Національний банк таки вирішив з 1 вересня запровадити обмеження граничної суми розрахунків готівкою. Наприклад, відповідно до ухваленої постанови, фізична особа зможе заплатити за однією угодою юридичній особі готівкою не більше 150 тис. грн. НБУ очікує, що це призведе до збільшення кредитування економіки, поліпшення ліквідності банківської системи, зниження обсягів валюти поза банками і навіть до зростання ВВП.
Постанові передувала тривала підготовка, а також «громадське обговорення» та широкий інформаційний супровід, тож вона заслуговує на докладний аналіз. Ідея про обмеження обсягу готівкових операцій з’явилася в розвинених країнах після паніки у 2008–2009 роках, коли з фінансової системи масово вилучали вклади у формі готівки. Після того, як урядовими зусиллями вдалося стабілізувати банківські системи цих країн, постало питання про відновлення депозитної бази – цей інструмент мав підштовхнути людей повернути гроші на банківські рахунки.
Таке обмеження з’явилося згодом, коли великий бюджетний дефіцит змусив уряди шукати додаткові джерела надходжень, а цей захід почали розглядати як інструмент виведення економіки з тіні. У результаті в Італії разові готівкові операції обмежено сумою в 1 тис. євро, Іспанії – 2,5 тис. євро, Франції – 3 тис. євро (планують знизити до 1 тис. євро); обмеження також діють у Мексиці, Індії та ін. Про вплив на тіньову економіку цих заходів стане відомо згодом, натомість «простежувані операції» вже мають мільйони свої противників, і недарма.
Читайте також: Рецесія в Україні: вже почалася чи ще триває
Щодо дієвості такого обмеження в Україні, то тут свої реалії. По-перше, чимала частина грошей перебуває поза банківською системою через недовіру українців до банків. Причини цього міцно вкорінені в досвіді відносин між населенням і фінансовими установами. Тож якщо мета – повернути гроші в банківську систему, то її досягти не вдасться. Очевидний ефект: законослухняні громадяни відкриватимуть рахунки, щоб отримати гроші, зняти їх, поміняти на валюту та покласти під матрац. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб гарантує повернення 200 тис. грн, тож готівкові обмеження в 150 тис. грн якщо і вплинуть на рішення одного з учасників угоди, який дотепер не довіряв банкам, залишити гроші у фінустанові, то, вочевидь, це стосуватиметься лише невеликих сум. Адже в разі угоди купівлі–продажу на більш як 200 тис. грн людина забере з фінустанови все, що вище цієї суми, а якщо йдеться про угоду на 150 тис. грн і менше, то взагалі не кластиме гроші в банк, якщо досі не мала справу з депозитами.
По-друге, якщо йдеться про виведення економіки з тіні, ефективність заходу теж неоднозначна. Фізичні особи для здійснення купівлі на суму понад 150 тис. грн у чесних підприємців відкриватимуть рахунки в банку. Їх тут-таки спитають про джерела походження коштів, оскільки ця сума є нижнім порогом для здійснення фінансового моніторингу відповідно до вказівок НБУ. Тож, можливо, хабарникам стане справді складніше жити. З іншого боку, якщо обидві сторони угоди не хочуть, щоб операцію можна було простежити, то що їм може завадити? У такому разі нотаріуси просто фіксуватимуть більше угод між фізособами на суму 149 999 грн, а решта ітиме з однієї кишені прямо в іншу.
Отже, ефективність заходу дуже сумнівна, він цілком може мати зворотний ефект до того, що очікує НБУ. У кожному разі, якби влада почала витискати менше грошей з бізнесу та ще й забезпечила їх використання суто за призначенням, то можна було б не сумніватися, що це набагато більше сприяло б виходу економіки з тіні, ніж обмеження готівкових розрахунків.
Читайте також: «Стабілізєц». В українській економіці простежуються негативні тенденції
У підсумку виходить, що ініціативи теперішньої влади – бездумний плагіат того, що робилося у світі або раніше в Україні. Він може мати локальні тактичні результати, але на стратегічний розвиток економіки не впливає. І лише з часом стане зрозуміло, яким боком вилізе українцям чи бюджету чергова «геніальна ідея» уряду. Як-от запровадження спецмита на легкові автомобілі. Так, за результатами травня (мита діють із середини квітня) ринок легковиків зменшився на 27% порівняно з аналогічним місяцем минулого року. Хоча частково це можна списати на рецесію в економіці та пік закупівель легковиків у березні–квітні перед підняттям мита й відповідним подорожчанням нових автівок. На цьому тлі є певна тактична перемога уряду: деякі марки, які складають в Україні, показали кращу динаміку, аніж ринок загалом: ЗАЗ (+5%), Opel (+22%). Але хіба стратегічно це має значення? Хіба про такі результати мріють українські автовиробники, які 2008-го щомісяця разом виробляли практично вдесятеро більше автомобілів, аніж зараз? Можливо, розуміючи це, уряд пропонує, знову ж таки мавпуючи чужий досвід, японцям будувати автозавод на території України. Але хто зважиться будувати завод, окупність якого потребує виробництва щонайменше 100–200 тис. легковиків щороку, у країні, де весь ринок становить 200–250 тис. автівок на рік?
Протягом останніх трьох років українська економіка ще якось тримається за рахунок тактичних перемог влади, перемішаних із поразками, – а чи може бути інакше за бездумного копіювання заходів державної політики, які впроваджують інші країни? Уряд, на жаль, ніяк не може поставити економіці правильний діагноз і, відповідно, призначити необхідне лікування, а навпаки, запускає хворобу, сприяючи зростанню корупції, фіскального тиску та необдумано застосовуючи адміністративні інструменти.