Економіка взаємодії. Як зібрати кошти на соціальні та мистецькі проекти

Модний термін «краудфандинг» (від англ. cro­­wd – натовп, funding – фінансування), як і все нове, є добре забутим старим. «Зі світу по нитці» кошти збирали ще в XVII столітті, приміром для видання книжок. Однак справді світового поширення «народне» забезпечення грішми набуло за допомогою інтернету, бо в мережі «об’єд­нати» суми для створення мистецького, соціального чи бізнес-проекту значно простіше. Краудфандинг нерідко називають альтернативою пошукам інвестора, розмірковуючи про ризики капіталовкладень. Та є ще й інша думка: «спільнокошт» не є суперником потенційно окупним інвестиціям чи банківським кредитам. Дуже часто люди допомагають насамперед ідеям, які навряд чи зацікавили б серйозних фінансистів. Утім, ці починання дають змогу зробити світ трішечки кращим.

Міжнародний фундамент

Найпопулярнішими у світі є платформи, створені спеціально для збору коштів на безліч різноманітних проектів одночасно. На найуспішнішій із них, нью-йорк­ській Kickstarter, люди з усієї планети вже зібрали $3,6 млн, щоб зняти стрічку «Veronica Mars» із Кірстен Данст у головній ролі (є і традиційна для краудфандингу віддяка: наприклад, за 10-доларовий внесок обіцяють надіслати файл зі сценарієм фільму, а «пожертва» понад $10 тис. дає право зіграти епізодичну роль). Фігурують тут і скромніші, «стодоларові» проекти. Загалом на цій платформі своїх «покупців» знаходять 43,6% запропонованих ідей – незалежно від бюджету вони дістають повне фінансування. Решті не перепадає ані копійки, адже Kickstar­ter працює за поширеним у краудфандингу принципом «усе або нічого». Якщо проект не назбирає задекларованої для його розвитку суми в установлені терміни, гроші повертаються доброчинцям.

завдяки "народному фінансуванню" здобув підтримку проект "в'язаного графіті" в луцьку

Вирахувати заздалегідь ус­пішність задуму практично неможливо. Так, на міжнародній платформі із тріском провалився, зібравши лише 17% із необхідних $7 тис., запропонований американцем проект фільмування документальної кінострічки про наслідки катастрофи на Чорнобильській АЕС. І водночас тріумфально «переміг», отримавши на $775 більше за необхідну суму (загалом $5775), кумедний The Pickle Project – омріяне двома нью-йоркськими жіночками «при­­страсне дослідження української кухні» безпосередньо на її історичних теренах. Наша національна гастрономія, як кажуть авторки проекту Лін­­да Норріс та Сара Кроу, «відображає не тільки історію окупації країни, імміграції, а й сезонні ритми. Україн­­ці високоадаптивні, але підтримують ети-

ку самодостатно­сті та зв’язок із природою. Бага­­то з них, як і раніше, ходять у ліс по гриби, тримають картоплю в підвалі й рев­­но бережуть рецеп­­ти маринаду своєї матусі. Водночас поява супермаркетів та фастфуду означає, що традиції змінюються…» На творчість за кордоном воліють збирати гроші й самі українці. Приміром, киянин Богдан Шмаха одержав зав­дя­­­­­ки краудфандингу $1 тис. на створення пластилінового мультика «Мама»­­ – історію слоненятка, що шукає свою матусю.

Загалом із понад 30 тис. успішних проектів на Kickstarter найменше було реалізовано у сфері технологій (616), найбіль­­ше – в царині музики (10 729), фільмів та відео (9 286). Най­дорожчі ідеї – це здебільшого комп’ютерні ігри (13 із 22 проектів, що зібрали понад $1 млн).

Увага до музичного й відеоконтенту, можливо, пов’язана з тим, що сучасний мережевий краудфандинг почався саме зі сценічного проекту. Ще в 1997 ро-­­­

ці американські шанувальники британських рокерів Marillion провели в інтернеті успішну кампанію зі збирання коштів на турне колективу в США. Тоді ентузіасти без участі самих їхніх улюбленців накопичили близько $60 тис. А в мережі почали з’являтися перші загальні платформи відповідного спрямуван­­ня: музичні ArtistShare (2000), SellABand (2006) чи кінематографічний FilmVenture.com (2002). Сьогодні таких чимало.

