Серед колишніх агентів спецслужб – нинішні успішні банкіри, власники авторитетних засобів масової інформації і впливові державні чиновники, які сьогодні мають можливість істотно впливати на подальшу долю Болгарської держави.
Можна сказати, що співпраця болгарських громадян з політичною охранкою тоталітарної держави лише зайвий доказ того, що далеко не всі країни пострадянського блоку достатньо очистилися від скверни, в якій вони свого часу жили. Що є ще одним вагомим аргументом на користь хірургічного вирішення в лікуванні ракових метастазів спадщини задушливого совка.
Болгарія найбільше із країн, так званого, соціалістичного табору була орієнтована на СРСР, і тому зовсім не дивно, що така велика кількість агентури політичної охранки була рекрутована на війну проти свого народу, воюючи проти інакомислення та вишукуючи міфічних агентів капіталістичного світу.
Виявилось, що майже кожен десятий громадянин Болгарії, у тій чи іншій мірі, був інформатором спецслужб. І що головне, з'ясувалося, що приблизно така ж кількість колишніх інформаторів всесильного болгарського комітету державної безпеки нині працює чиновниками і підприємцями.
Хоча від 1990 року їхня кількість дещо зменшилася в силу об’єктивних вікових обставин, однак сексоти ніколи не бувають колишніми, і більшість із них, як і раніше, знаходяться в строю, і нерідко займають впливові високі державні посади.
Читайте також: Естонські секретні служби: заснування всупереч інтригам КГБ
Саме ця «делікатна» обставина зупиняла довгий час болгарську владу від розсекречення архівів. І лише новий президент Болгарії Росен Плевнелієв нарешті наважився на такий рішучий крок. На його думку «потрібно закрити гідним шляхом сторінку про служби тоталітарного репресивного апарату. Всі досьє на секретну агентуру потрібно архівувати і забезпечити всім громадянам право дізнатися про правду з перших рук».
Варто пригадати, що ці архіви, за прикладом Чехії, збиралися розсекретити вже давно, однак тоді утворена після падіння комунізму в 1990 році Комісія з розсекречення з'ясувала, що до десяти відсотків чиновників і підприємців посткомуністичної Болгарії входили до числа співробітників КҐБ і його інформаторів. Тому, видно, вирішили не ризикувати.
Адже під час подібного розкриття архівів в інших країнах колишнього соціалістичного табору часто спливали цікаві факти про роботу нині діючих керівників країни сексотами і інформаторами органів безпеки.
Водночас політичні противники президента Плевнелієва не погоджуються з подібним очищенням Болгарії від кагебешного минулого, і переконують у тому, що своїми безкомпромісними діями він тільки прагне розчистити політичне поле для нових людей зі своєї команди, відтіснивши старі досвідчені кадри управлінців.
Втім, рішення викрити агентів спецслужб виникло не сьогодні. Так ще в червні 2011 року парламент Болгарії схвалив зміни в законодавстві, згідно з якими особи, які співпрацювали зі спецслужбами при соціалізмі, не зможуть займати вищі дипломатичні посади.
Уряд запропонував внести поправки до законодавства після того, як Комісія з розсекречення виявила, що більше 45 діючих послів і консулів були пов'язані з болгарською спецслужбою «Държавнасигурност». За оцінками комісії, близько 45 відсотків з 462 колишніх і діючих дипломатів були агентами спецслужб, включаючи послів Болгарії в Лондоні, Берліні, Римі, Токіо та Москві.
І хоча деякі дипломати були змушені залишити свої посади після падіння комуністичного режиму в 1989 році, але багато хто із них залишилися після того, як колишній президент Георгій Пирванов виступив проти масових звільнень.
Комісія з розсекречення досьє колишніх агентів держбезпеки підозрює у співпраці зі спецслужбами і самого колишнього президента. Але Пирванов це заперечує і каже, що лише написав огляд книги для людини, яка виявилася агентом спецслужб.
Раніше Міністерство закордонних справ Болгарії пояснило, що законопроект був покликаний розірвати зв'язки з механізмами тоталітарного режиму, які ставлять під загрозу репутацію Болгарії, як члена ЄС і НАТО, в міжнародному співтоваристві.
Читайте також: ФСБ(У). Українська спецслужба наслідує приклад ЧК/КГБ СРСР
Співпраця з комуністичними спецслужбами залишається і надалі болючим питанням для країн колишнього радянського блоку. Так ще в травні 2011 року Грузія заборонила займати високопоставлені посади в державі колишнім співробітникам КҐБ чи партійним босам.
Проте, у болгар це було дещо інакше. Тісно пов'язана з СРСР, Болгарія володіла однією з найбільш розгалужених мереж спецслужб. Болгарські агенти були замішані в багатьох скандальних змовах, від невдалої спроби вбивства Папи Івана Павла II до вбивства у 1978 році відомого болгарського письменника і дисидента Георгія Маркова (який втік до Лондона), за допомогою отруєної парасольки.
