Станом на початок 2013 року, за даними Міністерства юстиції, в Україні зареєстровано понад 1200 різноманітних благодійних організацій, фондів, фундацій, ліг тощо. Це доволі чимала цифра, однак, як це завжди й буває у нездорових суспільствах, кількість аж ніяк не означає якість.
Так, за інформацією поважного британського незалежного благодійного фонду Charities Aid Foundation (CAF), в ході торішнього дослідження рівня розвитку приватної благодійності Україна розділила 147–149-ті сходинки з Грецією та Сербією. Після цих держав у списку значаться лише Бурунді й Мадагаскар.
Фактично більшість благодійних українських організацій здатні лише просити гроші з простягнутою рукою чи просто є вивісками, за якими ховається або відмивання грошей, або шахрайство. І це в умовах несприятливого тла, яке останнім часом створюють державні органи. Тому нечисленні винятки, як, наприклад, акція «Живе серце» благодійного фонду «Серце до серця», що відбулася 28 квітня по всій країні й увійшла до Книги рекордів України як наймасовіший благодійний захід, є напрочуд важливими.
Індикатор недовіри
«Я б із задоволенням допомагав би нужденним і брав участь у гарних кампаніях, – стверджує топ-менеджер однієї з провідних українських IT-корпорацій Олексій, тим самим виражаючи суспільний тренд у ставленні до благодійності. – Однак інформації про це досить мало. До того ж не впевнений, чи використають мої гроші за призначенням. Та й не люблю, коли просто приходять як, вибачте, якісь жебраки і починають просто просити грошей, хай і на найкращі цілі. Хоч придумайте щось оригінальне, щоб людям було приємніше гроші віддавати. Це ж не від жадібності. Так і я, і багато хто ці гроші дасть значно легше й більше».
Тож це свідчить, що наразі благодійність у нас перебуває в зародковому стані. До цього додамо ще й радянське ментальне минуле, що також позначається на ставленні українців до благодійності, яке, у свою чергу, тяжіє у бік байдужості. «Радянська влада завжди втовкмачувала людям, що, мовляв, в СРСР не може бути жодних негараздів, – пояснює психолог Надія Артишко. – Крім того, дуже активно боролася з церквою, що традиційно була організацією, яка практикувала доброчинність. Додамо до цього ще «профілактичну» боротьбу з «жебрацтвом», яка нашаровується на негативний досвід купи шахраїв у цій сфері в сучасній Україні, й отримаємо відповідь на те, чому українці доволі прохолодно ставляться до будь-яких благодійних ініціатив».
До речі, рівень матеріальних статків тут не відіграє великої ролі. Це зауважуємо виключно для того, щоб нікому на спало на думку пояснити таку ситуацію бідністю українського суспільства. Результати багатьох міжнародних досліджень свідчать на користь того, у багатьох країнах, які є значно біднішими за нашу, рівень благодійності набагато вищий та ефективніший. «Власне, ставлення українців до благодійності багато що пояснює в загальній ситуації недовіри та напруження в українському суспільстві, – каже пані Артишко. – Благодійність – це дуже гарний індикатор довіри та бажання жити в будь-якому соціумі».
Постає цілком логічне запитання: а що ж роблять ті згадувані тисяча з гаком організацій? Відповідь доволі проста й прикра: або просто ходять із простягнутою рукою на кшталт жебраків, або й гірше, вони є прикриттям для відмивання грошей та відвертого шахрайства.
Згідно із законодавством благодійна організація – це недержавна організація, головною метою діяльності якої є провадження благодійної діяльності в інтересах суспільства або окремих категорій осіб. Але не йдеться про те, що учасники такої організації не можуть здійснювати хай і неприбуткову, але господарську діяльність, спрямовану на виконання її статутних цілей і завдань. На практиці це означає, що благодійна організація цілком може не просто ходити з простягнутою рукою, а й організовувати entertainment-заходи для залучення меценатських коштів, волонтерів, взагалі інформування широкого загалу про мету своєї діяльності. Власне, саме так діє більшість успішних благодійних організацій у світі, на відміну від більшості наших БО.