Поволі виникають схожі проекти і в Росії. Один із них – Planeta.ru, який свого часу створили виконавці гурту «Би-2», щоб мати гроші на запис нового альбому, нині спеціалізується на музичних та розважальних проектах. Учасники цього починан­­ня зібра­­ли близько 10 млн руб. (майже $320 тис.). Схожу картину – здебільшого творчі проекти – можна побачити й на російській платформі Boomstar­ter. Зокрема, тут збирають гроші на чергові випуски розмовного гумористичного шоу «Вечерний Герасимец» на телеканалі «Дож­­дь». За суспільне фінансування шоумени з РФ обіцяють слухачам… відсутність цен­­зури: «Ми робитимемо те, що неможливо собі уявити на федеральних каналах: неформатний гумор, жар­­ти про «небожителів». За цей «неформат» жителі країни вже виклали 302 тис. руб. (майже $10 тис.). Утім, такою підтримкою не може похвалитися російський краудфан­динг-проект соціальної і технологічної спрямованості «С миру по нитке». Загальна сума, накопичена за два роки під усі ідеї на цій платформі, становить 195 тис. руб. ($6300).

Спільним коштом

краудфандинг по-українськи називається просто – «спільнокошт» – і наразі діє лише на одній платформі під назвою «Велика ідея». Збір грошей на саме створення цього сайта (38 тис. грн із потрібних 35 тис.) і став першим експериментальним віт­­­чизняним «спільнокоштом». Проекти тут найрізноманітніші – від екологічних до мистецьких. Серед останніх трапляються доволі оригінальні. Приміром, завдяки «народному фінансуван­­ню» стало можливим видання книжки для дітей, в основу якої лягли справжні пригоди дворічної дівчинки Маґдалени, котра подорожувала з батьками через Північну, Центральну та Південну Америку і збирала казки. Також на цій платформі здобув підтримку проект «в’яза­но­­го графіті» в Луцьку. На колективну щедрість на «Великій ідеї» нині розраховують музиканти гурту «Фо­­лькнери», які хочуть здійс­нити велосипедну етнографічну експедицію від Чорного до Білого моря в пошуках маловідомих народних пісень. Тут шукають кошти й організатори фестивалю «Республіка», котрі збираються створити великий малюнок на фасаді п’ятиповерхового будинку.

«Творчої енергії в українців дуже багато, і вона здебільшого цілеспрямована, – каже Ірина Соловей із команди «Великої ідеї». – Комусь кортить створювати «зелені» інновації, хтось бере на себе такі питання, як розвиток села. Наш проект – це економіка взаємодії. Люди налагоджують зв’язки й завдяки цьому втілюють свої починання. Реалізують задуми, в які вірять, – не просто цікаві їм особисто, а й співзвучні із суспільним інтересом».

Справді, соціальні ініціативи на цій платформі теж здобувають підтримку. Зараз на «Великій ідеї» вже зібрали 101% необхідного фінансування (14 тис. грн) для розвитку проекту «Сімейна медицина» у кримських селах. Для початку, як переконані активісти, потрібно не так багато: шість персональних комп’ютерів, щоб лікарі змогли консультувати пацієнтів онлайн і складати електронні інформаційні бази про стан здоров’я жителів; навчання 12 медиків працювати з комп’ю­тером, програмами відеоконференцій тощо. Іще один аспект програми полягає в тому, що сільський лікар, який оглядає пацієнта в селі, зможе в інтернеті вийти на зв’язок із профільним спеціалістом, наприклад невропатологом.

Інша успішна вітчизняна ідея «Чисті перлини України» передбачає установлення контейнерів для роздільного збору сміття в популярних серед туристів мальовничих куточках країни. Її профінансували на 10 тис. грн замість заявлених 7 тис. Нині проект реалізують у Кам’янці-По­дільському.

Є тут і спортивні ініціативи, деякі з них уже реалізують. «Ідея Ніяса Ізмайлова була такою, як він сам, – сміливою. – згадує Ірина Соловей. Він народився з ДЦП, але подолав те, що його стримувало, і став чемпіоном Європи й світу з бодибілдінгу. Переосмислив свій досвід і вирішив ним поділитись. Залучав кошти для того, щоб відкрити центр реабілітації для людей як із фізичними вадами, так і без них». Спортивно-лікувальний осере­док у кримському містечку Джанкої, на відкриття якого відвідувачі «Великої ідеї» зібрали 16,5 тис. грн за потреби в 16 тис. («спільнокошт» використовува­ли як додаткове джерело), запрацював наприкінці березня.

Гроші на відеоігри чи шоу українці поки що не збирають. Нині вітчизняний «спільнокошт» має свою специфіку, вважає Іри­­на Соловей: «В екстремальних умовах мусиш визначати пріоритети. У нас немає такої розкоші, як «а спробуймо оце, й оце теж…». Така вона, певно, базова різниця між «спільнокоштом» і краудфандингом».