свою думку. «Можливо, декого зі страчених мною людей засудили несправедливо», – сказав він. «І зазвичай це помста – ми просто намагаємося поквитатися. Родині жертви легше від цього не стає. Коли трапляються катастрофи, ми ж не гніваємося на Бога». Він каже, що розмовляв із тюремним персоналом із Віргінії й цікавився, що вони думають про саудівську практику кари. «Усі вони вважають, що це огидно. Але в чому різниця? В обох випадках ми вбиваємо людину».
Його аргументи знаходять дедалі ширшу підтримку адвокатів, суддів, юристів загалом і поступово завойовують світову громадську думку. Дедалі більше країн ратифікують Другий факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права – частини законодавчої бази ООН із прав людини. У січні минулого року його затвердила Монголія, тоді ж скасувала смертну кару Латвія. Гондурас і Домініканська Республіка ратифікували Додатковий протокол (який забороняє страту) до американської Конвенції про права людини в листопаді 2011-го й січні 2012-го. Торік Коннектикут став 17-м із 50 американських штатів, де скасовано найвищу міру покарання.
Генеральний директор Всесвітнього конгресу проти смертної кари (зі штабом у Парижі) Рафаель Шенуй-Азан каже, що законодавство кожної країни слід розглядати в її культурному та політичному контексті. Але світ дедалі більше розуміє, що жодна держава не має законного права забирати чуже життя, хоч би який злочин вчинила така особа.
Мине чимало часу, доки з цим погодиться більшість в Америці або Китаї.