Діяти серцем
«На жаль, за всієї поваги до моїх колег, які часто-густо справді намагаються допомогти тим, хто цього потребує, не розуміють, як це краще робити, – розповів Тиждень.ua керівник однієї з найбільших БО в країні. – Щонайбільше розміщують реквізити з рахунком у ЗМІ, якщо буде їхня така ласка. Маленьким шрифтом, швидко, бо ніхто дорогоцінним рекламним часом сильно зловживати не дасть. А потім жаліються, що мало вдається зібрати, що люди байдужі. То все так. Але водночас ніхто гроші навіть за красиві очі на найбільш гарні цілі, не даватиме. Людям треба шоу – за це вони згодні платити, особливо якщо ще будуть розуміти, що кошти підуть на добрі цілі».
Певно, що в такій ситуації бувають винятки. За словами фахівців, з якими нам вдалося поспілкуватися, найбільш вдалими прикладами благодійних організацій є філії великих західних організацій, приватні організації волонтерів-активістів, які об’єднуються навколо якоїсь благородної мети і демонструють велику ефективність у діяльності навіть порівняно з великими, добре фінансованими міжнародними БО, а також авторські фонди знаменитих особистостей. З останніми якраз все більш-менш зрозуміло – відоме ім’я здатне акумулювати більше коштів та медійної уваги, до того ж зазвичай такі організації мають початковий капітал на внесок свого власника. А ось перші дві категорії потребують окремого розгляду.
Якщо говорити про приклад перейняття досвіду у західних БО, то не можна оминути великі благодійні заходи у рамках VIII акції «Почуй світ», метою яких є допомогти дітям із вадами слуху – «Великодні серця» та «Живе серце», що відбулися 27–28 квітня по всій Україні. При цьому друга акція увійшла до Книги рекордів України як наймасовіший благодійний захід у країні. Їхнім організатором є Всеукраїнський благодійний фонд «Серце до серця». Зокрема, в рамках «Великодніх сердець», в київському Музеї Івана Гончара відбувся благодійний ярмарок, майстер-клас з писанкарства для дорослих та дітей, катання на гойдалці, чаювання та концерти етно-гуртів. Благодійний внесок з кожної людини становив 50 грн, і, за інформацією Тиждень.ua, організаторам лише за один день вдалося зібрати кілька тисяч гривень. 28 квітня на центральних площах усіх обласних центрів України відбулась акція «Живе серце», де молоді люди, волонтери й просто охочі створили з власних тіл фігури у формі сердець та відтворили ефект їхнього биття.
Цікаво те, що фонд «Серце до серця», що діє в Україні від 2006 року був створений за «образом та подобою» знаменитого польського благодійного фонду «Великий оркестр святкової допомоги», котрий уже 20 років поспіль влаштовує такі акції у своїй країні й користується величезною довірою й популярністю там. Наприклад, найвідомішою у світі щорічною акцією цієї БО є знаменитий міжнародний рок-фестиваль Woodstock, який організовується з 1995-го й аудиторія якого перевищує зазвичай півмільйона людей, а гостями вже були чи не всі відомі європейські політики, художники, музиканти. Щорічно ця організація збирає, за даними з відкритих джерел, понад €20 млн. Власне, саме його організатор Єжи Овсяк і став одним із ідейних натхненників подібного руху в Україні.
Акції вже українського Фонду, мета яких полягає у суспільному загальноукраїнському зборі коштів для закупівлі медичного обладнання, відбуваються щороку, навесні, з тією лише відмінністю, що кожного разу серед галузей дитячої медицини обирають нову тему. Кошти збирають волонтери, які обов’язково мають спеціально виготовлені скриньки для грошей з визначеними захисними елементами та бейджі-ідентифікатори з особистою фотографією та печаткою фонду, таким самим порядковим номером, що й на скриньці, з символікою фонду – все це запобігає шахрайству. Волонтери наклеюють кожному, хто кидає кошти до скриньки, яскраве сердечко – смайлик. Для більшої прозорості та розвитку довіри, кошти, котрі збирають волонтери, підраховують банківські працівники й відразу переводять їх на рахунок фонду, для цього у день акції в містах – обласних центрах для волонтерів відчинені відділення цього банку. Загальна сума зібраних грошей на цьому рахунку висвітлюється у ЗМІ та доступна на сайті фонду.