Варто пригадати, що 7 років раніше – у 2006 році в Болгарії вже був прийнятий закон, котрий зобов’язував розкривати архіви колишньої таємної поліції, але тоді він не зобов'язував колишніх агентів йти зі своїх посад і не забороняв їм займати посади держслужбовців.
Віртуози провокацій, болгарські спецслужби, провели разом з КҐБ СРСР біля сотні таємних операцій, на свій розсуд перекроюючи людські долі і життя. А після розвалу СРСР й майно в цій країні-сателіті Москви.
Можна сказати, що рішення, прийняте в Болгарії, було зовсім не випадковим. Адже колишні комуністичні спецслужби в усіх країнах колишнього концтабору «миру і соціалізму», після краху тоталітарних режимів у своїх державах, виявилися поряд з організованою злочинністю найпотужнішою і відмобілізованої силою, що дало їм можливість дуже легко захопити владу, і фінанси разом з економікою.
Тепер, у 2013 році, ми можемо безкінечно задавати собі питання – чому це так сталося? Та тому, що на відміну від демократичної опозиції, яка піддавалася постійному тиску і винищенню, статус колишніх співробітників КГБ і їхніх агентів залишався недоторканим. А в Україні жодна нова влада, практично, навіть ніколи і не намагалася вжити контрзаходів проти повзучої експансії «лицарів плаща і кинджала».
Наглядним прикладом для українців цілком може бути Чехія, де практично немає олігархів, тим більше олігархів у владі. І ще не пізно провести люстрацію зараз, оцінивши «внесок» у розграбування і знищення національного надбання кожного чиновника, політика і політичної сили.
Які цілі може переслідувати люстрація? Які завдання перед суспільством ставляться у такому випадку? Для України, як і для Болгарії, це питання історичного характеру. І це зовсім не черговий гол у ворота національних спецслужб колишнього соцтабору.
Адже після люстрації в Болгарії спецслужби можуть перетворитися на національні інституції, де домінуватимуть віддані державі спеціалісти, як це вже сталося в Грузії, поки новий її прем’єр Іванішвілі не почав демонтувати надбання президента Саакашвілі.
А поки що, великої мірою, болгарські спецслужби залишаються маріонетками російської ФСБ. Бо не є секретом, що свого часу східнонімецька і болгарська спецслужби вважалися найкращими (тобто найрепресивнішими) серед країн колишнього Варшавського договору. І Москва й надалі продовжує користатися цими «неформальними» стосунками.
Порівняльний аналіз нинішньої ситуації в Болгарії і в Україні лише наочно підтверджує, що в обох державах і влада, і різноманітний політичний спектр є по суті кегебістсько-комуністичною структурою, котра тримається за допомогою підміни понять, напівправди, театрального дійства, що видається за політичне життя, і імітацію політичної конкуренції .
Люстрація в колишніх республіках СРСР пов'язана з діяльністю не тільки республіканських комітетів держбезпеки, але також і, не в останню чергу, з КГБ СРСР. Москва часто вербувала своїх агентів напряму, обходячи свої республіканські філії, і тому таких глибоко ешелонованих агентів виявити і знешкодити значно складніше.
Крім того, останній шеф республіканського КҐБ генерал-полковник Ніколай Галушко, після проголошення незалежності України вивіз з собою велику кількість надсекретних документів, в тому числі списки і досьє на агентуру КГБ УРСР. То ж чи за ці заслуги його в часи президента Бориса Єльцина було призначено в 1993 році в.о. міністра безпеки Російської Федерації?
Наразі закони про люстрацію вже були прийняті в таких європейських країнах, як Албанія, Угорщина, Німеччина, Грузія, Латвія, Литва, Польща, Чехія, Естонія і Болгарія. І, очевидно, що рано чи пізно це дуже серйозне питання постане і в Україні.
А враховуючи той факт, що в Україні запізнилися із люстрацією (її необхідно було проводити у той час, коли вона відбулася у Чехії – в 1991 році), можливо доведеться проводити люстрацію у більш «м’якій» формі. Коли головним визначальним фактором буде те, що робила та чи інша особа в останні двадцять років української незалежності.
Біда в тому, що на пострадянському просторі (крім країн Балтії) ніде комунізм не тільки по справжньому не скидали, а й навіть про це серйозно і не думали. Тому партноменклатурі і кегебістам вдалося так швидко і ефективно «переформатуватися» на нову кримінальну еліту.
А у Центральній Європі та країнах Балтії комуністів рішуче відсторонили від влади – тому там народ отримав свободу, більше справедливості і достатку.
Можна сказати, що болгарські уроки для України (як і уроки від інших держав колишнього радянського блоку – Польщі, Угорщини, Чехословаччини і Східної Німеччини), полягають у тому, що люстрація не тільки дає чітку оцінку діянням тих, хто співпрацював з колишніми комуністичними спецслужбами, а й допомагає вирішенню головної своїй цілі – розблокувати можливість переходу до демократичної системи управління і до дійсно ринкової економіки.
У цьому сенсі люстрація дійсно є дієвим і необхідним інструментом, який покликаний захистити перехід до демократії і допомогти становленню в країні громадянського суспільства.