«Перелік усього обладнання й адреси дитячих лікувальних закладів, в яких є це обладнання, є доступним широкому загалу на сайті фонду та у ЗМІ, – стверджують президент Фонду Дмитро Струк. – А в самих лікарнях громадяни легко можуть ідентифікувати обладнання, придбане благодійним фондом, за яскравими наклейками – логотипами і, відповідно, вимагати безкоштовного обслуговування для своїх дітей. Загалом за роки діяльності ми закупили та передали в безоплатне користування медичне обладання вартістю понад 21 млн. грн. Ми не користуємося грошами олігархів, політичних структур. Тобто, якщо вони хочуть допомогти, ми лише за, однак без прапорів, особистого піару тощо». Наразі організатори збираються розширювати коло благодійних заходів по збору коштів – наприклад, влітку мають намір провести на Одещині музичний фестиваль “Вудсток”, подібний до свого польського оригіналу.
Гарним прикладом невеликої, але активної приватної ініціативи, є волонтерська організація «Благодетель», що ставить собі за мету збір коштів для дитячих будинків з дітьми з проблемами здоров’я у Київській та прилеглій до Київської областях. «Ми організовуємо п’ять – шість разів на рік благодійні акції у великих супермаркетах Києва, – розповідає керівник «Благодетеля» Нана Тугуши. – В рамках цих акцій виступають відомі музиканти, артисти, ведучі, влаштовуються конкурси, розіграші тощо. Збираємо на кожній такій акції в середньому близько $2 тис. Потім ми на ці гроші купуємо те, чого наші підшефні потребують найбільше. Регулярно їздимо провідувати наших діток, спілкуємося з ними, граємо, проводимо творчі заняття, організовуємо екскурсії, привозимо їм різні смаколики, гуманітарну допомогу. Також намагаємося допомагати гуманітарною допомогою школам-інтернатам, психіатричним лікарням, будинкам престарілих. Намагаємося ніколи не переводити просто гроші, щоб уникнути будь-яких можливостей нецільового використання – тому й гуманітарка. Найважливіша наша цінність – це наші волонтери, які справді виконують за власним бажанням досить серйозну роботу».
Не завдяки, а всупереч
Окреме болюче питання – це ставлення держави до благодійної діяльності. В кращому випадку наразі її можна схарактеризувати як «недоброзичливий нейтралітет», якщо не відкрита ворожість у багатьох випадках.
«Приміром, коли ми готували нашу акцію «Живе серце» у Харкові, то раптом стикнулися з доволі неприємним опором міської влади, – розповідає Дмитро Струк. – Причина цього полягала у подібності нашої символіки – червоного серця до символіки однієї з опозиційних політичних партій. Не те щоб нам щось офіційно забороняли, але дали зрозуміти, що великих акцій у місті нам нормально організувати не дадуть. Буває й таке. Більшість міністерств вирішило просто не втручатися в нашу діяльність, хіба на рівні окремих керівників є співпраця».
«Наші державні органи, за дуже рідкісним винятком, недолюблюють благодійні організації, – стверджує волонтер кількох БО Андрій Власянець. – Хоча б тому, що благодійники можуть спровокувати якісь перевірки, увагу ЗМІ чи вимагати звітів про використання коштів і домовитися з ними, на відміну від КРУ, складніше, адже там найчастіше справді ентузіасти, які цим займаються не заради грошей. Нашим бюрократам звичніше тихенько пиляти бюджетні кошти і нити про їхню нестачу. Та й взагалі, коли мова заходить про якусь приватну ініціативу, держава починає вбачати в цьому небезпеку для себе, мовляв, не дай Боже, політика якась чи просто щось там «наактивують» зайвого. Тому краще, на що можна розраховувати мені та моїм колегам, – це просто гарантії невтручання та видачу всіх дозволів. Та поменше перевірок податкової, яка регулярно почала відвідувати ефективні благодійні організації, особливо якщо вони міжнародні».